Як волонтери, ризикуючи життям, допомагають наркозалежним в Україні

Для Олексія Квітковського та інших волонтерів, їхня місія стала набагато небезпечнішою та важчою під час війни

Олексій Квітковський/Delaney Nolan/Al Jazeera

Олексій Квітковський був уже далеко від будинку, коли йому зателефонували та повідомили про смерть чоловіка у сусідньому селі. Після вторгнення Росії у лютому, Квітковський утік зі свого рідного міста Сєвєродонецьк на сході України та оселився у Бурштині, маленькому містечку за 90 км на південь від Львова. Його дружина та діти виїхали до Литви, щоб бути далеко від ракетної загрози. Як чоловікові, який молодше 60 років, Квітковському заборонено покидати Україну, хоча, навіть якби його звільнили від військової служби, він хотів би залишитися, щоб підтримати свою спільноту. Про це йдеться у спеціальному репортажі Al-Jazeera, повідомляє Foreign Ukraine.

Незабаром після приїзду в Бурштин у березні, 47-річному чоловікові зателефонував один із його нових сусідів. Вони знали, що Квітковський працював у сфері зниження шкоди, підтримуючи людей, які вживають наркотики. Чоловік, який проживав неподалік, вводив наркотики, і він мав передозування. Чи не міг би Олексій допомогти, запитав сусід?

«Іду», – сказав Квітовський і побіг до взятої напрокат машини. Квітковський енергійний, із круглим виразним обличчям. Він засипає відповіді довгим мелодійним «Тааа-ааак». Під час напруженої 20-кілометрової поїздки він розмовляв телефоном із друзями чоловіка, радячи їм очистити його дихальні шляхи та викликати швидку допомогу. Але господар квартири відмовився їх пускати, щоб швидка допомога не привезла ще й поліцію.

Квітковський, колишній споживач вуличних наркотиків, є фундатором «Хвилі Донбасу» – української організації зниження шкоди. Він бачив десятки передозувань за ці роки. До війни, каже він, ми жили нормальним життям. Я будував плани, мріяв та працював. Ця робота полягала у захисті прав наркозалежних та надання їм доступу до медичного обслуговування. Тоді це було досить складно.

Тепер він прибув у двоповерховий будинок у маленькому прилеглому містечку і виявив худорлявого чоловіка років 40, що лежав на боці непритомним.

Зазвичай, у цей момент він вводив би налоксон – ліки, які можуть швидко усунути передозування опіоїдами. Але через те, що вторгнення зруйнувало ланцюжки поставок, він не зміг отримати його через програми, які, зазвичай, постачають цей медичний препарат, і фармацевтична компанія у Харкові, яка виготовляла його, закрилася. Він повністю втратив свідомість.

Квітковський зробив усе, що міг. Він почав проводити серцево-легеневу реанімацію, зокрема штучне дихання чоловікові, який мав загрозу дихальної недостатності.

Врешті-решт, чоловік прийшов до тями, але вже через 20 хвилин знову втратив свідомість. Квітковський оживив його ще раз. А потім утретє. «На те, щоб розбудити його, пішло три години», – згадував Квітковський через перекладача в Telegram.

Небезпечна місія

Завжди було складно допомагати вразливим українцям, які вживають наркотики. Для Квітковського та інших членів мережі зниження шкоди і без того важка місія стала набагато небезпечнішою з того часу, як Росія напала на Україну.

До людей дістатися складніше через безперервні обстріли. Ліки для опіоїдної замісної терапії (ОЗТ), такі як метадон, знайти важче. А ті, хто проживає на окупованих Росією територіях, стикаються із жорстокою стигматизацією та переслідуваннями.

Квітковський спілкувався з Al Jazeera протягом місяця, впродовж якого був очевидним стрес від його роботи. Він рухався і говорив у гарячковому пориві, перескакуючи з історій однієї кризи на іншу, широко розплющивши очі. Скріншоти, якими він поділився, дали додаткові натяки на виснаження: «Я не можу зараз говорити, — сказав він колезі, — вони бомблять Одесу». Пізніше: «Я зовсім не сплю».

Іноді обривався на середині розмови, пояснюючи, що має підтримати чиюсь евакуацію — знайти водія, зібрати гроші. Іноді повідомлення Квітковського приходили о 6-й ранку за київським часом, що він, зрештою, лягає спати, виснажений.

Крім переміщення, Квітковський уже знайомий з іншими ризиками війни: 2014 року його на тиждень позбавили доступу до ліків. У 2018 році один з його колег був схоплений бойовиками, що підтримуються Росією, і засуджений до 11 років позбавлення волі за перевезення прописаних препаратів ОЗТ. І як сам пацієнт ОЗТ він стикається з переслідуванням з боку окупаційних сил.

Квітковський з жінкою, яка є пацієнткою ОЗТ, та її дитиною, яка хвора на церебральний параліч. Квітковський разом із мережею зменшення шкоди допоміг жінці евакуюватися з Рубіжного на сході України [Фото надано: Олексієм Квітковським]

Стан системи зниження шкоди в Україні

Зниження шкоди — це заснований на фактичних даних підхід до охорони здоров’я, який спрямований на мінімізацію негативних наслідків поведінки, пов’язаної з ризиком для здоров’я. Ця методика інформує та підтримує людей, а не забороняє та карає. Організатори надають чисті шприци, налоксон та препарати ОЗТ, а також консультації та лікування ВІЛ, тестування на туберкульоз та багато інших послуг.

ОЗТ передбачає заміну нерегульованих вуличних наркотиків прописаними лікарем препаратами, які приймаються перорально. Це знижує ризик шкоди, пов’язаної з ін’єкцією, як-от ВІЛ, гепатит, абсцес і передозування. Метадон, синтетичний опіоїд, не викликає у пацієнтів ОЗТ-кайфу; натомість, він усуває симптоми скасування і запобігає потягу.

Ще до війни потреба у послугах зниження шкоди в Україні була гострою. В Євразії спостерігається найшвидше зростання епідемії ВІЛ у світі, а в Україні – друга за величиною епідемія ВІЛ у регіоні. В Україні налічується близько 350 000 осіб, які вживають наркотики шляхом ін’єкцій, і, за оцінками, майже 250 000 людей живуть із ВІЛ/СНІДом, що вдвічі перевищує середній показник у решті Європи. Україна посідає друге місце у регіоні за кількістю внутрішньовенних наркоманів, поступаючись лише Росії.

«Весь час ділиться на довоєнний і сьогодення», – розповідає Ганна Довбах, яка є виконавчим директором Євразійської асоціації зниження шкоди, некомерційної організації, куди входять регіональні організації зниження шкоди, які піклуються про добробут наркозалежних людей. «І раніше Україна була однією з найуспішніших країн у галузі зниження шкоди у нашому регіоні».

За її словами, до російського вторгнення, в Україні була найбільша регіональна програма, у якій брали участь до 17 000 осіб. Україна також є однією з трьох країн регіону, де доступна доконтактна профілактика (ДКП) — ліки для тих, хто зазнає ризику зараження ВІЛ. Вартість деяких схем лікування ВІЛ першого ряду була знижена до 78 доларів на особу в рік. Лікування гепатиту С, захворювання печінки, яке часто поширюється через загальні голки, є безкоштовним для вразливих груп населення.

Квітковський вперше спробував героїн 1998 року в Росії. Він інженером вирушив у відрядження до маленького села під Москвою, щоб працювати на Дружбі – найдовшому у світі нафтопроводі, що транспортує нафту Європою.

«Якісь хлопці з Дагестану грали в більярд», — згадував він, жваво говорячи у чорній кепці з гаптованим українським гербом. «Їм потрібна була четверта людина, тому вони запросили мене приєднатися. Наша команда виграла, а потім вони сказали: «У нас є щось, що ви можете спробувати з нами, у подарунок». Хлопець приготував це у ложці, і мені раптом стало тепло: така зелена трава. Небо було таким блакитним».

Квітковський вживав вуличні наркотики до 2008 року, коли він став пацієнтом ОЗТ. Незабаром, після цього він дійшов висновку, що такі люди, як він сам, з досвідом залежності, мають хороші можливості для того, щоб зробити життя наркоманів кращим і безпечнішим. Він почав активно займатися правозахисною діяльністю.

Сьогодні початок війни не лише перервав постачання налоксону; це також перервало постачання препаратів ОЗТ. І коли пацієнти, які отримують ОЗТ, раптово припиняють лікування, вони ризикують абстиненцією та рецидивом.

Українцям це вже знайоме. Коли Росія анексувала Крим у 2014 році, всі клієнти ОЗТ у Криму були відрізані від лікування, попри відчайдушні прохання, записані пацієнтами. Коли пацієнт ОЗТ не може отримати доступ до метадону, який українські пацієнти зазвичай отримують у медсестри у клініці, вони починають відчувати наслідки – потяг та абстиненцію – протягом 36 годин.

Пропоновані замість цього російські методи включали побиття, голодування, гіпнотерапію, операції на головному мозку, електрошок, закопування пацієнтів у землю на 15 хвилин та імплантацію мозку морської свинки.

На початок 2016 року приблизно 100 із 800 пацієнтів ОЗТ у Криму померли, в основному внаслідок самогубства чи передозування.

Навіть за межами територій, підконтрольних Росії, перебої з постачанням — як вуличних наркотиків, так і препаратів ОЗТ — призводять до частіших передозувань, як це спостерігається під час пандемії. «Коли немає поставок, у людей [розвивається] знижена толерантність до наркотиків», – пояснив Квітковський. «Після цього, якщо людина прийме звичайну дозу, у неї може статися передозування».

Незважаючи на власне переміщення, Квітковський продовжує допомагати членам спільноти наркоманів. 2 квітня він організував евакуацію Жені, пацієнтки ОЗТ, чий будинок у Рубіжному, приблизно за 15 км на північний захід від Сєверодонецька, був зруйнований ракетами.

«Чоловік був убитий і два дні лежав на вулиці. Ніхто не міг забрати тіла, бо цією вулицею проходила лінія фронту», — пояснив він.

За допомогою «Хвилі» мережа витягла її разом із дитиною, яка має ДЦП.

Квітковський каже, що низові організації більш ефективно організують такі евакуації порівняно з великими неурядовими організаціями (НУО).

«Ми робимо це самі. У нас дуже розвинена спільнота наркозалежних, і ми допомагаємо одне одному».

Крім того, споживачам внутрішньовенних наркотиків може бути легше довіряти іншим зі свого співтовариства.

Програми, зазвичай, тісно співпрацюють з людьми, яких вони підтримують. Наприклад, до війни Convictus, київська група зниження шкоди, пропонувала цілодобові послуги приблизно 10 000 секс-працівників, частково запускаючи мобільну команду щовечора о 19:00. Команда відвідувала робітників, які часто не мають документів і уникають державних послуг, у готелях, саунах та на стоянках вантажівок.

У Convictus також працюють люди із постраждалих груп, каже керівник проекту Олександр Волонтир. У деяких алкоголізм, ВІЛ та туберкульоз; Деякі знаходяться на ОЗТ.

«Це оплачуваний персонал, але [після вторгнення] вони також надають додаткову гуманітарну допомогу як добровольці», – говорить він.

Більшості співробітників довелося залишити свої будинки та шукати притулок у безпечнішому місці. Деякі ВІЛ-позитивні співробітники поїхали за кордон, щоб продовжити лікування. Вдома, щонайменше, двох співробітників було вбито.

Російська заборона та напади

Відповідно до свого карального підходу до наркополітики, Росія не пропонує налоксон. У підконтрольних Росії регіонах на співробітників зі зниження шкоди нападають: Наташу Зеленіну засудили до чотирьох років позбавлення волі в Донецьку за спробу ввезти на територію бупренорфін, який дозволений законом.

Усе це відбувається на тлі високих показників внутрішньовенного вживання наркотиків у Росії та різкого зростання захворюваності на ВІЛ та гепатит С серед наркоманів, що вживають ін’єкційні наркотики. У період з 2011 по 2016 роки, щорічне глобальне зростання поширеності ВІЛ становило 10 відсотків. У Росії цей показник збільшився на 75 відсотків.

З початку вторгнення, Квітковський чув повідомлення про жорстоке поводження російських солдатів в Україні. В одному випадку жінка в Рубіжному повідомила, що до неї підійшли російські солдати та забрали ключі від її квартири, де були хворі мати та маленький син. Вони забрали її гроші та цінності. Потім вони роздягнули жінку, а коли знайшли у неї в бюстгальтері таблетки, пригрозили згвалтуванням. Чоловіки вкрали прописаний метадон. Вони також погрожували передати окупаційній владі інших пацієнтів. З того часу сім’я втекла на захід.

48-річна Наталія Калузька, провідний координатор маріупольського відділення «Хвилі» та сама пацієнтка ОЗТ. З великими блідими очима та розміреною стриманістю вона описала своє випробування. До війни, за її оцінкою, у Маріуполі проживало 9000 наркозалежних і 4700 людей були ВІЛ-позитивними. Близько 300 було на ОЗТ. Клініка ОЗТ закрилася 28 лютого У Калузької тоді залишалося 48 таблеток, яких вистачило на 12 звичайних днів. Вона почала приймати половину своєї звичайної дози: дві таблетки на день замість чотирьох.

Через кілька днів їй зателефонувала подружня пара, яку побили та відібрали препарати для ОЗТ. Калузька написала медсестрі, яка зазвичай, роздавала ліки, попередивши її про обережність.

2 березня відключили електрику. Незабаром після цього ситуація почала виходити з-під контролю. Калузька та її чоловік Костя, ВІЛ-позитивний і хворий на гепатит С, опинилися у пастці у своїй квартирі в Маріуполі під час сильного російського обстрілу.

«Ми не могли вийти на вулицю через ракети, і ми не могли отримати жодних новин, бо нічого не працювало: ані світла, ані води, нічого. Усі залишилися наодинці зі своїми проблемами». Костя також почав приймати четверту частину призначеної дози ліків.

Подружжя намагалося евакуюватися пішки, але не змогли вибратися через ракетні обстріли. Вони зіткнулися з іншими членами спільноти наркозалежних, які порадили їм не намагатися нікуди йти. Так вони пішли до підвалу Маріупольського драматичного театру і залишалися там два тижні.

На другий тиждень вона не могла їсти через спазми шлунка. Калузька знала, що вона відчує, якщо повністю закінчаться ліки: біль, лихоманка, блювання.

Через 12 днів інша жінка у підвалі оголосила, що збирається бігти у пошуках безпеки. Пара приєдналася до неї та втекла з міста.

Зрештою, вони досягли відносної безпеки в Бурштині, де залишаються з Квітковським і знову мають доступ до своїх ліків. Незважаючи на власну травму, вони намагаються підтримувати своїх клієнтів, які колись жили в Маріуполі. Їм вдалося додзвонитися лише до 20 людей. Через Facebook вона ділиться інформацією з людьми, які все ще знаходяться на окупованих територіях та допомагає їм евакуюватися. Інші, за її словами, тепер приїжджають до неї до Бурштина за консультацією з питань здоров’я та залежності.

Клієнт в Одесі отримує послуги зі зменшення шкоди від мобільної служби підтримки AЗH [Фото надано: AЗH]

Робота продовжується, незважаючи на ризики

Незважаючи на ризики — вибухи, ув’язнення, жорстоке поводження та сексуальне насильство — українські фахівці зі зниження шкоди продовжують працювати.

Павло Скала – заступник директора з політики та партнерства Альянсу громадського здоров’я (АРЗ), найбільшої в Україні громадської організації охорони здоров’я. Група працює з понад 100 партнерськими організаціями у сотнях міст України.

До вторгнення в APЗ було 250 000 клієнтів. Близько 150 000 осіб активно вживали ін’єкційні наркотики; вони також підтримували майже 20 000 пацієнтів ОЗТ, які приймають метадон.

Тепер організація керує конвоєм гуманітарної допомоги з 15 автомобілів, який доставляє ліки, медичне обладнання та продукти харчування всім, до кого вони можуть дістатися в районах, таких як Херсон, Чернігів та Запоріжжя. Волонтери ведуть колону, що складається з колишніх пересувних лабораторій з ВІЛ та туберкульозу. Вони доставляли наркотики ОЗТ до Сумської області, коли там ще знаходилися російські війська.

Єдиний краківський центр є лише одним із чотирьох у Польщі, які можуть допомогти біженцям, які потребують послуг зменшення шкоди [Delaney Nolan/Al Jazeera]

Вигнання у Польщі

Сьогодні кожен із понад 3 мільйонів українських біженців у Польщі, яким можуть знадобитися послуги зниження шкоди, стикається з новими проблемами.

Єдина клініка в Кракові — одна з чотирьох, за словами персоналу, у Польщі. Коли «Аль-Джазіра» відвідала її, директор Грег Вуловські  проводив попередню співбесіду з українською біженкою, дізнаючись про її потреби та спрямовуючи її до ресурсів.

У невеликій передній частині клініки півдюжини відвідувачів балакали, пили каву та грались у своїх телефонах. Стійка реєстрації була прикрашена інформаційними флаєрами. За столом у пластикових контейнерах зберігалися чисті шприци, стерильна вода, бинти та інше приладдя для безпечного використання.

На відміну від України, пацієнти ОЗТ у Польщі мають відвідати лікарню або пункт програми, щоб отримати ліки. Налоксон також доступний лише у службах невідкладної медичної допомоги або спеціалізованих лікувальних центрах. А в Польщі лише 36 пунктів обміну голок порівняно із 1667 в Україні.

Різниця у підходах, мабуть, мала очевидні наслідки за останні кілька років. У Польщі, як і раніше, нижчий рівень захворюваності на ВІЛ, але якщо нині цей показник скорочується в Україні, то в Польщі рівень захворюваності на ВІЛ «стрімко» виріс за останнє десятиліття.

Вуловські каже, що українці, зазвичай, звертаються за метадоном та лікуванням від ВІЛ та гепатиту. Але їх не так багато — здебільшого, за словами співробітників, переміщені українці надто зайняті задоволенням нагальних потреб, таких як житло і не переймаються хронічною медичною та психосоціальною допомогою. І переміщення, зазвичай, заважає доступу людей до медичних послуг.

Квітковський, Калузька та Костя у найближчому майбутньому залишаться біженцями. Снаряди потрапили до квартири Квітковського через три дні після евакуації. Школа, в якій його молодший син готувався піти до дитячого садка, зруйнована.