Наразі Україна 4% свого бюджету витрачає на оборону, але цілих 15% має витрачати на погашення та обслуговування зовнішнього боргу, тому його списання дозволить суттєво зекономити кошти

Зофія Малиш, член секретаріату з міжнародних справ у польській лівій партії «Разом» в інтерв’ю Krytyka Polityczna розповіла про погляди європейських лівих партій на російське вторгнення в Україну та чому списання зовнішніх боргів є вкрай необхідним кроком в умовах воєнного стану. Foreign Ukraine пропонує Вам переклад цього інтерв’ю.

Що змінилося на лівій міжнародній арені відтоді, як «Разом» відійшли від співпраці із західними прогресивними рухами, які недостатньо засуджують російську агресію в Україні?

Досить багато. Ми спостерігаємо зміни у зовнішній політиці, принаймні, кількох країн – у деяких навіть радикальні. Як приклад, варто згадати північних лівих, для яких вступ до НАТО ще кілька тижнів тому був неприйнятною темою. Однак, після російського вторгнення це питання розпалило суспільні дебати, і Швеція та Фінляндія офіційно висловили готовність приєднатися до Альянсу. Місцеве ліве крило не сприйняло цієї ідеї з ентузіазмом. Шведська Vänsterpartiet (Ліва партія), зокрема, була проти вступу до НАТО і, на мій погляд, приводила для цього досить переконливі аргументи, окрім стандартних закликів до миру.

Які це аргументи?

Їм не сподобався поспіх із рішенням та процесом приєднання. Вони хотіли тривалого обговорення та максимально широкої партійної згоди. Сьогодні вони слушно наклали вето на маніпуляції Ердогана, який хоче обміняти розблокування вступу Швеції до НАТО на відмову від підтримки курдів. У Фінляндії було те саме, але, зрештою, більшість фінських лівих проголосували за вступ до НАТО — впевненість у стратегічному та оборонному партнерстві зі Швецією у рамках Альянсу виявилася вирішальною. Однак, ці дві скандинавські країни не сумніваються в тому, що українці, незалежно від їхніх власних інтересів, заслуговують на підтримку на багатьох рівнях.

А хто не має цього переконання?

Німеччина. Позиція тамтешніх лівих груп: СДПН, Die Linke та їхніх молодіжних груп, з якими ми співпрацювали до початку вторгнення, нас дуже розчарувала. Щоправда, після введення російських військ, Бундестаг категорично засудив путінську агресію та визнав, що Німеччина помилялася у правильності своєї політики щодо Росії…

Але?

Ця рішучість зникла досить швидко. З одного боку, канцлер Олаф Шольц каже, що відправить зброю українцям і відвернеться від росіян. Але, наприклад, ми досі чекаємо на відставку прем’єр-міністра землі Мекленбург-Передня Померанія Мануели Швезіг із СДПН, яка використала запропоновані «Газпромом» хитрощі для обходу санкцій проти Росії та продовження будівництва «Північного потоку — 2». Її важко зрозуміти, навіть якщо ми будемо це сприймати, як погляди лише в інтересах Німеччини. І це очевидна ознака того, що голосно проголошена Шольцем Zeitenwende (зміна часів) несерйозна. Так само Die Linke, які перебувають в глибокій кризі, не може дійти внутрішньої згоди щодо своєї зовнішньої політики. Звичайно, вони запевняють, що переглядають свої відносини із Росією та наголошують на проблемі путінського імперіалізму. Швидше за все, жоден член Die Linke, як це було раніше, не поїде у так звані Луганську чи Донецьку республіки фотографувати їхніх лідерів. Вони є декларативними на користь України, але не настільки, щоб підтримувати постачання озброєнь.

Як вони це доводять?

Вони заявляють, що є партією миру, тому не можуть підтримувати воєнних дій. Ми вирізняємось тут. Ми не можемо миритися з пасивністю перед відкритою агресією, навпаки, це не принесе миру. Ми не дуже віримо в заяви про те, що ставлення Die Linke до суверенітету України покращилося, оскільки немає жодних сигналів про те, що за цими словами були якісь серйозні, конкретні зміни. Інтерес німецьких лівих, як і раніше, зосереджено на Росії — на тому, що робитимуть росіяни і наскільки їм зашкодять санкції. Вони шукають російських дезертирів, ознаки масового російського опору, будь-яку точку відліку, яка виправдала б їхню традиційну прихильність і довела, що ця Росія зовсім не така погана. Страждання та боротьба українців у цій виставі відходять на задній план. Не применшуючи російського опору путінізму, ми вважаємо, що це неправильні пріоритети.

Можливо, потрібна зміна поколінь?

Справді, з’їзд партії Die Linke, призначений на другу половину червня, має стати презентацією молодої гвардії, яка може привнести до політики нову якість. Але це необов’язково. Нинішні тизери досить песимістичні. Молоді люди, як і їхні старші колеги, не зацікавлені у формуванні політики партнерства щодо таких країн, як Польща, Угорщина, Чехія чи Україна. Показово, що вторгнення вони вважають за краще обговорювати, насамперед, у контексті Росії та з Росією. Час від часу вони можуть включити до дискусії українців, але нехтують усім контекстом Центральної та Східної Європи.

Ваш скептицизм, напевно, не обіцяє нічого доброго у співпраці з польським сусідом?

Це швидше застереження. Тим не менш, ми уважно стежитимемо за розвитком подій. Через величезний вплив Німеччини на формування європейської політики партії «Разом» ми хочемо співпрацювати з німецькими лівими партіями, з якими ми могли б обмінюватися думками, співпрацювати з питань енергетичної трансформації чи європейської оборонної політики. Ці речі не можуть бути зроблені принаймні без дебатів з німецькими лівими. А поки що ми не отримали явних ознак того, що Німеччина відмовиться від своєї традиційної поведінки з Росією.

А німецькі зелені, мабуть, більш проукраїнсько налаштовані?

Це правда. Німецькі зелені були дуже стурбовані військовими злочинами, скоєними росіянами в Україні. Вони чудово розуміють геноцидний характер цієї атаки та що таке путінський режим. Задовго до вторгнення вони зайняли чітку, критичну позицію щодо давно нецікавих відносин Німеччини з Росією. Вони рішуче підтримують право України на оборону, вирішувати свою долю та спосіб завершення війни. Ми сподіваємось, що нам вдасться вийти на європейських зелених, щоб спільно списати зовнішній борг України перед західними фінансовими інституціями. На даний момент, це наша найважливіша міжнародна кампанія.

Скандинавські країни також це підтримують?

Так. В останні тижні відбулося негайне зближення між «Разом» і північними лівими, особливо фінами з Vasemmistoliitto та датчанами з Enhedslisten. Але, насправді, готовність до співпраці виходить із багатьох сторін, зокрема під закликом списати борг, який нині становить до 130 мільярдів доларів США. Нещодавно я говорила із заступником маршала Ріксдага Лотте Йонссон Форнарве, яка приділяє у своїх діях велику увагу становищу біженців з України. Північні країни також беруть участь у реалізації постулату про відправку зброї в Україну. Нещодавно в рамках нашої роботи в Європейській мережі солідарності з Україною ми відвідали Львів. Польська делегація, у складі депутата Пауліни Матисяк, зустрілася там із Українським громадським рухом, з яким ми діємо узгоджено від початку вторгнення. На місце прибули данці та фіни, а також французи, бельгійці, англійці, швейцарці та багато інших представників прогресивних рухів. Наша спільна мета полягала в тому, щоб, як сказав данський парламентарій Серен Сендергор, «європейські ліві сили наполягали на наданні Україні можливості для самооборони». Здається, що це міжнародне охоплення поширилося за кордон, бо партія «Разом» мала успіх і в США. Палата представників США ухвалила закон, який зобов’язує США якнайшвидше списати борг України та втрутитися у справи позичальників, включаючи Міжнародний валютний фонд та Паризький клуб. Рішення було ухвалено миттєво.

Чи можемо ми очікувати на його реалізацію так само швидко?

Я сподіваюся на це і що реакція США також підштовхне кампанію в Європі. Наразі Україна 4 відсотки свого бюджету витрачає на оборону, але цілих 15 відсотків має витрачати на погашення та обслуговування зовнішнього боргу. Тому списання боргів у будь-якій формі на вагу золота. Але рішення США тішить і з іншої причини.

Яка це причина?

Міжнародний комітет організації Демократичних соціалістів США, з якого походить ліва частина Демократичної партії, досі представляв позицію, яка абсолютно несумісна з українською точкою зору та інтересами. Там ідеологічні та поверхневі наративи з пацифістських та антинатівських позицій переважали над суб’єктивним ставленням до країни, на яку напав Путін. Таким чином, лобіювання полегшення тягаря заборгованості не було приречене на успіх. З’ясовується, що, запропонувавши закон про списання боргів України, конгресмен Хесус «Чуй» Г. Гарсія, демократ із Чикаго, та конгресвумен Олександрія Окасіо-Кортез приєдналися до кампанії, яка може певною мірою об’єднати лівих та стати кроком до розуміння Заходом становища Східної Європи. Ми брали участь у численних зустрічах із підрозділами ДСА, які дистанціювалися від пропутінського меседжу штабу. Ми також зв’язалися з радником сенатора Берні Сандерса із закордонних справ, і сенатор підтримав ініціативу щодо полегшення тягаря заборгованості. Все це дає надію на подальшу співпрацю. Ми також намагаємось переконати фінансово-банківський сектор. Можливо, це не природне середовище для «Разом», але і тут є згода, що списання українського боргу необхідне. Ми вітали текст Гжегожа Колодки у Financial Times, що підтримує цей постулат. Понад те, ми вважаємо, що вирішення українського боргового питання стане основою для списання боргів у постколоніальних країнах.

Чому це важливо?

Тому що, на жаль, це інструмент, за допомогою якого на боржника чиниться економічний та політичний тиск. Цей тиск означає, що та чи інша країна може бути позбавлена ​​можливості проведення реформ відповідно до своїх інтересів, свободи розпорядження бюджетними витратами тощо. Тому ми повинні позбавити кредиторів цього інструменту, оскільки він порушує суверенітет багатьох країн. Економіст Громадського руху Юлія Юрченко пропонує видавати безповоротні кредити та вказує на наявність інших варіантів перевірки видатків у разі виникнення корупційних проблем. Не тільки Україна, а й багато африканських країн чекають списання зовнішнього боргу. Анулювання таких боргів має одного разу поширитися на всі країни-боржники. А також тих, хто не має привілею бути кандидатом на вступ до ЄС чи є частиною Глобального Півдня.

Але чому у США це відбувалося швидше, ніж у ЄС? Це структурна проблема чи щось інше?

Інституційно це простіше зробити за кордоном, де рішення ухвалюється в Конгресі. Тим часом, у Європі необхідно зібрати людей та політичні сили, і така процедура має пройти через кілька інституцій Співтовариства. Однак, це не означає, що європейці нічого не роблять з Україною. У Європі цей постулат був висунутий португальцями з Блоку де Ескерда, з яким наше міжнародне співробітництво останнім часом також набрало обертів. Тема боргу була присутня навіть у Європарламенті, тому говорити про пріоритет американців не доводиться. Навпаки, якби не кампанія, розгорнута на Старому континенті, США не були б зацікавлені у списанні боргів. Або, принаймні, не так швидко, як це щойно сталося. Проте, з американського боку в українському питанні спостерігається значна участь уряду. Адміністрація Байдена відправляє зброю українцям та інвестує у їхню діяльність. Ми хотіли переконати американський Конгрес використати свій вплив там, де він має непропорційну суму, наприклад МВФ, щоб списати український борг.

Чи є списання боргів лише питанням часу?

Саме за це ми боремося як польські ліві, підтримуючи українські кола — політичні, експертні та пов’язані з профспілками, які потребують списання зовнішнього боргу. Хоча ліберальний уряд країни не просив про це, процедура здається простою у використанні, а аргументи здаються очевидними не лише лівим партіям у Європі. З морального погляду, вартість обслуговування боргу порівняно з витратами на оборону, а в перспективі – з витратами на відновлення країни – неприйнятна, і зовсім не потрібні ліві погляди, щоби побачити жахливість фінансового тягаря України. Повільність європейських інститутів може призвести до того, що повне списання боргу з часом розтягнеться, але ми сподіваємося, що, принаймні, зобов’язання щодо виплати наступного боргу восени будуть скасовані негайно. Ми також чекаємо на рішення про борг, який два тижні тому депутати польського парламенту разом представили до Сейму Польщі. Ми сподівалися на його ухвалення шляхом акламації.

Як українці, із якими ви разом працюєте, реагують на кампанію європейських лівих?

Вони, безумовно, цінують боргову кампанію, яка відповідає загальнолюдським лівим цінностям. Але це крапля у морі потреб. Необхідно терміново підтримати зґвалтованих біженців, які приїхали до Польщі. Більшість із них знову травмовані, тому що вони не можуть скористатися засобами екстреної контрацепції та абортами. Відповідно до обмежувального польського законодавства, якщо ви хочете перервати вагітність, що виникла внаслідок зґвалтування, ви повинні попросити дозволу прокурора пройти цю процедуру. Мало того, що ця процедура займає багато часу, так ще й зґвалтування часто стає недоведеним після кількох днів у дорозі. Депутат «Разом» Магдалена Бієжат попросила змінити правила таким чином, щоб це було вигідно для українських жінок. Але треба пам’ятати не лише про зґвалтованих, а й про всіх тих, хто втік до Польщі. Ми також чуємо про спроби консерваторів посилити закон про аборти в Україні. Виникла петиція з вимогою змусити жінок народжувати як форму відновлення військових втрат. Тому разом із феміністками з України ми боремося за збереження ліберальних репродуктивних прав в Україні та легалізацію лікування у Польщі. Це, по суті, загальна турбота всіх лівих кіл і всіх феміністок світу, як і боротьба з торгівлею людьми та сексуальним насильством, явищами, які набирають обертів під час війни та кризи біженців.

Громадська організація «Соціальний рух» ще не є політичною партією. Проте, чи має вона амбіції до цього?

Безумовно, так. Поки що її члени діють у рамках досвідченої неурядової організації, яку планують перетворити на політичну. Водночас, вони хочуть скористатися досвідом сучасних лівих кіл по всьому світу, особливо у Польщі. Нас запитували про наслідки вступу Польщі до ЄС, про можливості та загрози, пов’язані з членством, особливо у контексті примирення соціальних та лівих цінностей із ліберальним профілем Співтовариства. Було б чудово мати можливість разом із ГО «Соціальний рух» реформувати Євросоюз зсередини, змістити центр тяжості інтересів Співтовариства на «периферію», а також відійти від ЄС як ліберального проекту у бік соціального. ГО «Соціальний рух» також звертає увагу на недоліки українського уряду, який проводить неоліберальну, антиробочу політику, що ґрунтується на скороченні бюджету. Війна — це ситуація, в якій реалізується доктрина шоку, наприклад, у вигляді такої лібералізації трудового права, яка стосується подальших професійних груп, обмежує вимоги профспілок і всього суспільства.

Парадоксально, але чи може війна змусити українське суспільство повернутися до соціальної доктрини?

Поки що рано для таких прогнозів, але ми дуже підтримуємо бачення перебудови України в соціальному дусі. Це бачення держави без зовнішнього боргу, без олігархії, з розширеною робочою демократією, за підтримки профспілкового руху, але також із багатообіцяючим процесом трансформації у ключових галузях, таких як важка промисловість, транспорт та атомна енергетика. ГО «Соціальний рух», у якому ми бачимо величезний активістський, соціальний, інтелектуальний та політичний потенціал, здається надією на ці зміни. Це бачать інші прогресивні середовища по всьому світу. Проте українські ліві працювали над цими роками. Не російська агресія виштовхнула ГО «Соціальний рух» на політичну авансцену — їхні лідери, такі як згадана вище Юлія Юрченко чи Тарас Білоус, є сильним голосом українських лівих у світі, до якого прислухаються.

Чи цей лівий потенціал оцінюється в українському суспільстві?

Щодо самої України, то про якісь конкретні політичні симпатії та погляди говорити складно. Потрібно пам’ятати, що реєстрація партії там набагато вимогливіша, ніж у Польщі – потрібно зібрати 10 тисяч підписів у двох третинах усіх областей України, заплатити реєстраційний збір у сумі 50-кратного розміру мінімальної заробітної плати. Низові громадські рухи там йдуть угору. Однак, після вищезгаданого візиту до Львова, ми можемо сказати, що Громадський рух – це організація, яка набирає чинності. Він об’єднує безліч відданих своїй справі активістів та активісток у дуже інклюзивному середовищі — починаючи з крила ЛГБТ+ і закінчуючи профспілками та феміністками. Поки що рано однозначно говорити, до чого приведе соціальна реакція на війну, але в плані пошуку нових політичних рішень я бачу деяку схожість із ситуацією в Польщі у 2007–2008 роках. Потреби людей тоді були лівими та соціальними, але політичний вибір, як і раніше, впав на лібералів. Ми сподіваємося, що ГО «Соціальний рух» ефективно змістить масове мислення вліво, щоб стало можливим запровадження соціалістичного та соціального порядку в Україні.