За даними дослідників з відкритих джерел, серед російських жертв в Україні непропорційно велика частка військових із бідних регіонів, таких як Бурятія та Дагестан

У березні президент Володимир Путін нагородив Нурмагомеда Гаджимагомедова званням Героя Росії та використав можливість відзначити етнічне розмаїття Росії. Про це йдеться в аналітичній публікації Al-Jazeera, повідомляє Foreign Ukraine.

Гаджимагомедов, старший лейтенант із Дагестану, служив у ВДВ РФ і загинув у бою в перші дні війни Росії з Україною.

«Я російська людина. Але коли я бачу такі приклади героїзму, мені хочеться сказати: «Я – лакець, дагестанець, чеченець, інгуш, росіянин, татарин, єврей, мордва, осетинець», – зазначив російський лідер.

Він похвалив Гаджимагомедова за боротьбу з українськими «неонацистами», додавши: «Я пишаюся тим, що є частиною цього світу, частиною могутнього, сильного, багатоетнічного народу Росії».

На думку Кремля, права меншин є основою російської «спецоперації» в Україні.

Путін і його адміністрація постійно вказують на нібито жорстоке поводження з російськомовною меншиною в Україні як причину вторгнення.

Тим часом, у РФ близько 80% населення ідентифікують себе як етнічні росіяни або слов’яни, але в країні також проживають понад 160 інших етнічних груп – і напруга між ними і державою знову зростає, особливо в умовах, коли війна в Україні триває.

За даними дослідників з відкритих джерел, серед російських жертв в Україні непропорційно велика частка військових із бідних регіонів, таких як Бурятія та Дагестан.

«Більшість солдатів і офіцерів сухопутних військ і повітряно-десантних військ походять з бідних російських міст і сіл. Це соціально-економічне розшарування має давню традицію в російських збройних силах, тому що молоді люди з міст з відносно хорошою освітою служать в інших родах військ… а піхота складається з погано освічених солдатів з бідних сімей і регіонів», — сказав військовий експерт Павло Лузін.

Бурятія колись була частиною Монголії, яку завоювали козаки у XVII столітті.

«Ми не можемо самостійно визначати свою політику – якби у нас була справжня федерація, глава нашої республіки міг би сказати «ні», буряти не будуть воювати в цій злочинній війні. Але він продовжує давати путіну гарматне м’ясо. Бурятія, як і інші етнічні республіки, керується колоніальною політикою Москви. Наші мови та історія зникають з лиця Землі, а Москва висмоктує всі гроші та ресурси з провінції. Москва – гарне місто, але це такий фасад усієї Росії і коли поїхати трохи далі, то будинки розвалюються, доріг немає, роботи немає», – сказала Вікторія Маладаєва з фонду «Вільна Бурятія».

Невдовзі після початку війни, Маладаєва, яка зараз живе у Сан-Франциско, об’єдналася з іншими членами бурятської діаспори, щоб створити Фонд «Вільна Бурятія» — перший рух за мир, керований лідерами етнічних меншин.

Окрім закликів до більшої автономії від Москви, група знімає антивоєнні відео, досліджує втрати росіян в Україні, створює громаду для бурятів-однодумців і допомагає майбутнім солдатам уникнути відправлення на фронт.

У липні фонд повідомив, що допоміг 150 бурятським солдатам знайти лазівки, щоб відмовитися від участі у війні, дозволивши їм повернутися додому.

«Контрактники [солдати] та їхні родини постійно пишуть нам, кажуть, що не хочуть воювати, але на цьому шляху є багато перешкод. Декого з них утримують на окупованих територіях [України], на них тиснуть, погрожують, що їх відправлять на передову вбивати. Ми знаємо, що не можемо вплинути безпосередньо на Володимира Путіна, але чим менше гарматного м’яса буде в його розпорядженні, тим швидше закінчиться ця війна», — сказала Маладаєва.

Весь черкеський народ вигнали до Туреччини, а тих, хто залишився воювати за свою землю, вирізали.

А за часів Йосипа Сталіна у ХХ столітті, майже все чеченське населення було вислано під дулом зброї у степи Казахстану, коли їх запідозрили у нелояльності під час Другої світової війни. Десятки тисяч загинули в дорозі, а вцілілим дозволили повернутися лише після смерті Сталіна.

Ще кривавішим, ніж завоювання Сибіру, було завоювання Кавказу у ХІХ столітті, території, яка включає Чечню, Дагестан і територію сучасного Сочі.

«У Росії дуже високий рівень шовінізму. Я навіть називаю це «Расистська федерація», тому що це ідеально відображає внутрішню сутність держави як серед росіян, так і серед чиновників», — сказав чеченський юрист і правозахисник Абубакар Янгулбаєв.

У 2000-х роках расистські напади жорстоких неонацистських банд скінхедів стали повсякденним явищем; У піковому 2008 році вони скоїли 110 вбивств, за даними Сова, московської організації зі спостереження за злочинами на ґрунті ненависті.

З тих пір ультранаціоналістичний рух послабшав, але менш смертоносний повсякденний расизм зберігається. Ще в минулому році орендодавці в Росії могли вказувати в Інтернеті свою оренду як «тільки для слов’ян».

«Я думаю, кожен неросіянин стикався з цим; ми завжди відчуваємо дискримінацію. Одного разу моя мама забула паспорт, і копи протримали її п’ять годин, тому що не вірили, що вона громадянка Росії. Ми жили в Санкт-Петербурзі, де я брала участь в конкурсі краси, і в соцмережах постійно писали, що я повинна засунути голову в унітаз, і чому все-таки бурятка представляє Петербург?», – скаржиться Маладаєва.

Чечня ненадовго здобула незалежність після кривавої війни в 1990-х роках, але була відвойована російськими військами, які залучили колишнього повстанця Ахмада Кадирова для придушення збройного повстання, що залишилося.

Його син Рамзан Кадиров зараз править республікою, і при ньому регулярно надходять повідомлення про тортури, зникнення та незаконне ув’язнення.

«Так, є чеченці, які лояльні до Путіна і Кадирова, кадирівці, але це меншість, яка не користується повагою в народі, оскільки вважається привілейованими зрадниками своєї країни. Ці люди озброєні та використовують тортури, страти та викрадення для придушення народних заворушень з дозволу чи мовчазної згоди Путіна, а також за наказом Кадирова. За це вони винагороджуються, але ніколи не притягуються до відповідальності за скоєні злочини», — сказав Янгулбаєв.

Кадиров є близьким соратником Путіна і підтримує російське вторгнення в Україну тисячами запеклих чеченських бойовиків.

Але ознакою неоднорідного суспільства у Чечні є також те, що на боці України воюють два батальйони чеченців, серед яких ветерани попередніх війн, які прагнуть ще раз вистрілити в росіян.

Янгулбаєв сказав у Чечні: «Ще свіжа пам’ять про дві кровопролитні війни з Росією, і люди часто проти того, щоб йти вмирати за таку країну, про що свідчать цифри: з Чечні на даний момент є лише 1340 добровольців».

Деякі чеченці настільки неохоче йдуть на службу, що, за словами опозиційних активістів і блогерів, влада вербує бойовиків до України шляхом погроз, шантажу та залякування.

«Я знаю кілька прикладів вербування людей шляхом шантажу, але таких випадків небагато. Але позитивний шантаж, коли комусь обіцяють зняти судимість за участь у війні, є поширеним. Це підтверджують цифри, які я зібрав: майже 30 відсотків усіх добровольців мають непогашену судимість», – сказав Янгулбаєв.

Повідомляється, що в інших місцях вербувальники обіцяють грошові бонуси за короткі відрядження на війну, що є спокусливою пропозицією в знедолених містах і провінціях, де мало можливостей окрім військової служби, наприклад у Дагестані, де рівень безробіття втричі перевищує середній по Росії.