Херсон має величезне стратегічне та військове значення, оскільки це єдина регіональна столиця, захоплена Росією і якщо вона зміцнить там свій контроль, то використає це, щоб спробувати просунутися вперед і захопити все узбережжя

Коли у квітні українські війська розгорнулися в Киселівці на лінії фронту Херсонщини, порожні будинки села забезпечили певний захист від безжальних російських обстрілів. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Wall Street Journal, повідомляє Foreign Ukraine.

«Тепер тут залишилося не так багато місць, де можна сховатися. Більшість будинків згоріли від запальних снарядів, церкви теж немає. Тут ніколи не буває тихо», — сказав солдат під позивним «Кулак», вказуючи на пейзаж із воронками та покрученими деревами.

У селі вже не проживає мирних жителів. Біла коза блукала від однієї зруйнованої хати до іншої, шукаючи їжі. Російські безпілотники з детекторами руху часто зависають над місцем, звідки Кулак спостерігає за рухом росіян на відстані приблизно милі та наводить артилерійські удари.

Місія підрозділу, за його словами, полягає в тому, щоб триматися.

«Росіяни стріляють наліво і направо, в степ, куди завгодно. Щодо нас, ми маємо економити боєприпаси, тому ведемо вогонь лише за точними координатами», – сказав він.

Ситуація, принаймні наразі, така ж на херсонській лінії фронту, яка простягається на понад 100 миль. Ця стратегічна територія являє собою єдиний плацдарм Росії на західному березі Дніпра та потенційний шлях просування до портів Миколаєва, Одеси та решти чорноморського узбережжя України.

«Жодна зі сторін не має ані сил, ані техніки, щоб розпочати тут рішучий наступ, тому обидві поки що готуються до позиційної війни», — сказав майор Роман Ковальов, старшина українського батальйону в іншій частині Херсонської області.

Значна частина лінії фронту в Херсоні проходить уздовж річки Інгулець, яка, хоча й відносно мілка, виявилася значною перешкодою для переміщення великих військ.

«Росіяни схожі на сарану. Ми продовжуємо їх вбивати, а вони наступають ще у більшій кількості, без кінця», – сказав один із командирів артилерії батальйону.

Херсон — одне з міст в Україні, де початкові припущення Москви про блискавичне завоювання виправдалися. Російські війська зайняли більшу частину регіону в перші два дні війни в лютому, оскільки багато місцевих силовиків втекли або вступили в змову із загарбниками.

Повернення Херсона або принаймні західного берега Дніпра, що включає його столицю, стало критичним пріоритетом України на наступному етапі війни.

«Херсон має величезне стратегічне значення, тому що це єдина регіональна столиця, захоплена Росією, а також військове значення: якщо росіяни зміцнять там свій контроль, вони, безумовно, використають це, щоб спробувати просунутися вперед і захопити все наше узбережжя», — зазначив Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони України.

Призначена Москвою влада планує в середині вересня провести референдум щодо приєднання Херсона та інших частин окупованої південної України до Росії – це крок, що формалізував би сухопутний міст від російського кордону до Кримського півострова, який Росія поглинула у 2014 році.

«Референдум є великою загрозою, тому нам потрібно руйнувати плани окупантів», – зазначив Сергій Хлань, депутат Херсонської обласної ради, який втік на підконтрольну Києву територію і зараз служить в українських військах.

Хоча основна частина бойових дій протягом останніх трьох місяців точилася на східному Донбасі, Київ також провів низку локальних операцій у Херсоні, відвіювавши декілька сіл. Надходження ракетних комплексів Himars останніми тижнями дозволило Україні призупинити російський наступ на Донбасі.

Зараз фокус війни дедалі більше зміщується на південь. Росія почала перекидати з Донбасу до Херсона частину своїх найкращих підрозділів. Тим часом, Україна зайнята підготовкою нових бригад, які мали б посилити наявні сили для запланованого наступу. Більшість солдатів у передових підрозділах України були мобілізовані з моменту першого вторгнення, часто з мінімальною підготовкою.

«Мотивація у всіх захмарна, але їхні навички зазвичай нульові», — сказав один фронтовий командир.

Генеральний штаб України щільно приховує свої плани щодо Херсона, де відкрита місцевість робить несподіванку – вирішальною умовою для успішного наступу. Поки що стратегія Києва була зосереджена на повільному придушенні російського контингенту на західному березі Дніпра.

Останніми тижнями українські удари з Himars  вивели з ладу Антонівський міст і сусідній залізничний міст, що з’єднує місто Херсон зі східним берегом річки, залишивши російським військам лише один надійний шлях під’їзду, через дамбу ГЕС «Нова Каховка» за 50 миль до північний схід. Українські удари також пошкодили ключовий міст між дамбою та містом Херсон, а також завдали ударів по десяткам російських складів зброї та палива й командним центрам у всьому регіону.

«Внаслідок цих влучань, «інтенсивність ворожого вогню дещо зменшилася. Це дає нам можливість покращити свої позиції та захопити більш вигідні висоти, не даючи їм окопатися напередодні дощів та негоди», – заявив підполковник Сергій Шаталов, командир українського батальйону на Херсонщині.

Питання для українських лідерів полягає в тому, чи варто під час наступу на Херсон враховувати політичний календар, нав’язаний Росією. За п’ять місяців після захоплення Херсона, Москва зуміла завербувати невелику, але відносно помітну когорту місцевих колабораціоністів.

Серед них – колишній мер Херсона Володимир Сальдо, який зараз очолює призначену Росією адміністрацію області. Вона встановила по усьому місту білборди з написом «Херсон — з Росією назавжди». У своїй промові Сальдо заявив, що Херсон варто використовувати як плацдарм для звільнення, як він називає, «історично російських» міст Миколаєва та Одеси. Росія вже роздала тисячі паспортів у Херсоні, запровадила російський рубль, відкрила філії російських банків і налагодила власну мережу мобільного зв’язку після ліквідації українських операторів.

Проте, наразі більшість людей у ​​Херсоні відмовляються співпрацювати з росіянами — частково через спорадичні замахи на чиновників і поліцейських, які вирішили приєднатися до окупаційної влади. У місті Нова Каховка, другому за величиною в регіоні, лише один із 14 директорів шкіл співпрацює з новою адміністрацією, яка планує з 1 вересня знову відкрити школи за російською, а не українською програмою.

«Люди так чекають звільнення. Абсолютна більшість навіть не думає про співпрацю», – заявив мер Нової Каховки Володимир Коваленко, який у середині липня втік на підконтрольну Києву територію.

Якщо дозволити Росії провести вересневий референдум, то це кардинально змінить ситуацію.

«Зараз більшість людей на окупованих територіях сидять на паркані й чекають, чия сторона переможе. Але якщо ми не відвоюємо Херсон до того, як він буде анексований Росією, то люди обиратимуть російський табір і ми втратимо їх назавжди», – заявив один неназваний високопосадовець.

За підрахунками українських чиновників, майже половині довоєнного населення регіону, яке становило трохи більше одного мільйона, вдалося знайти вихід на підконтрольні уряду території чи за кордон. Хтось відважився йти ґрунтовими дорогами в степах, хтось піднявся Дніпром на гребних човнах, а хтось їздив на велосипеді через ліси навколо російських блокпостів.

Іван Петров із контрольованого Росією села на півночі Херсона сказав, що він вибрався через поля та через річку місяць тому, після того, як у його сім’ї закінчилися харчі, і коли російські солдати почали рити опорні точки для танків біля його будинку.

«Тоді вранці ми зрозуміли, що пора йти», — сказав він.

Він сказав, що тепер планує записатися в українську армію: «Я не можу дочекатися, коли росіян виженуть, щоб ми могли повернутися».

Інший втікач, Сергій Бернадський, розповів, що два місяці працював у полі, щоб заробити гроші контрабандистам, а після прибуття на підконтрольну уряду територію попрямував до військкомату. Він сказав, що йому відмовили, оскільки його мати залишається за російською лінією, що робить його потенційною загрозою безпеці.

«У мене розбите серце. Я відчуваю себе дитиною, яка зрештою бачить іграшку, яку хоче, і не може її отримати», – сказав пан Бернадський.

За останні місяці російські спецслужби затримали в Херсоні сотні людей, підозрюваних у симпатіях до України, зокрема обраного мера міста Ігоря Колихаєва. Чи не щодня на російському телебаченні виступає заступник голови окупаційної адміністрації Кирил Стремоусов, колишній блогер-антивакцинатор. На зібранні місцевих жителів, Стремоусов оголосив, що «владі України прийшов кінець», і пообіцяв безкоштовну медицину та щедрі російські соціальні виплати, а також «відновити нормальні сім’ї та забезпечити нормальних тверезих чоловіків для жінок». На ньому була футболка з написом «Росія» під бронежилетом і пістолет на поясі.

В окупованих росіянами селах Херсонщини ближче до лінії фронту залишилося не більше десятої частини довоєнного населення.

«По той бік залишилися лише ті, хто любить «русский мир» і хоче жити під ним», — сказав Шаталов, зазначивши, що деякі місцеві жителі корегували російський вогонь по його людям, коли батальйон захопив село Потьомкіне наприкінці червня.

Цей невеликий поштовх спричинив важкі бої та значні втрати.

«Тільки на село Потьомкіне нам знадобилося три дні. Люди повинні розуміти, які фантастичні резерви необхідно накопичити для стрімкого просування в глиб ворога, подолавши за кілька днів 100 кілометрів», – сказав підполковник Шаталов.

З 49 місцевих громад Херсонської області лише одна — Кочубеївка на півночі — повністю контролюється українськими військами. Коли росіяни окупували Кочубеївку в березні, вони стратили жителя села за те, що він носив уніформу на городі, пограбували домівки мешканців і написали «Все зло від них» біля слова «США» на меморіальній дошці про американську допомогу муніципалітету.

На відміну від сіл, розташованих ближче до лінії фронту, які залишаються здебільшого покинутими через постійні російські обстріли, життя в Кочубеївці почало повертатися після того, як російські війська останніми тижнями були відтіснені далі. Місцевий магазин знову відкрився, а працівники нещодавно встановили нові двері.