Програми допомоги для біженців закінчилися, 120-денний період підтримки (40 злотих на день) для тих, хто надає прихисток або безкоштовний транспорт у містах – завершився, а пункти допомоги та харчування – зачинились. При цьому, ціни на енергоносії та все інше підстрибнули, а орендні ставки такі високі, що мінімальної зарплати тепер вистачає або на продукти, або на проживання

Урсула фон дер Ляєн під час щорічного виступу в Європарламенті розповіла про солідарність польських жінок з українками. Багато людей досі займаються допомогою біженцям. Проте, програми допомоги завершуються, як і час сезонних літніх робіт та здешевлення оренди приміщень, непридатних для проживання взимку. Багато українських біженців стають безпритульними. Про це йдеться в аналітичній публікації Krytyka Polityczna, повідомляє Foreign Ukraine.

Після надання першої допомоги, відкриття сердець і домівок почалося звичайне життя. Програми допомоги для біженців закінчилися, 120-денний період підтримки (40 злотих на день) для тих, хто надає прихисток або безкоштовний транспорт у містах – завершився, а пункти допомоги та харчування – зачинились. При цьому, ціни на енергоносії та все інше підстрибнули, а орендні ставки такі високі, що мінімальної зарплати тепер вистачає або на продукти, або на проживання.

А війна ще триває. Росія руйнує електростанції та всю цивільну інфраструктуру України, тож можна очікувати, що люди втікатимуть до Польщі. Чи знаємо ми конкретну кількість людей, які можуть залишитись безпритульними? Чи готується місцева влада до такого розвитку подій і чи готує уряд якусь програму субсидій на оренду квартир?

Міністерка канцелярії польського прем’єр-міністра Агнешка Сцигай наприкінці червня оголосила про запуск програм для заохочення біженців до переїзду в менші міста. Там і орендна плата нижча, і роботу легше знайти. Але це пропозиція на основі статистики, чи просто ідея? Адже тамтешні населені пункти стають безлюдними саме через те, що молодь виїжджає на заробітки та їде у більші міста. У менших містах також не вистачає ясел і дитсадків.

«Два місяці тому міністерство внесло деякі загальні пропозиції щодо житла, але ми ще не знаємо жодних деталей. Звісно, ​​роками в державному бюджеті були кошти на підтримку установ, які займаються безпритульністю, але тоді про війну ніхто не мріяв», – розповідає Марек Войцік з Асоціації польських міст.

13 вересня під час засідання спільної комісії уряду та місцевого самоврядування представники місцевої влади запитували про можливі шляхи вирішення проблеми, наприклад, про субвенцію на дитячі садки.

«Дитсадки утримуються з податку на доходи фізичних осіб та невеликих коштів, які перераховуються як субсидії. Стосовно дітей з України, які відвідують дитсадки, то станом на червень 2022 року ми отримали 833 злотих, щоб їх доглядати. З липня Міністерство освіти більше не ухвалює це рішення, і це породжує, особливо в найбільших містах, величезні фінансові проблеми для місцевих органів влади. І все ж, якщо українські мами хочуть працювати, їм потрібен дошкільний догляд за дітьми», – пояснює Войцік.

Коли думати про рішення для українських жінок, проблема гендеру та його зв’язку з ринком праці постає у всій красі. Якщо ми говоримо про чоловіків, які можуть почати працювати і стати незалежними, то усе складається добре. Але є й жінки-біженки, найчастіше з дітьми, іноді багатодітні, або люди похилого віку, які потребують догляду.

«Органи місцевого самоврядування мають дані, але вони не можуть отримати гроші від воєводи, тому намагаються зробити мінімум. Більше того, вони пояснюють нам, що умови проживання не можуть бути надто хорошими, тому що мета полягає в тому, аби зробити біженців незалежними. У мене в гуртожитку є люди, які нікуди не зможуть піти: мами з дорослими синами з інвалідністю, самотній пенсіонер з пошкодженим стегном. Як вони збираються стати незалежними? Воєвода підтримував фінансування кількох центрів, один із них – будинок пристарілих на досить високому рівні, але місць там дуже мало», – розповідає Агата Ключевська з фундації Wolno Nam, яка організувала в Кракові гуртожиток на 120 постійних мешканців і 80 місць для інтервенції.

Вона також зазначає, що навіть коли сім’я стає самостійною, а її члени мають роботу, орендувати житло на ринку все одно нелегко.

«Наші польські співробітниці телефонували за номерами, які нам надали українки. Почали розмову, а коли виявилося, що квартира мала бути для українців, власники раптово передумали або підвищили ціни. У Кракові українська родина платить 3,5 тисячі злотих за трикімнатну квартиру середнього стандарту, в поміркованому цікавому районі Кракова. Це недосяжна сума для однієї людини чи матері з дітьми», – вважає Ключевська.

Знайти місце в дитячому садку і яслах, щоб ходити на роботу, також непросто. А робота, яку отримують біженці, дуже часто не вимагає високої кваліфікації та є низькооплачуваною, тому на оренду квартири грошей не вистачає.

За словами Марека Войціка, на даний момент у колективних приміщеннях перебувають понад 90 тисяч біженців, більше половини з яких працюють. Це свідчить про те, що при нинішній ситуації на ринку житла та вартості оренди квартир, біженці не можуть стати незалежними.

«Ще одна перешкода – це мова. Дуже часто це люди, які говорять не українською, а російською, і вони мають більше труднощів на ринку прац. Люди, які розмовляють українською, набагато швидше вивчають польську, а поляки швидше їх розуміють, – пояснює Адріанна Поровська, голова Місії соціального захисту Камілліана, яка керує притулком для безпритульних у Варшаві.

Початок осені – це також період закінчення сезонних робіт і можливість дешевше орендувати приміщення, де можна жити влітку, але не взимку. Серед тих, хто потребуватиме допомоги, є й люди, які влітку повернулися в Україну, але згодом знову поїдуть до Польщі.

«Вони приїхали не у відпустку чи підзаробити. Навіть безкоштовний хліб може бути дуже гірким. Кому захочеться йти з усіма своїми речами в одному поліетиленовому пакеті та чекати, поки хтось виявить милосердя і купить шкільний зошит для його дитини» – каже Адріана Поровська.

Вони хотіли дочекатися і повернутися якнайшвидше. Вони хочуть бути зі своїми родичами, чоловіком або старшими дітьми, які не змогли виїхати. Від сусідів вони дізнаються, що все не так погано, або, навпаки, потрібно охороняти пограбовані квартири.

«Моя підопічна Олеся показала мені по телефону фото свого будинку та городу, сказала, що взяли кредит у чоловіка, з яким вони все це будували, і він умовив її приїхати відпочити. Але бомбардування тривають. Олеся вивезла дітей до Польщі, бо це було раціонально, а тепер вона хоче повернутись додому», – каже Поровська.

За словами Ключевської, люди, які в липні виїхали в Україну, бо сподівалися, що війна скоро закінчиться, тепер бачать, що роботи немає, або якщо хтось і знаходить роботу, то вона – низькооплачувана. Тому вони повертаються, оскільки бояться зими.

Але в Польщі може бути й інакше. Інститути, як-от ті, якими керує Місія соціального забезпечення Камілліана чи Фундація Wolno Mi, де біженці отримують терапевтичну допомогу, готуються проекти професійної активації, а також орендовані готель, є триразове харчування, але люди всеодно залишаються кинутими напризволяще.

«З нас їхало туди 30 людей, мали бути тренування, але їх не було. Біженці залишалися під замком, не роблячи нічого, крім того, щоб стежити за новинами про вибухи в Україні. Якщо у когось була проблема з алкоголем, то вона там ще більше розвинулася», – каже голова фонду Wolno Nam, куди зараз повертаються родини з такими проблемами.

Тому є важливою інституційна підтримка. Екстрена допомога, притулок у готелях чи приватних будинках – це гарне рішення на дуже короткий час.

«Тимчасовість у такому закладі, як мій, можна подолати. На місці є і психолог, і кар’єрний радник, і соціальний працівник, які кажуть: допоможемо подати заяви, вийти на роботу хоч на місяць, тому матимете кілька злотих. А коли біженець йде до приватної особи, то часто у цієї людини не вистачає ані думки, ані сміливості їх виштовхнути, вмовити влаштуватися на роботу, а тому проблем буде дедалі більше. До цього додається інфляція, подорожчання енергоносіїв та опалення, дефіцит квартир для оренди», – зазначає Адріана Поровська.

Про відсутність програми підтримки Марек Войцік говорив на всіх зустрічах з урядом.

«Я сигналізував: наша підтримка має бути реалізована в три етапи. Перший, спонтанний, коли ми рятуємо життя та здоров’я, другий непрямий – підтримуємо їх у досягненні незалежності, і третій – цільовий, коли біженці стали настільки самостійними, що не потребують додаткових форм підтримки. Другий етап пропустили», – підкреслює Войцек.

Ідеї ​​для цього етапу реалізують громадські організації. Це захищене та підтримане житло, брокерська та орендна підтримка, консультування з питань кар’єри, психологічна та організаційна підтримка. Ідеї ​​є, але без державної підтримки, масштаби замалі.

«Ніхто не стає безпритульним за один день, але у людей, які втікають від війни, процес відбувається набагато швидше. Зазвичай, у них все в сумці, на рахунках не вистачає грошей, щоб орендувати квартиру і заробити на життя, перш ніж знайти роботу», – каже Адріанна Поровська.

За словами Ключевської, вона шукають приміщення, яке можна орендувати та адаптувати.

«Бо хоч у мене таке відчуття, що українці знаходять квартири, але вони переплачують, скидаються, живуть погано, однак якось справляються – 4 платформа на вокзалі у Кракові з настанням холодів буде заповнена. Ми були у віце-президента з будівництва. Але їх орендувала місцева влада, їх терміни закінчуються наприкінці вересня та в середині жовтня. Загалом, на вулиці може опинитись 250 людей, і місцева влада ще не знає про них, але вона зацікавлена ​​у співпраці з нами. Будемо домовлятися про неринкові ціни, але приміщення доведеться адаптувати до умов проживання. Будівля, яку ми розглядаємо, — це величезний open space офіс, трирівневий, для нього знадобиться мінімум 500 тисяч злотих, щоб пристосувати його до умов проживання. Коли ми робили ремонт у гуртожитку, то отримали багато подарунків: душові, умивальники, унітази. Ми платили лише за людську працю», – каже Ключевська.

У Марека Войціка склалось таке враження, що деякі люди вважають, що проблеми більше не існує.

«А зима на порозі, справа не лише в даху над головою, а й у тому, щоб допомогти громадським організаціям готувати гарячі обіди для біженців, бо багато організацій відмовляються від цього з економічних причин. Потрібна державна програма від Фонду допомоги, яка спрямована безпосередньо на неурядові організації. І не потрібно зволікати з цією справою, а діяти зараз. Це останній дзвоник. Підтримка також має передбачати компенсацію за підвищення цін на електроенергію та теплопостачання організаціям та установам, які займаються груповим розміщенням, розглядаючи їх як школи чи лікарні, а також приватним особам, які приймають біженців. Я боюся, що без цього ми можемо зіткнутися з хвилею безпритульності», – попереджає Войцік.

У місцевих органів влади більше немає грошей для людей, які перебувають у кризі. Неурядові організації можуть це робити на прохання органів місцевого самоврядування. Але органи місцевого самоврядування виділяють стільки ж коштів на допомогу безпритульним, скільки й у попередні роки. Тим часом, витрати на утримання будинків зросли, а у Варшаві також діють нові стандарти щодо кількості людей, які працюють з безпритульними – у звичайному притулку це буде одна особа на 50 мешканців, у притулку з послугами догляду – одна особа на 15 мешканців.

«Інфраструктура, яка організована місцевою владою, як-от нічні притулки для безпритульних, обмежена, і нічого не сталося, що могло б зменшити кількість поляків, які користуються цими закладами. І з цією інфляцією, я боюся, вона може навіть збільшитися» – прогнозує Войцік.