Переселення, ракетні атаки та повітряні тривоги тепер є атрибутами повсякденного життя дезорієнтованого персоналу ІТ-компаній України, але незважаючи на це, більшість з них досі очікують зростання технологічного сектору на 5-30% у 2022 році

Євгенія Топоркова виїхала з Києва на початку березня, коли російські війська наближалися, пробираючись знайомими вулицями, через збентежено перетворені бетонні барикади, іржаві протитанкові перешкоди та повз роздратованих військовослужбовців, перш ніж у паніці з натовпом втиснутись у потяг на захід. Про це йдеться в аналітичній публікації Rest of World, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Після цього 26-річна айтішниця два дні переховувалась у студентському гуртожитку на кордоні з Угорщиною. Вона була задоволена спальним мішком, який подарував її роботодавець, розробник програмного забезпечення MacPaw, як частину «набору для виживання», куди також входили – блок живлення та медичне приладдя на випадок війни. Вона сідала на автобуси по всій Європі, згодом у квітні вилетіла до Таїланду, а через кілька місяців — до Малайзії — це країни, які вона завжди хотіла відвідати, і куди, як вона сподівалася, її переїзд не буде неприємним. Весь цей час вона продовжувала працювати дистанційно на посаді продуктового аналітика.

У серпні вона поїхала у Стамбул і знайшла тимчасову квартиру в тихому районі на березі Мармурового моря, де оселилася на деякий час. Коли вона не працювала, то годувала відчужених сусідських котів та їздила на поромах через Босфор, щоб дослідити європейську частину міста.

«Це був чудовий досвід, уся ця подорож. Але це теж складна річ», — сказала Топоркова.

За її словами, після шести місяців відсутності в Україні вона врешті-врешт відчула, що готова повернутися додому.

Поки Топоркової не було, українські війська воювали і виграли битву за Київ. До початку квітня вони відвоювали територію аж до північних кордонів країни. Через мобільні додатки для обміну повідомленнями друзі та колеги сказали їй, що столиця повільно повертається до чогось більш схожого на себе: знову відкрилися бари та ресторани, а після них – крамниці та інші підприємства. Офіс MacPaw, який розташований серед бетонних кварталів у центрі Києва — його елегантний зелено-чорний комплекс, у якому є простора кімната для відпочинку, тренажерний зал і два власних коти — також поступово відновлював свою роботу.

Вересневого дня, сидячи у кав’ярні неподалік від її стамбульської квартири, Топорковій почало здаватися, що вона занадто довго втікала. Наступного тижня вона планувала вилетіти до Молдови, а через кілька днів повернутися в Україну та попрямувати до Києва.

«Я трохи боюся, що буду відчувати, коли повернуся, і в цій новій реальності нам доведеться жити досить довго. Але це мій дім, і я просто хочу туди», — сказала вона.

За останні роки Україна завоювала репутацію головного ІТ-центру та аутсорсингу завдяки великому резерву технічних кадрів і швидкозростаючим стартапам, таким як помічник з набору тексту Grammarly і додаток Reface для зміни обличчя. Технології стабільно випереджають українську економіку загалом, а обсяги експорту ІТ-продукції зросли на 36% і досягли 6,8 млн доларів у 2021 році, згідно з даними торгової організації IT Ukraine Association. За оцінками київського фонду AVentures Capital, у 2020 році венчурні та приватні інвестори вклали понад 571 мільйон доларів у технологічний сектор України.

Як і решта країни, технологічна індустрія та люди, які її підтримують, зіткнулися з величезними травмами та потрясіннями з початку російського вторгнення 24 лютого. Через півроку багато працівників залишаються переміщеними як в Україні, так і за її межами. Більшість технологічних компаній в Україні знайшли способи продовжувати роботу, водночас роблячи внесок на потреби ЗСУ, намагаючись боротися з російською дезінформацією або жертвуючи гуманітарним організаціям. Оскільки динаміка конфлікту змінилася, деякі їхні співробітники, як-от Топоркова, почали повертатися на робочі місця в Києві та інших місцях.

Незважаючи на важкі бої на півдні та сході та постійний ризик російських ракетних ударів по цивільних районах, ІТ-фахівці повернулись до ритмів і звичок довоєнного життя, наскільки це було можливо, працюючи з квартир біля польського кордону, щоб синхронізувати свої пересування та соціальні заходи з повідомленнями про повітряну тривогу.

Серед них такі люди, як Алекс, 26-річний розробник програмного забезпечення із Харкова. Коли відбулося вторгнення, він спочатку залишався на місці. Незабаром звик до вибухів, але ніяк не міг звикнути до гуркоту бойових літаків над головою.

«Ти чуєш якийсь звук літака десь далеко, і через дві секунди він над тобою. І ви навіть не уявляєте, куди він [скине] бомбу. Можливо, на вас, можливо, деінде», — згадує він.

Вторгнення не відбулося без попередження чи прецеденту. Президент Росії Володимир Путін з весни 2021 року стягував війська до кордонів України. Зрештою їх було майже 200 тисяч. Його риторика і телевізійні звернення ставали дедалі загрозливішими, тоді як офіційні особи в США дедалі частіше попереджали про небезпеку.

Агресія не була чимось новим. Українські війська воювали на сході Донбасу з 2014 року, коли проросійські сепаратисти утворили псевдореспубліки після анексії Криму. Однак, мало хто з українців хотів вірити, що повномасштабний конфлікт можливий, і промови Путіна дехто відкидав як позерство — спробу вимагати від Києва та НАТО подальших політичних поступок.

Тим не менш, деякі технологічні компанії вжили запобіжних заходів, забезпечивши розміщення продуктів і даних користувачів за межами країни або гарантуючи, що операції можуть продовжуватися без безпосереднього нагляду чи втручання протягом певного часу. Серед них був Reface, який створив додаток, що дозволяє користувачам змінювати місцями обличчя у відео та GIF-файлах. На момент лютневого вторгнення компанія мала майже 200 співробітників, які працювали в її штаб-квартирі у Києві.

«Війна в Україні триває вже вісім років. Із грудневою ескалацією 2021 року ми розуміли, що є реальна загроза вторгнення Росії до Києва. Але, насправді, у повномасштабне вторгнення ще ніхто не вірив. Втім, компанія все одно перенесла свої сервери за межі України до початку війни та розробила плани мінімізації ризиків, щоб гарантувати безпеку своєї команди та бізнесу загалом», – розповідає Діма Швець, генеральний директор Reface.

В Україні готувалися й інші ІТ-компанії. 32-річна Марія Жигіль, менеджер групи постачальника телекомунікаційного програмного забезпечення, Nasc Technologies, виїхала з України до Туреччини наприкінці січня за наполяганням своїх родичів за кордоном. Вона зробила це через велику обережність, але з розрахунком, що вчасно повернеться в рідну Одесу до літа.

Жигіль також орендувала великий будинок в Ужгороді, на кордоні зі Словаччиною. Будинок був орендований на випадок, якщо її команді знадобиться туди евакуюватися, хоча вона не очікувала, що ним доведеться скористатися.

«Скажу чесно, здавалося, що війни не буде, але мої хлопці просто матимуть будинок, у якому можна залишитися під час весняних канікул… це буде просто приємне задоволення», – пояснює Жигіль.

14 лютого, за десять днів до вторгнення, Hacken, фірма з блокчейн-кібербезпеки, яка тоді базувалася у Києві, порадила своїм співробітникам із 50 осіб переїхати до Західної України або за кордон з родинами, принаймні, на два тижні, а також надала кошти на проїзд та оренду.

«Загалом, ми не очікували повномасштабного вторгнення і не готувалися до нього. Якщо є хоч кілька відсотків ймовірності атаки, ми як компанія повинні зробити все, щоб захистити наших людей. Тому 14 лютого на зборах керівництва ми вирішили виїхати. Ми не вірили, що почнеться повномасштабна війна, але в найближчі кілька тижнів очікуються провокації», — сказав Дмитро Будорін, співзасновник і генеральний директор Hacken.

Проте, переважна більшість технологічних компаній та їхніх співробітників ще перебували в Україні вранці 24 лютого, коли російські ракети вразили стратегічні цілі, а російські військові почали перетинати кордони на півночі, півдні та сході. Лише тоді багато керівників почали важкий процес евакуації співробітників із зон найбільшого ризику, щоб досягти видимості безпеки.

Втеча до Європи була варіантом не для всіх. Після того, як Володимир Зеленський, президент України, оголосив воєнний стан у зверненні зі свого офісу, українських чоловіків віком від 18 до 60 років зобов’язали залишатися в країні у разі масової мобілізації. Багато технічних працівників приєдналися до збройних сил та їхніх кібер-колег.

24 лютого Олексій Краєв, старший інженерний менеджер американського гіганта програмного забезпечення Oracle, прокинувся від гучного удару біля своєї одеської квартири. Він не був упевнений, що трапилося, поки не подивився з вікна на аеропорт. Він побачив спалах, потім почув гуркіт ще одного вибуху. Кілька його друзів-чоловіків вирушили з першими променями сонця до найближчих молдовських прикордонних воріт.

Наступного ранку Краєв побачив інших колег, які не могли чи не хотіли втікати, висаджуючи свої родини на кордоні. Стоячи там під зимовим сонцем, усе було спокійніше, ніж бомби, паніка та шалені телефонні дзвінки за попередні 24 години.

«Після цього, я не мав наміру покидати Одесу. Я просто адаптувався до того, що відбувається», – вирішив він.

Краєв став волонтером, доставляючи продукти харчування нужденним цивільним особам, а також збройним силам за допомогою інших членів своєї команди Oracle.

«Мені здається, це дало [нам] відчуття, якщо у вас є план і ви його дотримуєтеся, все може бути добре», — сказав він.

У Харкові, другому за величиною місті України, умови швидко змінилися. За даними TechUkraine, до вторгнення у Харкові проживало найбільше українських ІТ-працівників після Києва. Місто прийняло понад 450 технологічних фірм і є місцем народження однієї з найбільших українських історій технологічного успіху, програмного єдинорога GitLab.

Алекс, розробник програмного забезпечення, сказав, що виростаючи там, він ніколи не вважав росіян загрозою.

«Все моє життя, наскільки я пам’ятаю, були … сусіди з обох сторін, які жили в Росії та Україні», – зазначає він.

Насправді Алекс, який працює у великій ІТ-компанії, був настільки впевнений у спокої, що на початку цього року завершив ремонт на даху свого будинку. . Ремонт коштував вдвічі дорожче, ніж сама нерухомість, але він вважав, що воно того варте — це довгострокова інвестиція.

Невдовзі Харків став одним із міст, які найбільше бомбардували, особливо північно-східний мікрорайон Салтівка, де раніше жив Алекс. У перший день вторгнення він почув вибухи і побачив ракету, що летіла над головою в бік центру міста. Після цього він сховався у своєму підвалі. Робота була неможливою, але бос перевіряв його двічі на день і передавав оновлення решті компанії.

Невдовзі зникла електрика. Аптеки закрилися, навіть їжу дістати було важко. На 11-й день війни Алекс вирішив виїхати з матір’ю на захід.

Крім підтримки власного персоналу, багато технологічних фірм змінили бізнес-пріоритети на підтримку військових зусиль. MacPaw додав у свої продукти push-сповіщення з інформацією про війну та способи пожертвувань, зокрема кнопку «Підтримати Україну» у своїй VPN, яку безкоштовно пропонував українським користувачам.

Генеральний директор Reface Діма Швець і його команда запустили кампанії проти дезінформації через свій додаток, використовуючи зображення та відео, щоб показати руйнівний вплив російського вторгнення. Команда надіслала push-повідомлення 2 мільйонам російських користувачів із закликом до протестів проти вторгнення. Однак, на 15-й день війни Reface вилучив свій додаток з російського ринку, дійшовши висновку, що вони не змінять думки після переважно негативних відгуків від російських користувачів.

Разом із push-повідомленнями в додатку Reface з’являлося повідомлення про підтримку України та кнопка пожертви, кошти з якої спрямовувалися на українську армію. Близько 150 000 користувачів зробили пожертву. У додатку з’явилася функція обміну обличчям із Зеленським, а водяний знак із українським прапором і хештегом #StandWithUkraine додавався до будь-якого зображення чи відео, створеного за допомогою безкоштовної версії додатку.

«Співробітники MacPaw, працюючи з бомбосховищ, створили інструменти для блокування додатками надсилання даних на російські сервери та для захисту користувачів macOS та iOS від кіберзагроз, спрямованих з Росії чи Білорусі», – розповіла керівник PR-відділу у компанії Юлія Петрик.

Вони також розробили ярлик для iOS, щоб заощадити заряд акумулятора, і створили програму, за допомогою якої можна відстежувати місцезнаходження співробітників за допомогою постійно оновлюваної карти та їхнє самопочуття за допомогою регулярних перевірок.

Некомерційна компанія MacPaw Foundation, яка заснована у 2016 році для підтримки соціальних проектів, надала Збройним силам України тактичні медичні аптечки, засоби захисту та інше обладнання. Вони зібрали близько 700 000 доларів США від користувачів і пожертвували понад 5 мільйонів доларів США на придбання матеріалів для надання першої допомоги, засобів зв’язку та засобів захисту, а також безпілотника UA Dynamics, призначеного для спостереження за позиціями на передовій.

Hacken, фірма з блокчейн-безпеки, також працює над інструментами, які допоможуть Україні вести кібервійну та боротися з російською пропагандою. Компанія пожертвувала близько 350 000 доларів на допомогу, а Будорін, її генеральний директор, сказав, що передав свою Tesla місцевому підрозділу територіальної оборони.

На початку березня Краєв, менеджер Oracle в Одесі, повернувся до роботи на повний робочий день. Хоча війна вирувала по всій країні, а російські війська були скупчені на підступах до Києва, Краєв сказав, що його робочий день майже не змінився. Співробітники Oracle в Україні все одно працювали віддалено з початку пандемії, і їхній офіс мав відкритися лише у квітні. Основна відмінність полягала в тому, що спочатку Краєв використовував свою квартиру лише вдень через її близькість до узбережжя та можливість російського десантного штурму.

П’ять місяців потому в Одесі стали рідше лунати сигнали повітряної тривоги, а коли вони й спрацьовують, на них, як правило, не звертають уваги. Як і Київ, у місті відновилося відчуття відносного спокою.

Інші технологічні компанії, що працюють у місті, повідомили про подібний досвід.

«У перші дні війни більшість наших співробітників пішли добровольцями та приєдналися до кібервійськ [інформаційної війни]. Але незабаром, через тиждень, всі почали активно повертатися до звичної роботи», — розповів Алекс Вайз, генеральний директор Netpeak Software, одеського виробника SEO-інструментів.

За даними Верховного комісаріату ООН у справах біженців (УВКБ ООН), у Європі наразі зареєстровано понад 7 мільйонів українських біженців. За оцінками, серед них – 13% працівників технічної сфери України. Незважаючи на відносну стабільність у деяких регіонах, значні території України залишаються під російською окупацією. У підсумку, деякі ІТ-фірми склали довготривалі плани залишитися за кордоном.

Hacken спочатку створив хаб і коворкінг у Барселоні, але вибрав Лісабон як більш постійну базу через його потужну спільноту криптовалют. Там команда орендувала офіс і допомогла співробітникам облаштуватися. Hacken продовжує платити орендну плату за своїх працівників, які проживають у Лісабоні.

Тим часом, компанія Starwind Software зі штаб-квартирою у США відкрила новий офіс у Вроцлаві для співробітників, які переїхали з Києва.

Інші компанії підтримували персонал дистанційно, куди б вони не поїхали. Петрик, керівниця відділу зв’язків із громадськістю MacPaw, сказала, що 30% співробітників компанії зараз розкидані по Європі та за її межами — набагато більше, ніж до вторгнення.

Але навіть зараз почуття лояльності утримує багатьох українських ІТ-фахівців у країні та в їхніх домівках. Жигіль, керівниця команди Nasc Technologies, сказала, що хоча частина її співробітників досі перебуває в орендованому нею будинку в Ужгороді, інші відмовилися переїжджати з місць, відносно близьких до бойових дій.

Багато українських ІТ-працівників відмовлялися від вигідного підвищення або пропозиції роботи за кордоном. За словами Жигіль, «божевільній кількості людей» пропонували посади з привабливими пільгами та перевагами, але вони відмовилися переїхати.

ІТ-працівникам в Україні, які працюють в іноземних фірмах, не завжди так щастило. 23-річний Дмитро Дородних, контрактний веб-розробник із Харкова, розповів, що кілька його колег у місті втратили роботу, коли почалася війна. За його підрахунками, з приблизно 20 друзів, які працювали в технічній індустрії Харкова, лише один чи двоє досі залишаються у місті.

Окрім роботи, Дородних займається сольним фандрейзингом, збираючи гроші у друзів і колег. Медичний стан не дозволяє йому піти в армію, тож це був його спосіб допомогти.

Незважаючи на те, що динаміка війни дещо стабілізувалася, а рух населення сповільнився, ІТ-фахівці, як і всі українці, залишаються пильними щодо майбутніх небезпек.

«Найбільшою загрозою є будь-яка російська ескалація навколо великого населеного пункту. Мій найбільший ризик — це мої хлопці, які перебувають в Україні. Якщо працівник або його родина опинилися в небезпеці, це вплинуло б на всю команду, як на особистому, так і на професійному рівні, порушивши життя та роботу», – зазначає Жигіль.

Крім того, наближається зима, яка обіцяє бути однією з найсуворіших за останні роки, особливо якщо напади Росії на цивільну інфраструктуру та системи централізованого опалення посиляться. У будь-якому випадку доведеться мати справу з дефіцитом палива, стрімким зростанням безробіття та величезними руйнуваннями в житлових районах.

Тим не менш, серед українських ІТ-працівників і підприємців, загальний консенсус полягав у тому, що технологічна галузь досягла стабільного статус-кво. Дехто розповідав про свою роль у підтримці української економіки та підготовці до мирного майбутнього. Звіт IT Ukraine, опублікований у червні, засвідчив, що 56% опитаних ІТ-компаній досі очікують зростання на 5-30% у 2022 році, незважаючи на війну.