Артур вирішив поділитися своєю історією, оскільки багато українців борються з подібними сімейними проблемами

Зранку 24 лютого, коли Росія почала обстрілювати Україну ракетами, завдавши найбільшої атаки на європейську державу з часів Другої світової війни, Артур, як і мільйони українців, схопив телефон, щоб зв’язатися з родиною. Але в той час, коли більшість молодих українців хвилювалися за безпеку своїх батьків, 27-річний Артур мав інший меседж для свого батька, Олега, полковника проросійських сепаратистських сил на сході України. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

–– «Ви, придурки», — написав Артур своєму батькові.

–– «Не беріть у руки зброю. Київ відразу впаде, — відповів через деякий час Олег.

Артур не послухався поради батька й швидко записався добровольцем, взявши участь в успішній обороні столиці, яка завершилася виведенням російських військ з регіону у квітні. Невдовзі він пішов до регулярної армії, а останнім часом брав участь у її контрнаступі на півночі та сході України.

Весь цей час він підтримував зв’язок зі своїм батьком в окупованому Донецьку за допомогою текстових повідомлень.

«Ми буквально по різні боки на лінії фронту. Але лише один із нас бореться за правду», – сказав Артур по відеозв’язку із Закарпатської області, де відновлювався після місяців жахливих боїв.

Вторгнення Росії в Україну розірвало тисячі сімей. Через переплетене та складне минуле двох країн багато українців мають родичів по інший бік кордону. Невдовзі після початку вторгнення з’явилися повідомлення про російських родичів деяких українців, які відмовлялися вірити, що армія Володимира Путіна бомбила цивільних у містах по всій Україні.

Але небагато історій так драматично описують сімейний розкол, як історія Артура, перша відома розповідь про українського солдата, чий батько воює у складі російських військ. Артур народився у сім’ї військового в Борисполі, що під Києвом. Його батько Олег походив з Донецької області і до 2011 року відслужив десятиліття в українській армії.

Після розлучення з матір’ю Артура того ж року Олег, за словами сина, переїхав до Росії в пошуках роботи. Олег приєднався до донецьких проросійських сепаратистських сил у 2016 році, через два роки після того, як Москва анексувала Крим і Путін скерував свої війська, щоб підтримати сепаратистів на сході України.

«Я був шокований, коли він мені сказав, що йде в донецьке ополчення. Для мене, як і для багатьох українців, ця війна почалася у 2014 році, а це означало, що він перейшов на бік ворога», – згадує Артур.

Він бачив, як його батько поступово демонстрував проросійську позицію ще до того, як приєднався до сепаратистів.

«Російська пропаганда заволоділа головою мого батька. Я думав, що він на це не піддасться, що він буде розумнішим. Але я помилявся», – із розчаруванням констатує Артур.

Проте, він продовжував розмовляти з батьком, коли після навчання на інженера вирішив реалізувати свою давню мрію – зробити кар’єру в кіноіндустрії у Києві. Але зі зростанням напруженості між Росією та Україною напередодні вторгнення в лютому 2022 року, зростала відстань між батьком і сином.

На початку березня, після того, як більшість російських військ було відкинуто від Києва, Артур надіслав своєму батькові коротке відеозвернення, висміюючи його попередні твердження про падіння столиці.

Олег відповів, що доля Росії незабаром зміниться, знову закликаючи сина скласти зброю.

«На той момент я вже бачив, що його надії на перемогу Росії згасають. Він почав ставати ще більш відчайдушним, оскільки Україна завойовувала дедалі більше позицій», – розповідає Артур.

Вони знову поспілкувались після того, як з’явилися докази вбивств росіянами мирних жителів українського міста Буча. Олег назвав повідомлення «фейковими», повторивши твердження російського телебачення про те, що зображення загиблих мирних жителів Бучі були постановочними і їх убили самі українці.

«Я йому сказав, що сам був у Бучі і все бачив на власні очі. Але зрозумів, що він безнадійний. Я перестав намагатися його в чомусь переконати. Це марно витрачена енергія», – зітхає Артур.

Востаннє Артур спілкувався з батьком, коли його підрозділ допомагав звільнити Ізюм на початку блискавичної контрнаступальної операції України на північному сході країни.

–– «Радій, поки можеш», – написав батько.

–– «Ви схожі на поганих хлопців у фільмах жахів. Коли зло переможене, воно завжди обіцяє повернутися», — відповів син.

The Guardian запитали Артура, що б він зробив, якби зіткнувся зі своїм батьком на полі бою.

«Я не думаю, що міг би застрелити його або він міг би застрелити мене. Хто може убити власного батька? Але я думаю, що за все це він повинен понести якесь покарання в суді. Я хотів би бачити його свідком нашої перемоги. Мій батько зрадив нашу сім’ю, і він зрадив нашу країну. Але я воюю через любов до своєї країни. Сліпа ненависть з’їла б мене заживо, і я б просто згорів, перш ніж ця війна закінчиться» – сказав український військовий, додавши, що після війни хоче повернутися до зйомок фільмів, а також допомагати солдатам, які переживають посттравматичний стресовий розлад.

Артур вирішив поділитися своєю історією, оскільки багато українців борються з подібними сімейними проблемами.

«Я хотів донести меседж про те, що ви не несете відповідальності за вибір своєї сім’ї. Якщо ваш батько злочинець, то це не робить вас меншим патріотом», – зазначає Артур.