Поки українці кидають виклик на полі бою, вони також борються за збереження своєї історії та ідентичності: це боротьба за існування, культурну пам’ять, свободу та демократію і тут школи є незамінною та важливою силою

Коли російські ракети вдарили по столиці України у новорічну ніч, серед пошкоджених будівель були університет і щонайменше дві школи. Як дослідник, який вивчає роль культури та освіти у цій війні – і як співавтор книги, заснованої на моїх дослідженнях стійкості українців; тобто їх здатність продовжувати роботу, незважаючи на труднощі – я бачу ці атаки як частину тривалих зусиль з демонтажу українських шкіл. Про це йдеться в авторській колонці Каті Кольчо, доцентки кафедри танцю, екології та освіти Весліанського університету на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Незважаючи на атаки, на початку навчального року у вересні 2022 року 51% українських шкіл відкрилися для очного навчання з можливістю дистанційного навчання, якщо батьки цього бажають для своїх дітей.

Той факт, що діти взагалі повертаються до школи в розпал цієї війни, є чудовим. Майже через рік війни погляд на те, як в Україні продовжували працювати школи, дає важливу інформацію про те, як нація забезпечувала освіту, незважаючи на найнесприятливіші обставини.

Ціль

З перших днів війни стало зрозуміло, що школи були ціллю російських військ. 27 лютого 2022 року – через три дні після атаки – Організація Об’єднаних Націй повідомила, що вже було обстріляно шість шкіл.

Деякі освітні заклади, як-от школу № 21 у Чернігові, на північний схід від Києва, у перші дні війни перетворили на притулки для сімей і великими літерами написали «ДІТИ» з надією, що будівлю врятують. 3 березня під час бомбардування школи загинули щонайменше дев’ять осіб, зокрема один учень — 13-річний хлопчик.

Це не була рідкість чи випадковість. Школи по всій Україні досі руйнуються, що є явним порушенням міжнародного права.

Станом на травень 2022 року, українська влада заявила, що Росія обстріляла понад 1000 шкіл. До серпня ця кількість подвоїлася.

Станом на 23 вересня 2022 року, Міністерство освіти і науки України повідомило, що війною постраждало понад 2,5 тисячі шкіл – 300 з них повністю зруйновані.

Не тільки фізичне знищення

Освіта – така ж лінія фронту цієї війни, як і власне окопи в таких містах, як Бахмут, Херсон чи Харків. Олександр Панкієв, науковий координатор Канадського інституту українських студій Альбертського університету, стверджує, що Росія має «озброєну освіту».

Росія вела війну проти української історії та ідентичності протягом сотень років: у Києво-Могилянській академії, заснованій у Києві на початку 1600-х років, Катерина Велика заборонила вживати українську мову у 1763 році. У 1804 році українська мова була заборонена в усіх школах і університетах.

У 1876 році російський цар Олександр ІІ видав Емський указ про заборону вживання української мови в публічних місцях. Указ також забороняв українські видання, освіту та організацію будь-яких лекцій чи театральних заходів українською мовою.

З проголошенням незалежності у 1991 році, Україна отримала контроль над своєю системою освіти. Цензуру з української мови та навчання було скасовано, і Україна змогла переглянути свою шкільну програму, щоб включити українську історію та літературу, а також викладати історичні події, які систематично пропускалися за радянської влади, включно з Голокостом і Голодомором-геноцидом.

Тепер, коли Росія окуповує місто чи містечко, одна з перших речей, які вона робить, це примусова заміна навчальної програми на програму, яка відповідає кремлівському порядку денному, який стирає українську історію. Росія робить це на основі твердження Путіна про єдність українського та російського народу, твердження, яке є основою для російського вторгнення.

Є регулярні розповіді про те, як російські солдати грабують будинки мирних жителів, шукаючи не зброю, а книги. Серед вилучених та знищених речей – підручники українською мовою, підручники з історії та шкільні ноутбуки.

Російські окупанти погрожують позбавити батьківських прав батьків, які відмовляються віддати своїх дітей до визначених «зрусифікованих» шкіл. Вчителів відправляють до Москви на «атестацію» за русифікованою програмою. Вчителі чинили опір цим спробам, відмовляючись співпрацювати, незважаючи на небезпеку для свого життя.

Повернення до шкіл

На початку війни шкільні округи та громадські організації, такі як «Врятовані школи», розробили плани, які стосувалися конкретних місцевих обставин.

Місто Богданівка під Києвом, наприклад, у березні 2022 року було окуповано Росією на 20 днів. За цей час школу закрили та перетворили на базу для російських військових. Коли українські війська звільнили місто, російські солдати підпалили будівлю школи. Сповнені рішучості залишити учнів у школах, місцева влада відновила навчання в інших місцях у місті, таких як публічна бібліотека чи культурний центр, для 300 учнів.

До середини березня навчання в школах було відновлено на більшості території України. Всеукраїнська школа онлайн була створена урядом України для того, щоб учні мали доступ до освіти за будь-яких умов. У регіонах, де немає Інтернету, уроки транслюються по місцевому телебаченню.

Бомбосховища та аварійні навчання

Українські школи були зобов’язані за літо побудувати бомбосховища. Вчителі, родини та самі школярі поспішили підготувати укриття вчасно до початку школи. Коли укриття занадто маленьке, щоб вмістити всіх учнів одночасно, вони відвідують школу позмінно або онлайн, де хтось особисто, а хтось віддалено, з міркувань безпеки.

Тепер, коли від ракетних ударів зникає електроенергія та Інтернет у шкільних будівлях, вчителі виходять на вулицю, незважаючи на низьку температуру, щоб отримати доступ до публічного Інтернету, щоб навчати онлайн. Вони використовують комп’ютери, які зарядили в центрах нескореності, обладнаних генераторами для екстреного громадського використання.

Перша допомога та консультування

У школах запровадили програми екстреної першої допомоги, щоб учні знали, як впоратися з нападом, накласти джгути та надати іншу невідкладну допомогу. У східних регіонах України, таких як Дніпро та Запоріжжя, ці навчальні програми почалися після першого вторгнення Росії у 2014 році.

Місцеві чиновники в Києві видали інструкції щодо екстрених сумок для кожної дитини, які повинні містити картку з повним іменем дитини, контактною інформацією для екстреної допомоги, групою крові, ліхтарик і ємність для води.

Психологічна підтримка учнів є головною турботою батьків, вчителів та місцевих органів влади, які розуміють, що росіяни мають намір окупувати не лише українську територію, але й українські уми.

Психологічна допомога учням формується різноманітно. Повсякденність і відносна нормальність школи сама по собі є основним компонентом підтримки учнів. Приміщення школи оформлено у світлих та піднесених кольорах. Вчителі створюють і навчають пісень про важливість догляду за собою.

Поки українці кидають виклик на полі бою, вони також борються за збереження своєї історії та ідентичності: це боротьба за існування, культурну пам’ять, свободу та демократію і тут школи є незамінною та важливою силою.