Як прогрес українського державотворення призводить до загибелі путінської імперії

Чому Володимир Путін напав на Україну? Більшість міжнародних експертів досі наполягають на відродженні російського імперіалізму та розширенні НАТО після холодної війни. Однак, жоден із цих факторів не доходить до справжньої суті теми. Насправді, нищівне вторгнення, розпочате 24 лютого 2022 року, було, насамперед, відчайдушною реакцією Росії на історичний прогрес України у державотворенні. Про це йдеться в авторській колонці Денніса Солтиса, канадського професора порівняльної політології на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Дуже поширеною є звичка недооцінювати українську активність, яка призвела до оманливого сприйняття поточного конфлікту та надмірного акценту на політиці великих держав. Таке мислення ігнорує той факт, що український народ несе безпосередню відповідальність за те, що його країна нещодавно вийшла з-під багатовікового російського панування, і свідомо обрав демократичне європейське майбутнє. Це головна причина, чому Путін розпочав найбільший збройний конфлікт у Європі з часів Другої світової війни, і він продовжуватиме змінювати геополітичний ландшафт ще довго після того, як злочинне вторгнення Росії закінчиться.

Усі країни визначаються спільним досвідом, який керує ними як націями та визначає їхню майбутню долю. У випадку України можна визначити низку ключових моментів і помітних тенденцій протягом останніх трьох десятиліть незалежності, які поставили країну твердо на шлях демократичного розвитку та євроатлантичної інтеграції.

Це привело пострадянську Україну до дедалі гострішої конфронтації з путінською Росією, яка розглядає нинішню українську траєкторію як екзистенційну загрозу своєму авторитарному імперіалізму. Якщо колишній імперський центр України вдасться звільнити від Кремля, це різко підірве вплив Росії на інших сусідів, таких як Молдова та Білорусь, а також країни Центральної Азії та Південного Кавказу. У гіршому випадку, інтеграція України у західний світ може стати каталізатором розпаду самої Російської Федерації.

Цивілізаційний відхід сучасної України від авторитарної Росії розпочався з грудневого референдуму 1991 року, який призвів до переконливих голосів на підтримку незалежності України. Це актуальне питання вирішувалося не насильством, а на референдумі після широкого громадського діалогу. Референдум 1991 року задав політичну тональність для незалежної України та встановив мирну передачу влади демократичними засобами, як основний принцип для нової незалежної країни.

Звичайно, політичний клімат в Україні не завжди був таким упорядкованим. Особливо це стосується численних випадків, коли Росія намагалася втрутитися. Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2014 року в Україні є особливо важливими поворотними моментами у відносинах між пострадянськими Києвом і Москвою. Ці революції підкреслили рішучість української громадськості не дати Росії зірвати демократичний розвиток країни.

Важливо те, що обидві революції були масовими рухами, викликаними російським втручанням, яке намагалося перешкодити європейській інтеграції України та повернути країну назад до більш авторитарної форми правління. В обох випадках дедалі більші групи в українському громадянському суспільстві взаємодіяли одна з одною та вчилися співпрацювати, часто налагоджуючи зв’язки з іншими регіонами країни.

Ці народні повстання ознаменували консолідацію українського громадянського суспільства та підкреслили здатність країни до колективних дій. Як наслідок, громадянське суспільство зараз має високе почуття власної ефективності та соціального капіталу. Дві революції незалежної України встановили демократичний принцип правління народу не лише в теорії, але й на практиці, водночас висвітлюючи розбіжності політичних шляхів пострадянських Росії та України.

Ще одним вирішальним поворотним моментом у державотворчому шляху України стала анексія Росією Криму в 2014 році та наступне збройне втручання Москви на Донбасі. Це значною мірою підірвало проросійські настрої та зміцнило українську ідентичність по всій країні.

Застосування сили Путіним у 2014 році дискредитувало Росію як потенційного партнера, водночас позбувшись більшої частини його традиційної підтримки в Україні. З різким скороченням економічних можливостей і рішучим поворотом політичного клімату проти Москви, багато симпатиків Кремля на окупованих частинах Донбасу та в інших регіонах України вирішили переїхати до Росії. Інші незабаром розчарувалися в реаліях російської окупації.

Оскільки відносини з Росією погіршилися, зв’язки зі світовою українською діаспорою процвітали. Десятиліттями Кремль намагався зневажливо зобразити українську діаспору як реакційну силу, яка не відповідає сучасним українським реаліям. Останніми роками українці з діаспори розвінчали ці стереотипи та стали важливим мостом між країною та її міжнародними партнерами.

Поглиблення зв’язків із західними партнерами України відіграло важливу роль у консолідації історичного повороту країни до демократичного світу. Значна частина підтримки, яку Україна отримала з 2014 року, була обумовлена соціальними та економічними реформами, які підтвердили євроатлантичну інтеграцію країни. Учасники громадянського суспільства та урядовці визнали, що ці умови призводять до підвищення рівня життя та кращої якості життя загалом. Це різко контрастує з відносинами з Росією, які ще до початку військових дій у 2014 році тривалий час асоціювалися зі стагнацією та інертністю.

З лютого 2022 року історичний поворот України на Захід був різко посилений раніше немислимими жахами повномасштабного вторгнення Росії. Тоді як російські війська вбили тисячі мирних жителів і зруйнували цілі українські міста, західні партнери України запропонували широкий спектр необхідної допомоги та прийняли мільйони українських біженців. Для багатьох українців досвід останніх десяти місяців докорінно змінив уявлення як про Росію, так і про Захід. Хоча вони довго згадуватимуть допомогу Заходу з величезною вдячністю, вони ніколи не пробачать Росії.

Війна також сприяла національній інтеграції в Україні, підживлюючи безпрецедентну взаємодію між людьми з різних регіонів країни. Ця інтеграція відбувається, оскільки російські ракети та бомби однаково падають на українських громадян незалежно від їхнього регіону, етнічної приналежності чи світогляду. Це змушує мільйони громадян залишати свої домівки на Донбасі, у Харкові, Чернігові, Херсоні та багатьох інших областях, відбувається масовий культурний обмін, оскільки різні верстви населення об’єднуються.

Цей культурний обмін виходить за межі України до європейських сусідів країни. Мільйони українців шукали притулку в Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, країнах Балтії та багатьох інших європейських країнах. Підтримка, яку надають ці країни, свідчить про те, що всі вони, у свою чергу, цінують ті жертви, які приносять українці на захист європейської безпеки.

Величезна хвиля біженців з лютого 2022 року призвела до абсолютно нових рівнів взаємодії між українцями та іншими європейцями. Як наслідок, попередні помилкові уявлення замінюються більш витонченим розумінням один одного та оцінкою того, скільки спільного українці мають із європейською спільнотою. Зростаюча солідарність і залученість протягом останніх десяти місяців закладає основи для того, що обіцяє бути десятиліттями активізації партнерства та співпраці.

Російське вторгнення в Україну ще далеке від завершення, але вже важко зрозуміти, як Путін зможе досягти своєї мети – знищити українську державність і повернути русифіковану Україну в ексклюзивну сферу впливу Кремля. Натомість, війна різко прискорила довгострокові тенденції та розширила цивілізаційний розрив, що розділяє Москву та Київ. Тепер Росії, схоже, судилося провести тривалий період у міжнародній ізоляції, тоді як Україна твердо рухається до зміцнення своєї позиції як цінного члена демократичного світу.

Як заявив президент України Володимир Зеленський у Конгресі США під час свого історичного звернення у грудні 2022 року: «Ваші гроші — це не благодійність. Це інвестиція у глобальну безпеку та демократію». Справді, наразі здається, що підтримка України була однією з найуспішніших зовнішньополітичних інвестицій в американській історії.