Обсяг роботи збільшився у рази: багато редакцій українських мас-медіа працюють без відпустки, а їхні прибутки різко впали через крах рекламного ринку, але, незважаючи на всі перешкоди, переважна більшість продовжує свою важливу роботу у цілодобовому режимі

Колись жвавій сцені регіональних та національних мас-медіа України загрожує жорстоке російське вторгнення та окупація. Війна змінила роботу журналістів. Бізнес-моделі ЗМІ перебувають під загрозою. Актуальним завданням наразі є збереження українського медіаландшафту та утримання журналістів у їхній професії. Трагічний приклад Росії показує, як диктатура може процвітати на тлі відсутності свободи слова та незалежних ЗМІ. Про це йдеться в аналітичній публікації Інни Неллес, активістки, експертки у галузі адвокації та стратегічних комунікацій, співзасновниці Німецько-українського офісу на сторінках видання Фонду Генріха Бьолля, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Деякі представники українських ЗМІ жартують, що 24 лютого 2022 року усі журналісти в Україні автоматично стали військовими репортерами. У цьому жарті є частка правди. Перед повномасштабним російським вторгненням команда Лабораторії журналістики громадських інтересів (PIJL) просувала конструктивну журналістику. Ми провели крос-галузеве дослідження та разом із соціологами та аналітиками вивчили, який контент допомагає знизити поляризацію суспільства.

З 24 лютого 2022 року наша знімальна група перейшла до документальної роботи на місцях: ми виїжджали майже до всіх регіонів країни для документування реальних обставин війни. Разом із юристами ми зібрали докази численних військових злочинів, скоєних російськими солдатами, щоб у майбутньому притягнути винних до відповідальності. Деякі з випадків, які ми задокументували у рамках проекту «Розплата: Україна свідчить», було включено до звіту Верховного комісара ООН з прав людини.

І все ж таки на тлі усіх постраждалих і спустошених міст ми стали свідками сотень надихаючих прикладів опору, солідарності та непохитної віри у перемогу. Ці історії про те, як війна змінила життя українців, ми вирішили зібрати у сучасній мультимедійній хроніці під назвою «Життя на війні». Щоб сфотографувати безліч історій з усієї країни, ми об’єдналися з іншими журналістами, які постійно перебувають на місцях. Зараз ініціатива під назвою «Leben im Krieg» має понад 30 медіа-партнерів. Деякі з них перебували у російському полоні під час окупації Херсона, інші продовжують із ризиком для життя працювати підпільно у тимчасово окупованій Запорізької області.

За даними української громадської організації «Інститут масової інформації», з 24 лютого 2022 року під час професійної діяльності було вбито вісім журналістів (троє українських та п’ятеро іноземних). Ще 34 працівники ЗМІ загинули як комбатанти, від російських обстрілів або від тортур. Деякі українські журналісти, такі як Максим Буткевич, який вирішив вступити до лав українських збройних сил для захисту незалежності країни, вже кілька місяців перебувають у російському полоні. Місцезнаходження Буткевича досі невідоме.

Багато журналістів та іноземних кореспондентів пристосовуються до незвичних умов роботи в Україні: серед ракетних обстрілів і в бомбосховищах, без електрики та інтернету продовжують виконувати свої обов’язки. Обсяг роботи збільшився у рази. Багато українських редакцій працюють без відпустки, а їхні прибутки різко впали через крах рекламного ринку – основне джерело фінансування незалежних ЗМІ в Україні. У підсумку, деяким редакціям довелося звільняти працівників. Однак, незважаючи на всі перешкоди, переважна більшість продовжує свою важливу роботу. Незважаючи на душевні травми та виснаження, вони працюють над тим, щоб донести до світу реальність цієї війни.

Стійкі медіа: адаптація та солідарність

Українські ЗМІ, які інформують населення про гострі погрози або поточні події, повинні залишатися гарантією від непропорційної централізації або можливого захоплення влади всередині країни. Журналісти повинні працювати з громадянським суспільством, щоб тимчасова цензура чи самоцензура журналістів в умовах воєнного стану не стала нормою та не перетворилася на політичну цензуру. При висвітленні війни журналісти повинні дотримуватись певних правил, встановлених Генеральним штабом ЗСУ. З міркувань безпеки існують обмеження на повідомлення про наслідки ворожого вогню. Крім того, заборонено публікувати детальну інформацію про пересування українських військ, а доступ до лінії фронту – чітко регламентований. Під час війни ці обмеження зрозумілі і журналісти звикли до них за час війни.

Ще одна особливість репортажів про війну полягає в тому, що у форматі телемарафону «Єдині новини» комерційні телеканали та громадські мовники почали вести спільний ефір замість того, щоб транслювати свої власні програми. Практично всі працівники телебачення зараз працюють над створенням новин. Той факт, що така співпраця можлива, сам по собі є позитивним прецедентом. В останні роки всі великі телевізійні мережі належали олігархам і конкурували один з одним, увічнюючи те, що експерти назвали «олігархічним плюралізмом». Дехто з них різко критикував уряд Зеленського. Тоді постає питання, як після війни відновити можливість телеканалів та (не)олігархічних ЗМІ критикувати панівні владні структури?

Водночас, перед українськими ЗМІ гостро постає проблема пошуку нових форм висвітлення війни. Після майже року жаху, серед населення настала певна втома від новин; межа можливості сприйняття травми. Адже про звірства війни українці дізнаються не лише з телебачення та газет, але насамперед, з власного досвіду. Тому влітку деякі інтернет-ЗМІ почали повертатися до тих форматів, які публікувалися до 24 лютого 2022 року — наприклад, новини культури та глибинні інтерв’ю з представниками інтелігенції чи журналістські дослідження, як-от стаття «Української правди» про розкішний спосіб життя Кирила Тимошенко, ексзаступника глави Офісу Президента України. Журналісти кажуть, що таким чином вони відповідають на бажання аудиторії інтегрувати до цих тем актуальний військовий контекст.

Солідарність практикується на українському медійному фронті. Багато редакцій та окремі журналісти обмінюються порадами, як вчинити в ситуації, що склалася. Ще одним прикладом спільного управління виживанням є численні навчальні курси для журналістів (від надання першої допомоги до психологічної стійкості) та створення ресурсних центрів для фахівців ЗМІ. Наприклад, Інститут масової інформації створив 10 регіональних медіацентрів для підтримки журналістів під час війни. Українські та іноземні журналісти можуть орендувати обладнання, редагувати та передавати дані, співпрацювати та навчатися у цих захищених ресурсних центрах.

Недостатній прибуток від реклами замінили іншими формами фінансування. Гранти міжнародних організацій, збирання коштів, онлайн-реклама, пожертви через Patreon допомагають українським ЗМІ залишатися на плаву. На жаль, не всіх удалося врятувати. Ми вдячні за будь-яку підтримку. Але попит продовжує зростати, особливо з боку невеликих регіональних ЗМІ, які не мають досвіду збору коштів, але є єдиним джерелом інформації зі своїх міст.

Наша організація підтримує багатьох з них через медіа-партнерство Leben im Krieg, тому що із сумою у 5000 євро ми можемо забезпечити виживання такої редакції на кілька місяців. Утім, залишається впевненість у тому, що українські ЗМІ потребують більшої підтримки з боку донорської спільноти – гнучкої та довгострокової підтримки, яка дозволить їм планувати свою роботу та виконувати свої професійні обов’язки у вкрай складних умовах війни. Наша спільна місія сьогодні – зберегти українські ЗМІ та захистити журналістів, адже ми щодня відчуваємо їхню важливість. Крім того, приклад Росії показує, як відсутність свободи слова та незалежних ЗМІ може призвести до диктатури.

Дезінформація прижилася задовго до вторгнення перших російських танків

З 2014 року українські організації громадянського суспільства, зокрема PIJL, документують численні випадки російських фейкових новин, дезінформації та маніпуляцій та їх поширення в українському медіапросторі. Українські правоохоронці за останні два роки неодноразово виявляли масштабні ботоферми, а сайти провідних українських ЗМІ регулярно піддаються DDOS-атакам.

Згідно з дослідженнями наших колег із громадської організації «Детектор Медіа», Telegram наразі є найбільшим каналом поширення російських фейкових новин в Україні, а також одним із найпопулярніших каналів отримання щоденних новин. Небажання операторів Telegram реагувати на дезінформацію зробило цю мережу притулком для фейкових новин та пропаганди. Однією з головних особливостей Telegram є те, що автори так званих каналів повністю анонімні. Дослідники «Детектор Медіа» встановили, що мережа фейкових Telegram-каналів для українських міст була створена для розповсюдження сепаратистських ідей як на тимчасово окупованих теренах, так і у вільних українських містах під виглядом місцевих видань. В українській частині Telegram вже є щонайменше 300 популярних каналів, які розповсюджують дезінформаційні наративи російської пропаганди.

В Україні спеціалізовані організації громадянського суспільства займаються проблемою дезінформації вже вісім років та мають великий досвід. Існує безліч відкритих навчальних курсів та лекцій з медіаграмотності, на яких можна навчитися відрізняти фейкову інформацію від правдивої та не піддаватися впливу психологічних операцій супротивника (так званих ІПСО). Тому що українці знають, яку шкоду може завдати паніка.

Однак, Україна – не єдине поле бою для російських дезінформаційних сил. Тому ми повинні запитати себе: чи серйозно європейські суспільства ставляться до цієї загрози? Чи готові вони рішучіше реагувати на масові дезінформаційні ЗМІ, які називають себе російськими ЗМІ? Якщо контент, який вони поширюють, не є інформаційним, і вони не є медіаорганізаціями, чому вони мають бути захищені тими самими правами, що й ті, хто дотримується професійних стандартів? Насамперед, нашим колегам у країнах ЄС варто придивитися до власного інформаційного простору. Нам потрібні колективні рішення проти «кремлівських глашатаїв», які щохвилини працюють, щоб підірвати основи ліберальної демократії та поляризувати наші суспільства.

Ми маємо так називати речі своїми іменами та припинити використовувати двозначні чи відверто проросійські наративи. Мова – важлива. Це не «українська війна», не «війна в Україні» та не «війна Путіна». Це «неспровокована агресивна війна Росії проти України». І для українців ця війна більша, ніж інформаційна війна. Звірства, здійснені Росією, вийшли далеко за межі поля битви дезінформації. Роль журналістів у цій війні полягає в тому, щоб захищати правду та проливати світло на ці події, аби злочинці могли бути притягнуті до відповідальності, а історія була написана правдиво.