Трудомістка процедура консультацій і ухвалення змін, яка, ймовірно, займе кілька років, замінюється тимчасовими кризовими інструментами, які дозволяють прискорити фінансову, військову та гуманітарну підтримку України

Коли українська влада подала заявку на членство в ЄС у лютому 2022 року, вся Європа сприйняла це як символічний жест, який вказав на прагнення та амбіції Києва після закінчення російського вторгнення. Практично кожен експерт, чиновник Єврокомісії чи дипломат, з яким ми спілкувалися, схвально, але скептично ставився до швидкого вступу іншої країни до Союзу. Зазначалося, що це займе навіть кілька років. Для більшості нинішніх членів ЄС весь процес забрав від трьох (Фінляндія) до 14 (Кіпр) років. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Dziennik Gazeta Prawna, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Лише чотири місяці знадобилося Києву для отримання статусу країни-кандидата. Це надало ЄС можливість посилити свою фінансову підтримку на стандартних умовах, заснованих на зобов’язаннях і європейських правилах витрачання коштів. Такий статус глави держав і урядів ЄС надали Україні ще у червні 2022 року. Наступним кроком стане відкриття переговорів про вступ, що означатиме адаптацію законодавства, стандартів функціонування підприємств, державної системи, судової системи тощо до вимог ЄС. Наприклад, Північна Македонія чекала 13 років, щоб досягти цього етапу після надання статусу країни-кандидата. За сигналами з Брюсселя, переговори про вступ з Україною можуть початися навіть наприкінці цього або на початку наступного року, якщо Єврокомісія навесні спочатку усно, а потім і письмово дасть позитивну оцінку діям Києва з моменту подання заявки про приєднання.

Це також прискорило процес розширення ЄС не лише на Західні Балкани, де після багатьох років були відкриті переговори з Тіраною та Скоп’є, а й на схід – Молдова отримала статус кандидата через кілька місяців після подання заявки, а також є близькою до цього і Грузія. У Брюсселі дедалі менше говорять про часову перспективу вступу до ЄС, а дедалі більше кажуть про виконання зобов’язань. Міжнародна ситуація настільки динамічно змінюється, що зміна дат і оцінок часу втрачає певний сенс. Набагато важливіше, щоб кожна держава відповідала всім вимогам, а скільки часу знадобиться на їх виконання – це дуже індивідуальна справа, яка залежить від влади країни та місцевого чи регіонального контексту, і це в Україні зрозуміло всім.

Купуємо зброю

Одним із кордонів, який почав перетинати ЄС, є фінансування озброєння та військової техніки. Рік тому більшість глав урядів і держав, і насамперед сама Єврокомісія, виключали можливість закупівлі зброї для України. У перші дні повномасштабного російського вторгнення навіть дарування боєприпасів вважалося табу. Країни-члени ЄС надіслали невелике обладнання, таке як окуляри нічного бачення та одяг або сумнозвісні німецькі шоломи. 28 лютого 2022 року Європейський Союз вперше вирішив напряму фінансувати летальне обладнання для країни поза межами цієї організації. Для цього було вирішено використати Європейський фонд миру, який став основним джерелом для фінансування озброєння й техніки державами-членами ЄС.

Цей інструмент було створено у березні 2021 року як позабюджетний фонд, який фінансується за рахунок внесків держав-членів. Тоді було вирішено, що загальна сума, якою він оперуватиме до кінця 2027 року, становитиме 5 мільярдів євро. З початку російського вторгнення, ЄС отримав кілька траншів підтримки, які становили 0,5-1 млрд євро. Загалом країни ЄС за цим інструментом закупили для України озброєння та військової техніки на суму 3,6 млрд євро (включаючи закупівлю тактичного обладнання).

Наприкінці 2022 року лідери ЄС вирішили збільшити фінансування закупівель озброєнь на 2 млрд євро цього року та дали зелене світло на збільшення цієї суми в наступні роки. Хоча про переказ наступного траншу не було оголошено під час останнього саміту ЄС, за нашою інформацією, до 2027 року до Європейського фонду миру можуть бути перераховані до 11 мільярдів євро. Однак, багато що залежатиме від перегляду багаторічного бюджету та можливих переказу коштів державам-членам, які могли б використати їх для закупівлі зброї. Втім, це станеться лише в другій половині цього року.

Санкційна машина

Так само швидко, як і військову підтримку, ЄС почав запроваджувати санкції проти Росії. За день до початку російського вторгнення, ЄС офіційно ухвалив перший пакет санкцій, які стосувались 351 депутата російської Держдуми. Відтоді уже ухвалено дев’ять пакетів санкцій. Хоча формально всі пакети санкцій, ухвалені з моменту повномасштабного вторгнення, доповнюють ті, що діяли в період анексії Криму, кожен з них обговорюється та ухвалюється окремо. У підсумку 1386 осіб і 171 організація, безпосередньо причетні до підтримки російської агресії, стали фігурантами замороження активів і заборони на в’їзд до ЄС. У поєднанні з численними торговельними заборонами, виключенням російських банків із системи SWIFT і блокуванням російських пропагандистських телеканалів, ЄС лише за рік перервав більшість політичних і економічних ниток, які зв’язували його з Росією. Особливо показовим був розрив в енергетиці.

Російські вуглеводні на звалищі

Фотографія усміхненої Ангели Меркель, колишнього президента Росії Дмитра Медведєва і прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте в листопаді 2011 року, коли була введена в експлуатацію перша нитка газопроводу «Північний потік», згадувалася чи не в кожній телепрограмі і в кожній газеті. На своїй позиції залишився лише Рютте, який був одним із найбільших скептиків щодо можливості повної відмови від імпорту російських енергоносіїв. На момент початку російського вторгнення, 25% імпорту сирої нафти в ЄС надходило з Росії, як і 45% імпорту природного газу та 44% вугілля.

Спочатку відмову від російських вуглеводнів пов’язували з проведенням кліматичної політики, в рамках якої вугілля і газ повинні були замінюватися відновлюваними джерелами енергії. ЄС не виступав проти запуску другої гілки «Північного потоку», незважаючи на протести. За два дні до початку війни позитивну оцінку запуску газопроводу «Північний потік-2» відкликав канцлер Німеччини Олаф Шольц, потім санкції запровадили США і, зрештою, після вересневого вибуху у Балтійському морі стало ясно, що другу нитку газопроводу не запустять.

До того, як це сталося, ЄС представив у 2021 році неймовірну стратегію повної відмови від російських вуглеводнів. У травні 2022 року була оголошена програма «REPowerEU», яка передбачає інвестиції в розмірі 210 млрд євро до 2027 року, спрямовані на повну відмову від імпорту російського викопного палива. Замість «економічних проектів», ЄС сьогодні зосереджується на диверсифікації джерел газу, нафти та вугілля, заощадженні енергії та її виробництві з альтернативних джерел. Ця програма у поєднанні з послідовними енергетичними санкціями сприяє поступовому зниженню частки російських вуглеводнів в європейському енергетичному балансі. У 3 кварталі 2022 року російський газ становив лише 15% у загальній структурі імпорту ЄС. За дев’ять місяців ЄС вдалося майже втричі знизити попит на блакитне паливо зі Сходу.

На момент початку війни Росія забезпечувала майже 26% загального імпорту нафти до ЄС, а у третьому кварталі 2022 року залишилось лише 14,4%. Суттєво скоротився також імпорт вугілля (з 1,3 млн тонн у серпні 2022 року до 16,4 тисяч тонн у вересні 2022 року, тобто лише за перший місяць ембарго).

Залізні правила, зокрема щодо державної допомоги, витрачання бюджетних коштів чи обмежувальних правил для врегулювання проектів, які фінансуються з фондів ЄС, були замінені миттєвими консультаціями та встановленням гнучкіших обмежень. Сьогодні ЄС має намір зосередитися, насамперед, на самозабезпеченні та стійкості ланцюгів поставок. Представники Єврокомісії у неофіційних переговорах визнають, що вже два роки усі інституції ЄС працюють в умовах кризового менеджменту. Чиновники Генерального директорату з торгівлі навіть заявили, що така парадигма економічної політики ЄС стане стандартом.

Тому найближчим часом важко очікувати перегляду договорів ЄС, до чого закликають деякі європейські столиці. Трудомістка процедура консультацій і ухвалення змін, яка, ймовірно, займе кілька років, замінюється тимчасовими кризовими інструментами, які дозволяють прискорити фінансову, військову та гуманітарну підтримку України.