Один із уроків мирного процесу у Північній Ірландії полягає в тому, що війни можуть стабільно закінчуватися лише за столом переговорів і лише в тому випадку, якщо основні інтереси всіх сторін відображені у врегулюванні, яке супроводжується надійними та реалістичними гарантіями

Ймовірність реальних переговорів України та Росії та перспективи їхнього успіху можуть здатися незначними. Але все було не так вже й інакше 25 років тому, коли рано-вранці 10 квітня 1998 року учасники переговорів у Північній Ірландії оголосили, що досягли угоди, яка поклала край 30-річному конфлікту, що забрав понад 3000 життів. Хоча політичний процес у Північній Ірландії багато років супроводжувався труднощами, але переважно зберігався мир. Це значне досягнення, про яке варто задуматись у контексті війни в Україні. Про це йдеться в авторській колонці Стефана Вольфа, професора міжнародної безпеки Бірмінгемського університету на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Три конкретні уроки мирного процесу у Північній Ірландії варто взяти до уваги. Перший та найважливіший стосується місцевого лідерства. Угода буде міцною лише в тому випадку, якщо сторони конфлікту щиро віддані мирному процесу. По-друге, міжнародна дипломатія може допомогти підштовхнути сторони конфлікту до мирної угоди. По-третє, має бути шлях до мирної угоди, що дозволяє сторонам конфлікту зберегти обличчя та вижити при контакті з реальністю.

Цей останній пункт означає, що не лише учасники переговорів мають дійти згоди, але й ті, кого вони представляють, а також зовнішні прихильники, які їх підтримують. Часто реалізація застрягає, і тоді міжнародна дипломатія може знову зіграти корисну роль. Якщо сторони конфлікту збережуть прихильність до миру, це створить можливості для відновлення діалогу, а не відновлення насильства, тому рецидиву конфлікту можна буде уникнути.

Як свідчить прикладу мирного процесу у Північній Ірландії і безліч інших аналогій, мирний процес не починається з переговорів, до нього необхідно підготуватися. Це включає підтримку як лідерів, так і послідовників у тому, що переговори являють собою прийнятний шлях вперед.

Досі у конфлікті

Оскільки наступ Росії застряг і багато кажуть про український контрнаступ, немає жодних ознак того, що будь-яка із сторін конфлікту, готова до переговорів. Україна, зрозуміло, наполягає на тому, що переговори будуть безглуздими, доки Росія контролює частину її міжнародно визнаної суверенної території. Москва, у свою чергу, вимагає визнання своїх територіальних надбань, намагаючись зміцнити своє незаконне захоплення земель за столом переговорів.

Якщо тільки обидві сторони не будуть боротися одна з одною до повної знемоги, що малоймовірно найближчим часом, буде потрібно постійне, добре забезпечене ресурсами і, якщо необхідно, потужне міжнародне посередництво, аби посадити сторони за стіл переговорів і допомогти їм досягти міцного миру. У Північній Ірландії цю роль частково виконували Сполучені Штати (тодішній президент США Білл Клінтон скерував сенатора Джорджа Мітчелла для посередництва у переговорах), а частково уряди Великобританії та Ірландії, які надали час, ресурси та, зрештою, внутрішні юридичні гарантії, в рамках яких угода була можливою.

В Україні немає такого неупередженого та взаємоприйнятного посередника. Китай може бути готовий виступити посередником, але багато хто вважає, що Пекін підтримує Росію у війні, тому китайське посередництво саме по собі було б неможливим. Але також було б важко побачити посередництво без Китаю — або активного члена команди посередників, або підтримки своєї ваги, наприклад, за посередництва Організації Об’єднаних Націй або відродження початкових посередницьких зусиль ООН і Туреччини. Саме за підсумками цих переговорів було укладено початкову угоду щодо експорту зерна та добрив через Чорне море та її два наступні продовження.

Стартові точки

Північна Ірландія також є повчальним прикладом, коли йдеться про попередні умови до початку переговорів. Ключова вимога, висунута Мітчеллом, полягала у тому, що перш ніж будь-яка сторона може бути допущена до переговорів, вона повинна прийняти шість принципів ненасильства.

Еквівалентом для України була б відданість повному та безумовному дотриманню принципів суверенітету й територіальної цілісності. Це те, чому Китай неодноразово наголошував на своїй прихильності, зокрема у власному документі з викладом позиції щодо України. Таким чином, немає необхідності розпочинати переговори без будь-яких умов.

Версія принципів Мітчелла також буде важливою для формування майбутнього врегулювання. Вони запобігли б простій легалізації нинішнього статус-кво або визнання незаконної анексії Криму у березні 2014 року та ще чотирьох українських областей у вересні 2022 року.

Крім того, як не має виглядати остаточне врегулювання війни? Навіть тут Північна Ірландія пропонує деякі ідеї. З одного боку, це була не лише локальна угода між сторонами конфлікту в регіоні, але й частина угоди між урядами Великобританії та Ірландії щодо їхніх майбутніх відносин.

Війна в Україні майже зруйнувала порядок європейської безпеки і продовжує впливати на зміни, що відбуваються у міжнародному порядку. Жодне стійке врегулювання війни в Україні неможливе, якщо вона не буде вбудована у відновлений європейський та міжнародний порядок. Це має відображати зміну балансу сил між Росією, Китаєм та Заходом. І жодне врегулювання не буде здійсненним чи стійким, якщо воно не передбачає надійного шляху для України до членства в ЄС та НАТО.

Останній урок Північної Ірландії полягає в тому, що війни можуть стабільно закінчуватися лише за столом переговорів і лише в тому випадку, якщо основні інтереси всіх сторін відображені у врегулюванні, яке супроводжується надійними та реалістичними гарантіями. Це може бути недосяжним наразі у війні в Україні, і можливо, цього взагалі не можна досягти з путінською Росією.

Але, зрештою, відповідальні лідери у Києві, Брюсселі, Вашингтоні, Пекіні та інших точках світу мають зібратися разом та старанно працювати для досягнення цієї мети та перемогти всупереч усьому. Як, власне кажучи, це зробили політичні лідери у Північній Ірландії 25 років тому.