Військова допомога Україні чи оборона від Китаю: чому Сполученим Штатам потрібно швидко нарощувати виробництво зброї

Інтенсивне використання боєприпасів у війні в Україні, неочікуваний результат стимулятора війни у Тайвані, і простий факт того, що виготовлення снарядів у США та іншого спорядження недостатнє для значно швидших оперативних ударів, яким надають перевагу військові експерти, зводиться до одного висновку: американська індустрія потребує посилення, у протилежному випадку, ці невтішні прогалини зіграють злий жарт

Тепер, коли війна в Україні затягнулася на другий рік, США потрібно вирішити проблему із забезпеченням, що дедалі гостро постає із продовженням війни: американська армія немає достатньо ракетних комплексів, снарядів та артилерійського спорядження для сучасної війни. Як нещодавно сказав генерал Марк Міллі, начальник штабу армії США: «Один із уроків цієї війни – надзвичайно високі ціни на звичайні боєприпаси, і ми переглядаємо наші запаси і плани, аби упевнитися, що все правильно зробили». Наслідки потенційно тривожні: Центр Стратегій та Міжнародних відносин  у нещодавно створених іграх-стимуляторах війни у Тайвані, виявив, що снаряди у армії США закінчаться менш ніж через тиждень. Про це йдеться в авторській публікації Пітера Рафа, директора Європейського та євразійського центру при інституті Ґудзон, та Майка Вотсона, асоціативного директора Центру майбутнього ліберального суспільства при інституті Ґудзон на сторінках Foreign Affairs, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Пітер Руф

Вашингтон шукає відповіді. Для декотрих логічним висновком буде драматичне скорочення поставок зброї та іншої військової допомоги Україні, починаючи просто зараз. Як вони це бачать: Китай, а не Росія, найбільший ворог та загроза для США. Вашингтону, відповідно, варто зберігати пріоритет обмежених ресурсів для Індо-Тихоокеанського театру подій, особливо тому, що швидка військова розбудова Китаю загрожує Тайваню. Інші, навпаки, стверджують, що Росія – молодший партнер Китаю, тому послаблення Москви змусить Пекін менш охоче «тягатися» з Вашингтоном. Послаблення погроз Росії у конфлікті з Україною ще більше дасть волю американському повороту у бік Азії пізніше. Військова допомога Україні, відповідно, має бути в пріоритеті, навіть попри ризик зниження готовності звідусіль.

Чи надавати зброю Україні, чи Тихоокеанському регіону, тим не менш, неправильне запитання, оскільки те, що зараз можуть відправити США не збереже баланс сил у Тихому океані. Інтенсивне використання боєприпасів у війні в Україні, неочікуваний результат стимулятора війни у Тайвані, і простий факт того, що виготовлення снарядів у США та іншого спорядження недостатнє для значно швидших оперативних ударів, яким надають перевагу військові експерти, зводиться до одного висновку: американська індустрія потребує посилення, у протилежному випадку, ці невтішні прогалини зіграють злий жарт. Це буде актуально, якщо якась додаткова американська зброя надійде в Україну. По суті, озброєння України не означає припинення реакції на поведінку Китаю. Натомість, це може бути хорошим поштовхом для США, щоб оновити своє виготовлення зброї, якщо правильні висновки з приводу підвищення індустріальних можливостей будуть винесені просто зараз.

Департамент оборони США вже почали шукати рішення. Це може бути збільшення постачання (закупівлі) артилерійських снарядів, переносних установок «Джавелін» та «Стінгер» та інших ракетних комплексів типу «земля-земля», щоб замінити амуніцію, яка відправлена до України, і оборонна компанія «Локхід Мартін» у відповідь подвоює виробництво «Джавелінів». Проте, як допомога Україні послаблює американське стримування у Тихоокеанському регіоні? Більшою мірою, Америка надсилає Україні бронемашини, гаубиці та артилерію, що вражають тільки нерухомі цілі. Але це не буде використовуватися у Тихоокеанському регіоні. Тайвань вже має отримати «Джавеліни» та «Стінгери», замовлені у 2015 році, виробництво яких затягувалося ще до початку війни в Україні. Українські «Джавеліни» та «Стінгери» спустошили американські резервні запаси, а не замовлення Тайваню.

Проблема дефіциту снарядів має дві чіткі, проте взаємопов’язані, складові. Перша – це кількість запасів. Як показує війна в Україні, сучасні війська використовують надзвичайно велику кількість снарядів та ракет. Беручи до уваги один приклад: за розрахунками Центру стратегій та міжнародних відносин станом на квітень 2022 року, США вже відправили 7000 протитанкових снарядів «Джавелін» до України, що приблизно складає третину від тодішніх запасів США. У грудні 2022 року керівник американської військової компанії «Рейтеон» Ґреґ Хейс зазначив: «Ми фактично використали п’ятирічний запас «Джавелінів». США, відповідно, мають підтримувати великий запас снарядів, як для власного захисту, так і для багатьох союзників.

Інша частина головоломки – темпи виготовлення. Оборонно-промисловий комплекс США просто не готовий підтримувати тривалі військові дії. У грудні 2022 року керівник  американської військової компанії «Локхід Мартін» Джеймс Тайклет сказав: «Основа американської військової індустрії підлаштована під найбільші показники мирних часів.» У підсумку – дефіцит мобілізаційних резервів у випадку, якщо війна виявить слабкі місця, за умови якщо вона не вирішиться, і дефіцит триватиме незалежно від того, закінчиться війна в Україні сьогодні або через 10 років. Простіше кажучи: якщо війна розпочнеться зараз, армії доведеться використовувати вже існуючий «мирний» запас зброї, маючи невеликі можливості для поповнення запасів.

Вашингтон спіткали подібні проблеми у 1930-х роках. Тоді ситуація між Азією та Європою погіршувалась і США тільки повільно модернізували власні війська. Проте, нарощування власних військових покупок Великої Британії та Франції у США у 1938 році допомогло реформувати оборонну індустрію та навіть залучило нових виробників до сектору. Американський винищувач Ґрумман F4F «Дика кішка» був основою в битвах за Мідвей та Соломонові острови, вперше вийшовши у масове виробництво, завдяки замовленням Франції та Великої Британії. Військово-повітряні сили США отримали повітряну перевагу над Західною Європою за допомогою винищувача P-51 «Мустанг», чий виробник, американська компанія «Норт Амерікан» вперше розробив та виготовив літак для британців. Закупівля Лондоном старої американської артилерії та іншої зброї фінансово підтримала виробництво нової артилерії. Перевізник палива та вантажів, корабель типу «Ліберті», використовувався як робочий кінь, що дозволяв військам США діяти серед Атлантичного й Тихого океанів, був вперше замовлений Великою Британією ще до того, як США вступило у війну. Коли США озброювали своїх союзників, американські виробники будували заводи, які потребуватиме країна в період війни.

Майк Вотсон

Таке рішення могло б спрацювати і зараз. Звичайно, армія США у 2020 році набагато сильніша від тої, що була у 1930-х роках, проте основа оборонного виробництва перебуває у не найкращій формі. Наприкінці «холодної війни», Америка мала 51 основного військового підрядника. П’ять із них працюють і нині, а інші вижили лише завдяки зосередженню на великих престижних проектах, що подобалися стратегам Пентагону та були позбавлені всіляких ризиків. Як наслідок, армія має лише одного постачальника для декількох ключових комплектуючих ракет та снарядів. Одна випадковість, відповідно, могла б «згорнути» цілу програму закупівель. Для оборонних виробництв, що будують нові лінії продукції та заводи для амуніції – це велика довготривала інвестиція, на яку вони не пристануть без доказів, що це згодом окупиться. Чим більше замовлення, яке вони отримають зараз, тим кращим інвестиційним рішенням це виглядатиме.

У ситуації з боєприпасами відчувається велика потреба. Наприклад, Україна в середньому витрачає 7 700 артилерійських снарядів щодня. Армія США планує збільшити своє замовлення до 90 000 снарядів щомісяця і це забезпечить 12 днів військових дій в Україні. Ніхто не знає, скільки триватиме потенційна війна з Китаєм, проте війни, які залучають велику індустріальну силу, можуть бути довготривалими та виснажливими справами. І хоча гаубиці та деякі типи ракетних установок матимуть малу користь у Тихоокеанській війні, ті потужності та виробники, які виготовляють істотні обсяги вибухівки, ракетного палива, двигунів для ракет й «тіла» ракет будуть цінними.

Українські скептики мають рацію у своєму зауваженні, що час має значення. Безпрецедентна військова експансія Китаю – це передвісник ще темнішого майбутнього для Азії, і партнери та союзники США у регіоні, такі як Тайвань, мають озброюватися відповідно. Китайський лідер Сі Цзіньпінь наказав своїй армії бути готовою до вторгнення до Тайваню до 2027 року, тому США мають задовольнити свої потреби до того часу. Чим довше Вашингтон чекає на відбудову, тим більше шансів, що це створить подібну ситуацію до 1941 року. Японське військове керівництво знало, що вони мали невеликий проміжок часу для атаки на непідготовлені американські війська перед тим, як США накопичать сили, щоб зробити японську армію недосяжною. Без можливості вести війну, превентивне стримування не спрацює. Безперечно, краще мати заводи та робочу силу, щоб накопичити запаси та збільшити продукцію на випадок екстрених випадків, ніж підтримувати поставки ракет, обсяги виробництва яких постійно скорочуються.

Упродовж Другої світової війни, будівництво нових підприємств і очікування, коли вони запрацюють у повну силу, тривало декілька років. Американські збройні сили не повинні чекати навіть довше сьогодні для нарощування обсягів виробництва складнішої зброї. Від протикорабельних ракет, які будуть важливими у будь-якому Східноафриканському конфлікті до переносних установок і артилерійської амуніції, які використовуються у великому обсязі в Україні, США та їх союзникам потрібно готувати все, запобігаючи найгіршим побоюванням. Допомагаючи Україні, вони допомагають собі, а Вашингтон може мати можливість виправити свою проблему.

Перекладачка: Дарина Гловацька