Згідно з нещодавнім звітом Світового банку, у 2022 році в Україні рівень бідності зріс з 5,5% до 24,2% і 7,1 мільйона людей опинились у скрутному становищі

У київському ломбарді «Скарбниця» викупити свої швейні машинки прийшла 40-річна Олександра, гарна жінка у шерстяному плащі з капюшоном і кросівках Nike. Як і всі відвідувачі цього закладу, вона не хоче називати своє прізвище. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Олександра до російського вторгнення в Україну була бухгалтером у фірмі, де працювало 14 людей, яких згодом звільнили. Відтоді їй важко знайти постійну роботу. Коли заощадження закінчилися, як і багато інших жителів Києва, вона вирішила закласти власне майно, щоб прожити. Лише через рік вона знайшла роботу, яка дозволила їй повернути свої швейні машинки.

Коли Олександра йде, стискаючи свої речі, за винятком мобільного телефону, який вона вирішила не викуповувати, касир Олександр Степанов зауважує, що у пікові дні до ломбарду приходить 50 людей, щоб здати свої мобільні телефони та побутову техніку.

За його словами, ті, хто може собі це дозволити, повернуться за товаром протягом двох тижнів. Але майже половина не прийдуть. Сцена у ломбарді ілюструє кризу зростаючої бідності в Україні, реальність якої контрастує з поверхневою метушнею жвавих київських ресторанів і барів, де часто важко знайти столик.

Згідно з нещодавнім звітом Світового банку, у 2022 році в Україні рівень бідності зріс з 5,5% до 24,2% і 7,1 мільйона людей опинились у скрутному становищі, причому поза увагою залишаються жителі сільської місцевості. Оскільки на кінець 2022 року рівень безробіття неофіційно становив 36%, а інфляція досягла 26,6%, за прогнозами Світового банку, бідність може різко зрости.

«Ціни на все зросли. Найбільше подорожчали продукти харчування і пальне. Деякі речі подорожчали на 40-50%. До війни моя дружина ходила у супермаркет за покупками і витрачала 200 гривень, а зараз 400-500 гривень», – зауважує Олександр Степанов.

У місті Ірпінь неподалік від Києва, де на початку війни точилися важкі бої, коли російські бронетанкові колони намагалися взяти столицю, відбудовують зруйнований міст, який використовувався як шлях для втечі біженців.

В інших місцях ремонтують пошкоджені будівлі, працюють крани та робочі бригади. Хоча бойових дій в Ірпіні немає, економічні наслідки війни ще гостро відчуваються і побільшало внутрішньо переміщених осіб, які втікали з лінії фронту на півдні та сході.

Ознаки бідності чітко простежуються у протестантській церкві Ірпеня, де священики створили шість центрів розподілу безкоштовного хліба по всій Київщині. Там близько 500 людей щоденно стоять у чергах за безкоштовним хлібом, а в наметах на вулиці пропонують безкоштовне вживане взуття, одяг та дитячі іграшки.

Одна жителька Ірпіня Вероніка Правик переглядає одяг і шукає безкоштовні підгузки та дитяче молочко для свого малюка. Вона розповідає типову історію. Працюючи у роздрібній торгівлі до війни, 30-річна жінка втратила роботу і втекла зі сім’єю до Іспанії на півроку, де витратила усі свої заощадження, а восени повернулася в Україну.

«Я не працюю, але мій чоловік працює. Але через війну всі ціни зросли, і на зарплату мого чоловіка можна купити менше, аніж раніше, через падіння курсу долара. Нам ще потрібно знайти гроші, щоб заплатити за квартиру. Я просто ніколи не уявляла, що ми так будемо жити. До війни ми все встигали. Це дуже важко, і всі страждають однаково», – зазначає Вероніка Правик.

У своєму кабінеті в церкві пастор Віталій Колесник, який разом із колегою Василем Острієм організував роздачу хліба, яка відбувається п’ять днів на тиждень, описує ситуацію в Ірпіні. Одним із найбільших приватних роботодавців було підприємство із різьби по дереву, яке налічувало 400 працівників на трьох підприємствах, але вони були сильно пошкоджені під час бойових дій. Підприємство перемістили на захід України, і як наслідок робітників в Ірпіні звільнили.

Економіст Олена Білан бачить поглиблення кризи, але каже, що без величезного пакету фінансової підтримки з боку міжнародної спільноти, ситуація була б гіршою.

«Ми спостерігаємо падіння ВВП на 30% значною мірою через те, що Україна експортує 80% своїх товарів через порти, до яких у неї більше немає доступу. У нас була інфляція 26% – знову ж таки, могло бути і гірше – але зарплати людей також залишалися незмінними, а валюта девальвувала відносно долара на 20%. Найбільша проблема полягатиме в тому, як створити нові робочі місця», – пояснює Білан.