Посол зі стратегічних комунікацій МЗС України та представник Української комунікаційної групи Олександр Щерба також планує репрезентувати свою батьківщину за допомогою впливових осіб, які користуються широким охопленням аудиторії та довірою у країнах Глобального півдня

Росіяни готувалися до бліцкригу. Вони сподівались  на швидку перемогу, захоплення України і відносно слабку реакцію світу. Однак завдяки мужності українців усе склалось зовсім по-іншому. Про це заявив Олександр Щерба, посол зі стратегічних комунікацій Міністерства закордонних справ України та представник Української комунікаційної групи в інтерв’ю FakeHunter Ukraine і Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

FakeHunter: Пане посол, чим російська пропаганда відрізняється від радянської?

Олександр Щерба: Я виріс у Радянському Союзі, а сьогодні борюся з російською пропагандою, тому відмінності у пропагандистському меседжі для мене зрозумілі. Радянський Союз зосередився на наративі: «Ми – хороші, а Захід – поганий», а Російська Федерація змінила його на: «Захід – поганий, тому й нам буде погано». Для них важлива лише груба сила.

FakeHunter: Як ви боретеся з російською дезінформацією в Українській комунікаційній групі?

Олександр Щерба: Ми тільки на початку нашої роботи. Моє завдання – представляти голос України на форумі групи. Це, наприклад, репрезентація історії України, сприйняття її іншими суспільствами, але, перш за все, зробити нашу історію більш помітною у світі, особливо у регіоні Глобального Півдня, де поширюється російський наратив. У той же час ми маємо намір донести наш меседж до місцевих суспільств не через традиційні канали комунікації, а за допомогою соціальних медіа та впливових осіб, які користуються широким охопленням аудиторії та довірою.

FakeHunter: Від початку російського вторгнення в Україну ви стежите за наративом Кремля, представленим у соціальних мережах. Після двох років війни чи помічаєте ви зміщення акцентів чи зміну тактики?

Олександр Щерба: Росіяни готувалися до бліцкригу. Вони сподівались на швидку перемогу, захоплення України та відносно слабку реакцію світу. Однак завдяки мужності українців усе склалось зовсім по-іншому. Україна встояла, і світ не змовчав. Тому росіянам довелося змінити мову свого наративу. Наразі головна мета російської пропаганди, пов’язаної з війною, — повернути її витоки, щоб світ забув, як вона взагалі почалася. Щоб говорили не про напад Росії, а про нібито українську провокацію проти РФ. Ми хочемо, аби світ зрозумів, що ця війна має імперіалістичне коріння, що це де-факто війна колишньої імперії проти «колишньої колонії».

FakeHunter: У 2021 році у німецькому науковому видавництві Ibidem вийшла ваша книга під назвою «Україна проти темряви – недипломатичні думки», в якій ви також кілька разів згадували Польщу. Ви попереджаєте: якщо Путіну вдасться придушити українську революцію і незалежність, то буде створена нова Україна, але це буде не друга Польща, як очікувалося, а друга Гаїті?

Олександр Щерба: По-перше, для українців Польща – це мрія про успішну країну. Ваш успіх – це натхнення для нас. Коли я вперше відвідав Варшаву в 1985 році, я знайшов темне, сумне місто розбитої революції, а сучасна Варшава – це процвітаюче європейське місто, і українці теж хотіли б жити так. Саме це я мав на увазі, коли три роки тому писав про «другу Польщу» як певне здійснення мрії про процвітаючу Україну. Ми хотіли б запозичити приклад Польщі та досягти європейського успіху. Щодо «другого Гаїті», думаю, далі пояснювати не буду. Йдеться про потенційну дестабілізацію сусідів ЄС.

FakeHunter: У книзі у контексті певної моделі державного будівництва ви подаєте ще один аспект «двох шаблонів для України». Ви пишете: «Деякий час існувало два шаблони для України: російський і польський. Польща була, м’яко кажучи, переконливішою. ​​Її успіх захопив і загіпнотизував політично активну частину українського суспільства. А що означає Росія для сучасних українців?

Олександр Щерба: Як би там не було раніше, Росія зараз – наш ворог. Перед повномасштабним вторгненням у 2022 році, незважаючи на те, що сталося із Донбасом і Кримом, 44% українців ще сприймали Росію позитивно. Сьогодні це максимум 3-4%. Дозвольте навести вам приклад. Моя свекруха – етнічна росіянка з Курської області. Коли я їй показав, як жителі Курської області вболівають за російських солдатів, які йдуть на війну проти України, то вона заплакала. Для неї це був дуже травматичний досвід. І можна сміливо сказати, що ця травма теж спіткала переважну більшість українців.

FakeHunter: В одному з розділів своєї книги , пишучи про схильність українців до скептизму, ви називаєте своїх співвітчизників «колективним сумнівним Фомою». Звідки таке порівняння?

Олександр Щерба: Пишучи книгу, я вважав, що наша нація охоплена вічними сумнівами, які є результатом історичного досвіду. З одного боку, ми зробили багато помилок, з іншого боку, історія не була до нас особливо прихильною, але ми тут і живі. У 2021 році постало питання: «Що нас чекає?» Сьогодні ми уже знаємо знаємо, що Росія багато поколінь тому вирішила бути нашим ворогом, а західні країни виявили нам співчуття та підтримку. Європа та Захід прийшли нам на допомогу. Я думаю, це був момент істини і водночас момент пробудження для цього «колективного сумнівного Фоми».

FakeHunter: Страх у поєднанні зі слабкістю є ідеальною глиною у руках колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна – так ви описували російського президента три роки тому. Щось змінилося з тих пір?

Олександр Щерба: Стосовно України, то ми звільнилися від цього страху, ми більше не почуваємося слабкими, але у випадку з багатьма західними країнами все по-іншому.

FakeHunter: Чому?

Олександр Щерба: З одного боку, є уявлення про те, що перемогти Росію – неможливо. З іншого боку, на Заході занадто довго культивували слабкість. Я маю на увазі той факт, що протягом багатьох років стверджувалося, що всі суперечки та напругу можна залагодити за допомогою доброї волі та дипломатії. Таке ставлення зрештою виявилося слабким місцем, тому що є люди та країни, які не дуже дбають про дипломатію та добру волю, і Росія є однією з них. Цивілізований, мирний спосіб міркувань, характерний для XXI століття, стикався з міркуваннями Путіна, який навіть не переступив поріг XXI століття. Він застряг у ХХ столітті.

FakeHunter: У Німеччині щойно вийшла книга публіциста та політолога Сюзанни Шпан про феномен Russlandverstehers, тобто людей, які через наївність чи розрахунки змогли пояснити навіть найжорстокіші та кричущі дії Росії. Однак ця книга більше про своєрідне примирення з цією тенденцією. Чи стикалися ви з цим явищем, коли були послом України в Австрії?

Олександр Щерба: Це явище було проблемою вже тоді і фактично досі є. Я можу зрозуміти таку слабкість до Росії, тому що я сам її колись поділяв. Я походжу зі середовища, де Росію символізували Чайковський і Тарковський. Сьогодні ми знаємо, що Росія є протилежністю цим символам або, принаймні, має з ними мало спільного. У сучасній російській державі немає місця гуманізму і вишуканості Чайковського. Це жорстока військова держава, яка побудована на брехні. Тому я розумію, звідки ця закоханість у Росію і захоплення нею, але ми повинні усвідомлювати, що сучасна Росія — це не Чайковський. Росія – це масові розстріли, кастрації, зґвалтування та обезголовлення українських солдатів. Росія сьогодні – це люди, які це роблять, підтримують або мовчать про це.

FakeHunter:  Ви присвятили один із розділів своєї книги постправді. Це ще один крок до дезінформації. Якою ви бачите інфосферу в епоху постправди?

Олександр Щерба: Коли я переглядаю публікації у соціальних мережах, я стурбований. Наприклад, для Ілона Маска друзі, які публікують контент у соцмережі X, заслуговують більшої довіри, ніж усі журналісти світу. Він вірить у їхні публікації, сприймаючи їх як правду, а потім більшість із його 192 мільйонів підписників сприймають їх як правду, і це жахає. До всього іншого на Заході досі схильні вважати, що «правда завжди десь посередині». Ну ні. Правда там, де вона є. Це питання суті, а не місця. Якщо ви вважаєте, що «правда завжди посередині», то Росії залишається якомога більше брехати — щоб середина була якомога далі від істини. І ось що зараз відбувається.

FakeHunter:  У своїй книзі, цитуючи Владислава Суркова (до 2020 року – провідний соціолог Кремля), ви згадали про механізм отруєння російськими тролями свідомості користувачів соцмереж на Заході. Як сьогодні виглядає російська дезінформація в Інтернеті?

Олександр Щерба: Тоді Сурков підкреслював роль Russia Today у формуванні певних настроїв на Заході. Сьогодні Russia Today на Заході вже не веде мовлення, але його успішно замінила ціла армія корисних ідіотів у соцмережах. Нагадаємо також, що Russia Today досі залишається джерелом інформації для жителів країн Латинської Америки та Африки. Сильний вплив в Африці мають і медіа, засновані вагнерівцями. Цікаво, що Пригожин побудував, з одного боку, воєнну армію, а з іншого – інформаційну армію, до якої входили величезні фабрики тролів. І це також є стратегією Росії на вищому рівні.

FakeHunter: Ви коли-небудь дивилися бойовики, створені продюсерською компанією, пов’язаною з Пригожиним, з думкою про африканську аудиторію?

Олександр Щерба: Ні, я не бачив цих фільмів, але ще в австрійські часи я іноді дивився російські серіали та інші постановки. Я кажу про кримінальні та детективні серіали, а не лише про політичне кіно. Там Україну представляли як країну дурнуватих та підступних людей. Не дивно, що російське суспільство, виховане на такому меседжі, дивиться на Україну з фашистською ненавистю та огидою.

FakeHunter: Ви упевнені, що росіяни піддалися цій пропаганді і щиро в неї вірять? А може, справа у страху, а не у вірі?

Олександр Щерба: Нещодавно я спілкувався з одним російським письменником в еміграції. На його думку, більшість росіян байдужа до цієї війни. Читав також репортаж російського сайту «Медуза», де протягом року записувалися розмови про війну у маленькому містечку на Волзі. Вони просто слухали, що люди, прості росіяни, кажуть про війну. Їхні запитання та сумніви стосувалися фінансових аспектів війни, чи була вона вигідною та чи роз’єднала б родини. Жінки часто замислювалися над тим, чи зберігатимуть їм вірність чоловіки, які йдуть на війну. Україна та злочини, які там були скоєні, нікого не хвилювали. Тож у цих людей є свої думки та сумніви, але вони не спрямовані проти російського вторгнення та насильства. Не дивно, що вони не бунтують і не організовують антивоєнні протести. Їм просто байдуже до страждань України.

FakeHunter: Чи було у вас після останнього саміту НАТО у Вашингтоні враження, що Україна наближається до членства в Альянсі? У своїй книзі ви сприйняли можливе членство України в ЄС як вияв довіри, а в НАТО – як свідчення мужності. Заходу не вистачає мужності?

Олександр Щерба: Зараз Захід вчиться в України мужності. Думаю, якби не нервова атмосфера в США, яка пов’язана з осінніми президентськими виборами, результати цього саміту були б іншими. Чинний президент США не міг дозволити собі зараз відкрити Києву шлях до НАТО.

FakeHunter:  У розділі вашої книги під назвою «Чому націоналізм не може бути ідеєю європейської України» ви застерігали від толерування навіть найменших проявів націоналізму. У Польщі український націоналізм пов’язують із Волинською трагедією. Це болюче питання, на якому нещодавно наголосив віце-прем’єр-міністр Владислав Косіняк-Камиш. Вам не здається, що задоволення польських очікувань було б не лише жестом моральної компенсації України перед Польщею, але й суттєво звузило б простір для російських маніпуляцій та дезінформації?

Олександр Щерба: Я не експерт у польсько-українських стосунках, але вважаю, що слова, сказані у 2018 році українським президентом з нагоди церемонії у Сагрині та спільної молитви за жертви, були сприйняті як жест протягнутої руки. Подивіться, зараз Україна перебуває у неймовірно болючій ситуації. Важко очікувати, що хтось, кому доводиться терпіти стільки болю і боротися з такими негараздами, як сьогодні в Україні, спокійно ставиться до такої проблеми, як Волинська трагедія. Можливо, варто почекати, поки закінчиться війна і Україна зробить перші кроки до членства в ЄС, тоді, напевно, буде найкращий час сісти за стіл і поговорити. Усвідомлюю, наскільки болючою є для поляків тема Волині. Гуляючи вулицями Варшави, я часто бачив плакати про Волинь. Більшість українців не знають історії Волинської трагедії. Тому я особисто вважаю, що сьогодні – не найкращий час піднімати цю тему. І як християнин я вважаю, що Папа Римський Іван Павло ІІ дав нам вказівки, коли сказав, що немає іншого способу, як «прощати і просити пробачення»