Прогнозується, що Німеччина витратить 162 мільярди євро на свої військові потреби у 2029 році, порівняно із 95 мільярдами євро у 2025 році

Генерал Карстен Броєр, як головнокомандувач збройних сил Німеччини, є, можливо, найважливішим солдатом у Європі. Йому доручено швидке розширення збройної могутності Німеччини, перетворюючи її армію на найпотужнішу бойову силу континенту. Про це йдеться в аналітичній публікації BBC, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«Я ніколи не стикався з такою небезпечною і терміновою ситуацією, як сьогодні. Ми чітко бачимо, що Росія нарощує свою армію. У 2029 році вона зможе розпочати масштабну війну проти НАТО. І як солдат я маю сказати: «Гаразд, ми повинні бути готові до цього», – зазначив головнокомандувач.

Броєр вступив до армії тодішньої Західної Німеччини у 1984 році, коли йому було 19 років. Він говорить м’яко та вдумливо. Він немає жодної солдатської пихи і натяку на перформансний військовий мачизм, але, тим не менш, прагне трансформувати німецьку армію.

Під його командуванням німецькі збройні сили швидко зростають як за чисельністю, так і за кількістю. Прогнозується, що Німеччина витратить 162 мільярди євро на свої військові потреби у 2029 році, порівняно із 95 мільярдами євро у 2025 році.

Перетин кордонів

Аби побачити наочну ілюстрацію того, як змінилося місце Німеччини в Європі, відвідайте Литву, де ФРН вперше з часів нацистської окупації має постійну військову присутність. У Литві розміщено близько 1200 німецьких військовослужбовців. До кінця 2027 року їхня кількість зросте майже до 5000.

BBC спостерігала, як 45-та бронетанкова бригада проводила бойові стрільби за кілька кілометрів від кордону із Білоруссю. Вони відпрацьовували вторгнення зі сходу. Засніжена, злегка лісиста місцевість є частиною Великої Європейської рівнини. Тут мало природних перешкод – немає гірських хребтів і непрохідних річкових долин.

У вересні 1812 року армія Наполеона пройшла через неї аж до столиці Росії. Гітлерівські війська блискавично дісталися до воріт Москви у вересні 1941 року, але були відкинуті радянськими військами аж до Берліна.

Якщо географія – це доля, то Велика рівнина століттями формувала історію воєн.

«Гадаю, ми тут, аби виконати те, чого від нас очікують сусіди. Наш канцлер [Фрідріх Мерц] оголосив, що ми створюємо найпотужнішу армію в Європі. І я думаю, що це відповідає ролі Німеччини завдяки нашим економічним перевагам, а також нашій ролі в Європі. І ми робимо це не самотужки, очевидно, ми робимо це в НАТО та в Європейському Союзі», – наголосив підполковник Себастьян Хаген, командир 45-ї бронетанкової бригади.

Ця обережна, несподівана відданість багатосторонності військових зусиль Німеччини знову і знову зустрічається в розмовах із німецькими військовими. Суть у тому, аби нагадати, що цього разу Німеччина тут не як загарбник і окупант, а як бажаний і цінний союзник; що демократична Німеччина прагне не домінувати, а співпрацювати.

У розпал холодної війни Німеччина мала понад 500 000 озброєних військовослужбовців, але завжди в складі НАТО та під наглядом США. Але після розпаду Радянського Союзу Німеччина, як і більша частина Європи, скоротила свої збройні сили до менш ніж половини їхньої колишньої чисельності.

Протягом десятиліття з 2007 по 2017 рік Німеччина, найнаселеніша країна Європи та її найсильніша економіка, зазвичай витрачала лише 1,2% свого ВВП на оборону. Нова ціль оборонних витрат Німеччини становить 5% її ВВП. Інші європейські країни також переглядають свої військові пріоритети після війни Росії в Україні. Велика Британія зобов’язалася досягти цільового показника ВВП у 5% до 2035 року, а Франція прагне 3,5%. Але ці витрати ще не зрівняються із РФ, яка, за оцінками, витратила 7,1% на свої військові потреби у 2024 році.

Культурний переворот

Переозброєння в масштабах, які зараз проводить Німеччина, вимагало суттєвих змін у поглядах на оборону та на місце збройних сил у суспільстві.

На Потсдамській конференції 1945 року, після капітуляції Німеччини, лідери союзників погодилися, що в майбутньому переможена країна має бути демілітаризована. Західна Німеччина погодилася на це, аби спробувати спокутувати насильство, яке вона завдала континенту, і була задоволена тим, що дозволила американцям взяти на себе керівництво її обороною.

Ця епоха закінчилася. У 2025 році німецький парламент проголосував за зміни до конституції країни, щоб скасувати суворі обмеження на запозичення для фінансування розширеного оборонного бюджету.

«Тим з нас, хто живе за межами країни, часто важко зрозуміти, наскільки важливою була ця подія для Німеччини. Але історія — це невидимий гість за кожним столом; країну переслідує пам’ять про гіперінфляцію, яка спустошила економіку у 1920-х роках і допомогла нацистам прийти до влади.  Це був надзвичайно важливий момент. Я б сказала, що це була культурна революція. Російське вторгнення в Україну дійсно змінило підхід Німеччини до оборони», — запевняє Софія Беш, старша наукова співробітниця Інституту миру Карнегі у Вашингтоні.

Цей величезний крок майже напевно був спричинений промовою віце-президента США Дж. Д. Венса на Мюнхенській конференції з безпеки через кілька тижнів після інавгурації Дональда Трампа у 2025 році, в якій він попередив європейських союзників, що США більше не будуть гарантом їх безпеки. Кажуть, що саме це переконало канцлера Німеччини Фрідріха Мерца в тому, що європейські держави повинні прагнути «оперативної незалежності» від США в рамках НАТО.

«Майже вся основа післявоєнного врегулювання Німеччини базувалася на Трансатлантичному альянсі. Це базувалося на припущенні про американську оборону, безпеку та політичну підтримку. Можна, мабуть, назвати це наївним… Але це відчуття безпеки було зруйноване другою адміністрацією Трампа. Я б стверджував, що це дестабілізує більше німців, ніж британців чи французів, тому що британці та французи мають прапор, навколо якого можна згуртуватися, відчуття національності та історії. Але для післявоєнної Німеччини все було про новий початок. І йшлося про порядок, заснований на правилах, яким би неповним він не був. І це, в багатьох аспектах, було основним принципом німецької зовнішньої політики. І тепер вони бачать війну на сході, а на заході друг і союзник, на якого вони покладалися, більше немає. Тож настрій похмурий, як і всюди в Європі. І є відчуття необхідності все переоцінити», — стверджує берлінський журналіст і письменник Джон Кампфнер.

Броєр каже, що наразі в Німеччині 182 000 військовослужбовців під озброєнням. Він хоче збільшити цю кількість на 20 000 протягом року та на 60 000 протягом десятиліття. І ця професійна армія буде додатково доповнена резервом у 200 000 осіб.

Він розпочав кампанію з набору, аби залучити до армії тисячі молодих чоловіків; і якщо це не вдасться, то він з часом виступатиме за повернення до обов’язкового призову. Міністерство оборони Німеччини повідомляє, що у лютому 2026 року до збройних сил подали заявки 16 100 німців, що на 20% більше, ніж у лютому 2025 року, а також у Бундесвері було працевлаштованого 5 300 нових співробітників, що на 14% більше, ніж у 2025 році.

Оперативна незалежність

Німеччина ще більше зменшує свою залежність від США, нарощуючи власне виробництво боєприпасів. Скасування обмежень на запозичення для оборонних витрат спонукало багато німецьких компаній переорієнтувати свою увагу із цивільного виробництва на військове. Німеччина, як і більшість країн Європи, значною мірою покладалася на американських виробників зброї для винищувачів, ракетних систем та броньованої техніки. Німеччина хоче менше залежати від боєприпасів американського виробництва та запровадила тиху політику «купуйте німецьке, де це можливо».

«Ми, в Німеччині, склали чіткий список пріоритетів. Нам потрібна розвідка, спостереження та рекогносцювання, а також безпілотники. Нам потрібна здатність до глибоких точних ударів. Також сюди мають бути враховані космічні можливості. Тож це наші найнагальніші потреби. Але, як я вже казав, ми включили це до списку пріоритетів, працюємо над цим і добре просуваємося. Я готую Німеччину до самозахисту шляхом нарощування оборонних можливостей. Це для нас стримування загрози з російського боку», – наголошує Броєр.

Міністерство оборони США є найбільшим роботодавцем Америки. Очікується, що у 2026 році воно витратить 961,6 мільярд доларів, що перевищує навіть нові зобов’язання Німеччини.

«Якщо подивитися на гроші, то немає іншого шляху: Німеччина формуватиме майбутнє європейської оборони та безпеки. Але я сумніваюся, що в Європі буде хоча б одна країна, яка зможе запозичити приклад США. Дуже спокусливо сказати: «Чи зможуть Німеччина або Франція виконати цю роль у майбутньому?». Але європейці співпрацюють не так. Ми завжди шукаємо компромісу», — каже Софія Беш.

Також очевидно, що існує проблема довіри. Роль, яку США відіграють у європейській обороні, зростала протягом десятиліть, і довіра там будувалася протягом десятиліть, і буде важко зайняти це місце за одну ніч.

Але ця довіра падає. Довіра німців до США різко впала під час другого терміну Дональда Трампа. У 2024 році, до переобрання Трампа, 74% німців, опитаних Pew Center, заявили, що впевнені у відносинах між двома країнами. Але у 2025 році лише 27% німців сказали, що відносини зі США були добрими, порівняно із 73%, які сказали, що вони погані.

Незамінна нація?

Мабуть, найяскравішою ілюстрацією трансформації ролі Німеччини в Європі є ставлення її сусідів. Німецький мілітаризм прокляв ХХ століття. Зараз опитування громадської думки показують, що німецька присутність у Литві є популярною.

У 2011 році міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський відвідав Берлін і виступив із промовою, яка, враховуючи спогади про окупацію Польщі нацистською Німеччиною, здивувала багатьох німецьких дипломатів, які складали його аудиторію.

Він закликав Німеччину взяти на себе провідну роль у Європі. Контекстом була криза в єврозоні, і роль, яку він нав’язував неохочій Німеччині, була економічною, а не військовою. Але це був знаковий момент.

«Переозброєння Німеччини – це гарна новина для Польщі, для Європи та для НАТО. Ми знаємо, наскільки вони [німці] були мілітаристськими, і ми знаємо геостратегічне розташування моєї країни. Ми завжди були як бутерброд між двома наддержавами. Після 1989 року Німеччина почала ставати халявщиком у витратах на оборону. Вони надавали перевагу витратам на економічні та соціальні питання, оскільки у них був своєрідний буфер на сході – поляки. Але тепер Німеччина стала четвертим найбільшим постачальником оборонних коштів у світі. Тож, як найсильніша економіка в Європі, вони повинні витрачати більше, і для Польщі, і для Європи це може бути лише гарною новиною», – вважає генерал у відставці Анджек Фальковський, колишній заступник командувача збройних сил Польщі.