Дослідження, проведене українською благодійною організацією «100% життя», яке охопило 1000 солдатів, засвідчило, що понад третина з них вживали амфетаміни принаймні раз на місяць, кожен п’ятий повідомив про вживання рецептурних препаратів, а близько 15% – дешеві синтетичні катинони

Сім років без наркотиків. Олександр вважав, що залишив залежність позаду. Потім, через рік бойових дій з Росією, українському солдату виписали знеболювальні препарати через травму плеча. Під тиском війни він рецидивував і швидко почав вживати сильніші незаконні опіоїди. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує  Foreign Ukraine.

«З того моменту я вів дві війни – одну всередині себе, а іншу з Росією», – розповів Олександр в реабілітаційному центрі в Києві.

Він продовжував служити ще два роки, отримав звання офіцера, але його залежність поглиблювалася.

«Я приховував вживання наркотиків від інших. Це те, чого соромишся», – наголошує Олександр.

Взимку він досяг точки неповернення. Не маючи змоги виконувати свої службові обов’язки, він зізнався про все керівництву.

«На щастя, вони поставилися із розумінням, і мене скерували на реабілітацію», – зазначає Олександр.

Зловживання наркотиками та алкоголем затьмарило кожен сучасний військовий конфлікт.

Війна в Україні, яка триває вже п’ятий рік, чинить величезний психологічний вплив на солдатів, тому у деяких з них виникає наркотична залежність.

«Вживання наркотиків серед військовослужбовців – це сіра зона. Усі знають, що це існує, але мало хто хоче про це говорити. Масштаб проблеми важко виміряти. Українські військові не розкривають, скільки солдатів мають проблеми із психічним здоров’ям, не кажучи вже про наркотичну залежність. Я не думаю, що ми коли-небудь дізнаємося справжні цифри. Ніхто цього не відстежує», – каже Олег Олішевський, який керує спеціалізованою реабілітаційною клінікою в Київській міській клінічній лікарні № 10.

Він навів дослідження, проведене українською благодійною організацією «100% життя» у 2024 році, яке охопило 1000 солдатів і засвідчило, що понад третина з них вживали амфетаміни принаймні раз на місяць, тоді як кожен п’ятий повідомив про вживання рецептурних препаратів, таких як прегабалін. Близько 15% солдатів повідомили про вживання дешевих синтетичних катинонів, відомих як «сіль», та опіоїди.

У київській клініці Олішевський та його команда лікують близько 25 пацієнтів одночасно протягом чотирьох місяців. Кінцевою метою є повернення солдатів до армії.

Але ті, хто працює у сфері психічного здоров’я, кажуть, що потреба в догляді за людьми, які страждають від наркотичної залежності, серед українських військових значно перевищує доступне лікування і зберігатиметься ще довго після закінчення бойових дій.

Як і в багатьох інших країнах світу, зловживання психоактивними речовинами залишається важким для відкритого обговорення і в Україні, особливо для чоловіків, і ще більше для солдатів.

«Масштаби російсько-української війни не мають собі рівних у сучасній історії. І вона ще навіть не закінчилася; найгірше ще попереду, коли солдати повернуться», – запевняє Олішевський.

Вживання наркотиків у російській армії карається шляхом скерування до штурмових підрозділів високого ризику або змусити їх сидіти в ямах і підвалах цілими днями.

В Україні докладаються зусилля для застосування іншого підходу. Хоча стигма навколо наркотиків зберігається, ставлення серед військових командирів змінюється, і дедалі більше українських солдатів відправляють на лікування.

«Зараз є більше розуміння, але багато що залежить від вашого військового керівництва», – каже Петро, ​​один із консультантів реабілітаційного центру.

Деякі співробітники реабілітаційного центру, включаючи і Петра, самі є колишніми наркозалежними військовослужбовцями. В основі роботи центру лежить переконання, що залежність та воєнна травма нероздільні.

Консультанти кажуть, що вживання наркотиків можна зрозуміти лише разом із невилікованим посттравматичним стресовим розладом та психологічними травмами, які часто йому передують.

Стимулятори іноді використовуються, аби не заснути під час тривалих періодів військової служби. Але більшість пацієнтів стверджують, що їхня залежність погіршилася поза фронтом, коли вони повернулися на базу після кількох тижнів боїв і намагалися розслабитися, звертаючись до наркотиків чи алкоголю, аби притупити нав’язливі спогади, впоратися із тривогою чи просто пережити ніч.

«Я ніколи не використовував це на місії – тебе б швидко вбили. Ти все одно працюєш на адреналіні. Коли повертаєшся, то хочеться просто вимкнутися. Забути все, що бачив – смерть та інше лайно», – зазначає Дмитро, український солдат і пацієнт реабілітаційного центру.

За його словами, наркотики було відносно легко отримати – замовити через українську поштову службу або забрати із прихованих сховищ, адресами яких обмінювалися через месенджери.

Наркотики зробили Дмитра параноїком. Він описав, як прикріплював гранати до дверей своєї спальні у Краматорську поблизу фронту, де відпочивають війська, будучи переконаним, що ось-ось потрапить у засідку російських військ.

«Я почав втрачати розуміння того, що було насправді», – згадує Дмитро.

У реабілітаційному центрі щоденний режим є структурованим. Ранки починаються із групової терапії, потім відбуваються індивідуальні заняття та фізична активність – йога, легкі вправи, настільний теніс. Але війна ніколи не за горами: малюнки пацієнтів на стінах центру зображують зброю та інші сцени бойових дій.

Олішевський підтримує тісний контакт із фахівцями у західних країнах, спираючись на їхні останні медичні дослідження. Влітку 2026 року він запланував відпочинок для своїх пацієнтів на фермі з кіньми у Харкові. Його очі засвітилися, коли він розповів про багатообіцяючі результати випробування кетаміну для лікування посттравматичного стресового розладу.

«Якщо травму не лікувати, а хтось справляється за допомогою наркотиків чи алкоголю, протягом кількох місяців у вас може розвинутися важкий посттравматичний стресовий розлад, який стає набагато важче лікувати. Покарання солдата на фронті шляхом зменшення його зарплати не допоможе вирішити основну проблему вживання наркотиків. Повне одужання – це ідеальний сценарій. Однак на практиці навіть зниження вживання наркотиків може вважатися достатнім результатом реабілітації», – наголошує Олішевський.