Берлін, завдяки своїй позиції найбільшого європейського донора Києва, хоче легітимізувати власні прагнення бути ключовим учасником майбутніх мирних переговорів та лідером у питаннях безпеки Європейського Союзу

Через рік після приходу до влади коаліції ХДС/ХСС та СДПН, подальша цивільна та військова підтримка Києва залишається ключовим напрямком німецької зовнішньої політики. З огляду на повномасштабну російську агресію, кабінет Фрідріха Мерца не має наміру повертатися до колишньої моделі співпраці з РФ, яка зараз визначається як головна загроза безпеці Німеччини. Хоча канцлер ФРН не виключає майбутнього повернення до співпраці з Кремлем, він ставить цей крок у залежність від умов завершення війни в Україні та фундаментальної зміни політичної ситуації. Про це йдеться в аналітичній статті Центру східних досліджень імені Марека Карпа у Варшаві, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Зміщення акценту з уникнення ескалації щодо Росії на активну співпрацю з Україною знаменує значну переорієнтацію німецької політики останніх років. Берлін, завдяки своїй позиції найбільшого європейського донора Києва, хоче легітимізувати власні прагнення бути ключовим учасником майбутніх мирних переговорів та лідером у питаннях безпеки Європейського Союзу.

Водночас деякі німецькі бізнес-кола залишаються готовими перечекати війну в Україні та повернутися до тісної економічної співпраці з Росією. Значна частина німецького суспільства, а партія «Альтернатива для Німеччини» залишається її політичним речником у Бундестазі, також підтримує діалог з Москвою. Економічна криза та високі ціни на енергоносії можуть посилити ці тенденції, здійснюючи тиск на уряд канцлера Мерца щодо відновлення переговорів з Росією.

Німеччина та Росія: немає часу на діалог

Уряд ХДС/ХСС та СДПН, як і коаліція СДПН, Зелених та ВДП, що передувала йому, визначає Росію як найбільшу загрозу безпеці Німеччини. Імперський ревізіонізм Володимира Путіна поширюється за межі України та є одним із аргументів на користь збільшення витрат на оборону, модернізації та розширення Бундесверу. Росія також вважається основною загрозою внутрішній безпеці ФРН. Федеральне відомство із захисту Конституції вказує, що з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кількість нападів на Німеччину значно зросла, а служби попереджають про постійну загрозу подібних дій. У 2025 році у Німеччині було здійснено понад 300 спроб диверсій та понад 1300 польотів безпілотників над об’єктами критичної інфраструктури, значну частину яких приписують Росії. Уряд ХДС/ХСС-СДПН підтримує збереження обмежень, накладених на Росію – позиція, на яку не впливає блокада Ормузької протоки, – і критикує 30-денне призупинення санкцій на російську нафту США.

Мерц виключає повернення до звичних відносин з Росією. Водночас він епізодично натякав, що у довгостроковій перспективі Німеччина не відкидає відновлення співпраці з РФ. У січні 2026 року під час засідання Торгово-промислової палати у Галле канцлер ФРН коротко згадав про таку можливість, поставивши її в залежність від забезпечення миру та свободи в Європі. Позиція канцлера узгоджується з платформою ХДС, яка передбачає, що Росія, яка веде війну та загрожує миру в Європі, не може бути партнером Німеччини.

На відміну від свого попередника, Мерц набагато частіше говорить про Росію в контексті загроз, які вона становить для Європи. Він використовує жорсткішу риторику, описуючи її дії. Поки що він не ініціював телефонних розмов з російським диктатором Володимиром Путіним – дві відбулися за часів уряду Олафа Шольца. Більше того, нинішній канцлер не підтримує відкриття нового європейського каналу переговорів з Росією – на його думку, німецька влада достатньо поінформована про хід мирних переговорів між США та Україною. Він також стверджує, що Кремль може використати таку ініціативу з пропагандистською метою та для розколу ЄС. Його підозри підтверджуються візитами до Москви у 2024 році тодішнього прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та Еммануеля Бонна, радника президента Франції Еммануеля Макрона, у лютому 2026 року – узгодженими з їхніми колегами з Німеччини та Великої Британії – які не сприяли припиненню війни, а лише викликали суперечки.

Німеччина та Україна: стратегічні партнери

Визначення Росії як загрози призвело до зміни пріоритетів східної політики Німеччини: Мерц зараз зосереджується на розвитку співпраці з Україною. Ознакою її зростаючої важливості стало визнання Берліном цієї співпраці як стратегічного партнерства та, після понад 20 років, повернення до механізму міжурядових консультацій. Окрім підтримки війни з Росією, Німеччина підтримує вступ України до ЄС, але ставить це в залежність від проведення Києвом необхідних реформ.

Мета уряду Мерца полягають у гарантуванні подальшої підтримки Києва та збереженні іміджу ключового партнера та донора допомоги Україні. Це було однією із цілей реформи Конституції Німеччини у березні 2025 року, яка виключила фінансування визначених витрат на оборону (включаючи військову підтримку Києва), що перевищують 1% ВВП, з так званого боргового гальма. Забезпечення стабільного фінансування України усунуло потенційний конфлікт, який сприяв розпаду коаліції СДПН, Партії зелених та ВДП протягом попереднього терміну. Мерц також був одним із головних прихильників надання Україні так званого репараційного кредиту з використанням російських активів. Через опір Бельгії та Франції, серед інших, ця ініціатива провалилася.

За даними Кельнського інституту світової економіки, вартість німецької допомоги Україні з січня 2022 року склала приблизно 25 мільярдів євро (що еквівалентно 0,7% ВВП Німеччини за 2021 рік), включаючи 20 мільярдів євро військової підтримки. У 2026 році уряд ФРН планує виділити 11,5 мільярда євро на військову допомогу Києву, а також по 9 мільярдів євро у 2027, 2028 та 2029 роках. Крім того, статус Німеччини як «лідера допомоги Україні» зміцнюється перейняттям Берліном та Лондоном керівництва Контактною групою з питань оборони України (так звана група Рамштайн) від Сполучених Штатів у березні 2025 року.

У рамках допомоги Україні Німеччина підтримує співпрацю між оборонними галузями – двосторонні міжурядові консультації призвели до рішення відкрити філіал Української оборонної промисловості (UDI) у Берліні. Всупереч політиці «червоної лінії» Шольца щодо підтримки України, Мерц дотримується підходу «стратегічної неоднозначності»: з червня 2025 року Берлін не публікує дані про озброєння та військову техніку, що надсилаються в Україну, та оголосив про відсутність обмежень на асортимент озброєння, що використовується Києвом. Хоча християнські демократи критикували уряд Шольца за те, що він не надав крилатих ракет «Таурус», Мерц також вирішив не робити цього кроку, що може бути частково пов’язано з опором його партнера по коаліції, СДПН. Натомість вона заявляє про готовність підтримувати Україну у виробництві власних систем далекобійної зброї та поглиблювати співпрацю між військовими промисловостями обох країн.

Інші цілі політики уряду ХДС/ХСС та СДПН щодо України включають забезпечення статусу Німеччини як ключового учасника мирного процесу та рушійної сили європейської безпеки. З моменту вступу на посаду Мерц успішно виступав за приєднання Німеччини до групи європейських учасників переговорів зі США щодо врегулювання війни. Ці зусилля призвели до його участі в саміті щодо умов припинення війни з Росією у серпні 2025 року, участі Німеччини у формулюванні європейської відповіді на мирний план США від листопада 2025 року та організації саміту щодо України в Берліні за участю американської делегації у грудні 2025 року.

Достовірність зобов’язань Німеччини демонструється її готовністю брати участь у гарантіях безпеки для Києва. Форма цих гарантій ще не визначена: за словами Мерца, Німеччина могла б скерувати солдатів Бундесверу на територію держави-члена НАТО, що межує з Україною. Він не виключав «інших форм взаємодії», але додав до них конкретні умови: переговорне припинення вогню, участь США в гарантіях безпеки та згода коаліційної СДПН та Бундестагу.

Переговори з Росією: винятки з консенсусу урядових партій

Політика Канцелярії канцлера ФРН щодо Росії та України ухвалена керівництвом коаліційної СДПН, але всередині самої партії існує фракція, яка виступає за повернення до діалогу з Росією з метою деескалації та поступового зміцнення довіри. Одним з її лідерів є Рольф Мютценіх, член Комітету Бундестагу з питань секретних служб та колишній голова парламентської групи Соціал-демократів. У червні 2025 року разом із групою з понад 100 активістів СДПН він підписав маніфест, в якому виступав проти збільшення витрат на оборону та закликав до «поступового послаблення напруженості та співпраці з Росією».

Політику Мерца підтримує більшість християнських демократів, хоча деякі також виступають за швидке завершення війни в Україні та відновлення співпраці з Росією (наприклад, прем’єр-міністр Саксонії Міхаель Кречмер). Подібний розкол існує щодо відкриття нового, європейського каналу зв’язку з Кремлем. У ХДС це рішення підтримують окремі, але відомі політики, такі як Армін Лашет, голова Комітету Бундестагу з питань закордонних справ. У СДПН цей підхід поділяють, серед інших, Адіс Ахметович, речник парламентської групи Соціал-демократів з питань зовнішньої політики, та вищезгаданий Мютценіх. Причинами називають брак довіри до США та нездатність забезпечити європейські інтереси під час мирних переговорів.

Альтернатива для Німеччини (AfD) – єдина партія в Бундестазі, яка послідовно підтримує повернення до співпраці з Росією, включаючи прямі переговори з Путіним. Партія залишається найбільшою опозиційною силою, маючи приблизно 27% підтримки та реальний шанс виграти перший прем’єр-міністрський пост у федеральній землі – у Саксонії-Ангальт на вересневих виборах у 2026 році. Серед вимог, включених до передвиборчої платформи AfD у цій землі, – скасування санкцій ЄС проти Росії, повернення до енергетичної співпраці, зокрема шляхом ремонту трубопроводу «Північний потік», та відновлення обміну студентами з російськими школами.

Опір підтримці України та її інтеграції з ЄС і НАТО особливо виражений серед прихильників AfD – лише 15% прихильників цієї партії підтримують останню. Для порівняння, цей відсоток становить 56% для християнських демократів, 59% для виборців SPD, 60% для Die Linke, а найбільше підтримують вступ України до Альянсу «зелені» – 81%. Така позиція зміщує акценти у публічних дебатах, особливо серед християнських демократів у східних землях та Баварії. Це видно, серед іншого, у жорсткішому підході до надання підтримки біженцям з України.

Візити політиків партії «Альтернатива для Німеччини» до Росії мають на меті підтвердити вимогу діалогу. З моменту повномасштабної агресії проти України представники «Альтернативи для Німеччини» кілька разів відвідували агресора. У листопаді 2025 року делегація партії вирушила до Сочі на симпозіум «БРІКС–Європа». Серед учасників були члени Бундестагу Штеффен Котре та Райнер Ротфусс, Йорг Урбан (лідер «Альтернативи для Німеччини» у Саксонії) та депутат Європарламенту Ганс Нойгофф. Вони також брали участь у заходах, організованих посольством Росії в Берліні.

Водночас керівництво «Альтернативи для Німеччини» не має єдиного підходу до візитів в Росію. Група навколо Аліси Вайдель прагне обмежити таку діяльність під прапором партії. Це, перш за все, робиться для того, щоб пом’якшити радикальний та проросійський імідж партії в західних федеральних землях, де ставлення до Москви критичніше. Більш радикальне крило, особливо сильне у східних землях, виступає за продовження візитів. Цю лінію представляє співголова Тіно Хрупалла. Цей саксонський політик, виступаючи у найпопулярнішій німецькій політичній програмі на громадському телебаченні, припустив, що Польща становить таку ж загрозу, як і Росія.

Особливе занепокоєння німецької громадськості викликає підозра серед німецьких експертів з приводу того, що «Альтернатива для Німеччини» сприяє отриманню росіянами конфіденційної інформації про державну безпеку. Метод дії «Альтернативи для Німеччини» охарактеризував, серед інших, Георг Майєр (СДПН), міністр внутрішніх справ Тюрингії, який підрахував, що у 2025 році представники партії подали до земельного парламенту понад 40 запитань щодо таких напрямків, як транспортна інфраструктура, цифрова інфраструктура, водо- та енергопостачання. «Альтернатива для Німеччини» також подає парламентські запитання щодо критичної інфраструктури в Бундестазі. Вона також порушує аналогічні питання під час закритих засідань парламентських комітетів та експертних слухань.

Контакти з Росією також підтримують колишні та нинішні політики з коаліційних партій. За повідомленнями ЗМІ, на таких зустрічах найчастіше були присутні учасники «Санкт-Петербурзького діалогу» – установи німецько-російського соціального порозуміння, створеної у 2001 році. У той час «діалог» проводився з учасниками, відібраними владою з російського боку, включаючи представників ліцензованої опозиції. Установа, що перебувала під впливом агресивної політики Москви, була розпущена у 2023 році. Проте, у листопаді 2025 року в Абу-Дабі, вчетверте за приблизно 12 місяців, росіяни (включаючи голову правління «Газпрому» та колишнього прем’єр-міністра Віктора Зубкова та голову Ради при Президенті РФ з прав людини Валерія Фадєєва) зустрілися, серед інших, з росіянами. Рональд Пофалла (ХДС) – керівник канцелярії з 2009 по 2013 рік та колишній голова «Санкт-Петербурзького діалогу» – та Маттіас Платцек – колишній прем’єр-міністр Бранденбурга та колишній голова СДПН, а також член правління «Санкт-Петербурзького діалогу». У травні 2025 року Ральф Штегнер із СДПН, член Комітету Бундестагу з питань секретних служб, взяв участь у аналогічній зустрічі в Баку, висловлюючи пацифістські та проросійські погляди.

Громадський інтерес до війни в Україні та підтримка переговорів з Путіним знижуються

Агресія Росії в Україні та потенційні переговори з Москвою мають другорядне значення в німецьких дебатах. Громадськість стурбована внутрішніми питаннями, включаючи, перш за все, поганий стан економіки, високі ціни на енергоносії та соціальні реформи. Ці питання визначатимуть, як працюватиме уряд Мерца, 84% німців висловлюють невдоволення його роботою (опитування Infratest dimap від квітня 2026 року). Зосередження уваги на економічних питаннях, і особливо на високих цінах на енергоносії, сприяє громадській підтримці діалогу з Росією. Деякі респонденти досі розглядають його як спосіб пришвидшення завершення війни в Україні. Можливі прямі німецько-російські переговори підтримують 58% респондентів, тоді як лише 26% відкидають їх (опитування YouGov від 12 лютого 2026 року). Прихильники ХДС також схвально ставляться до них: 64% з них підтримують прямі переговори між Мерцом та Путіним. Ставлення до Росії та України досі суттєво відрізняється на сході та заході Німеччини. У колишніх східнонімецьких землях більшість (54%) вважає, що Україна повинна поступитися певними територіями Росії (46% у західній Німеччині). Водночас лише 29% східних німців (порівняно з 49% на заході) підтримують вступ України до НАТО.

Вичікування – німецький бізнес і війна

Незалежно від політичних дій, включаючи підтримку санкцій проти Росії, німецькі підприємства мають намір перечекати поточну ситуацію до відкриття російського ринку. Згідно з опитуванням, проведеним наприкінці 2025 року Німецько-російською торговою палатою (AHK, яка представляє близько 750 компаній у Росії), лише 4% німецьких компаній (з 2000, що зараз працюють у країні; у 2022 році їх було 3600, а у 2011 році – близько 6000) планують вийти з Росії. Хоча санкції ЄС значно обмежили економічну співпрацю між Німеччиною та Росією, а вартість їхньої торгівлі значно знизилася, досягнувши 8,1 млрд євро у 2025 році (59,7 млрд євро у 2021 році), перспектива повної відмови від цього ринку не є варіантом для більшості підприємств. Домінуючим імпортом Німеччини залишаються основні товари: харчові продукти, мінеральні добрива, жири та олії. Німеччина досі експортує переважно засоби виробництва (транспортні засоби, машини) до Росії, але їхня роль знижується. Окрім прямих обмежень, що виникли внаслідок санкцій, торгівлю також ускладнюють логістичні труднощі. Сукупна вартість прямих німецьких інвестицій також знизилася за останні роки – до 17 мільярдів доларів у 2024 році (23,6 мільярда доларів у 2021 році). Водночас уряд у Берліні підтримує продовження обмежень і не надсилає сигналів про готовність відновити економічну співпрацю з Росією. Єдиними партіями, які послідовно закликають до скасування санкцій, є партія «Альтернатива для Німеччини» та партія «Бюро громадянського солідарності», яка не входить до Бундестагу.

Перспективи

Для уряду ХДС/ХСС центральним пунктом східної політики стала підтримка України. Це розглядається як блокування російського імперського ревізіонізму та використовується як аргумент у наративі про те, що Німеччина бере на себе відповідальність за Європу. Це також елемент презентування себе перед Сполученими Штатами як потенційного посередника між Європою та Вашингтоном і лідером континенту. На даному етапі Берлін відкидає створення додаткового європейського каналу для переговорів з Росією, що випливає з висновку Німеччини про те, що Кремль продовжує виснажливу війну проти України та не готовий йти на реальні поступки у мирних переговорах. Берлін не виключає відновлення діалогу з Москвою в майбутньому. Однак це залежить від наявності умов, які б виправдовували такий крок (наприклад, мирна угода між Росією та Україною), а також від ведення переговорів таким чином, щоб не створювати враження повернення до Ostpolitik до 2022 року, що потенційно може ускладнити відносини Німеччини з деякими з її центральноєвропейських партнерів. Тому повернення до контактів з Росією вимагатиме від Німеччини продовження зобов’язань щодо зміцнення європейської опори НАТО, збереження її присутності на східному фланзі та продовження допомоги Україні. Потенційним поштовхом для початку дискусії на цю тему в Німеччині стали б наслідки значного затягування війни в Ірані: збереження високих цін на енергетичну сировину та її дефіцит. Це може посилити тиск з боку німецького бізнесу та суспільства на уряд, щоб той почав переговори з Кремлем.