На думку Ванесси Фрейзер, освіта дітей має вирішальне значення для відновлення та побудови міцного миру

Діти в Україні дуже постраждали від 4,5 років війни, переховуючись у підземних школах або навчаючись онлайн – таке життя під психологічним тиском постійних сирен повітряної тривоги означає смерть для них та їхніх сімей. Прес-служба ООН поспілкувалися із Ванессою Фрейзер, Спеціальним представником Генерального секретаря ООН із питань дітей та збройних конфліктів після її нещодавніх візитів до України та РФ. Вона розповіла про те, що побачила, проблеми, з якими стикаються діти, постраждалі від війни, та важливість захисту дітей, де б вони не жили. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись із її думками.

Прес-служба ООН: Ви нещодавно повернулися з України. Що вас найбільше вразило у впливі війни на дітей та їхні сім’ї?

Ванесса Фрейзер: Війна в Україні дуже важка. Мене вразило кілька проблем. По-перше, діти непропорційно постраждали, особливо коли йдеться про освіту. Війна почалася одразу після COVID-19, тому діти вже мали два роки онлайн-навчання, і багато дітей продовжували так навчатись ще чотири роки, оскільки не могли безпечно ходити до школи. Те, що діти провели загалом шість років в онлайн-навчанні, вразило мене, як матір. Водночас, зусилля, докладені урядом України та місцевою владою за підтримки ЮНІСЕФ та неурядових організацій, неймовірні. Підземні школи та школи у метро – це чудові проекти, розроблені для того, аби діти могли безпечно навчатися.

Прес-служба ООН: Ви також подорожували до Росії. Якими були ваші головні послання російській владі щодо захисту дітей у контексті цього військового конфлікту?

Ванесса Фрейзер: Коли я їздила до Росії, то виконувала дві ролі. Як Спеціальний представник з питань дітей та збройних конфліктів, я говорила конкретно про шість серйозних порушень прав дітей. Російські збройні сили потрапили до списку за два серйозні порушення: вбивства та каліцтва дітей, а також напади на школи та лікарні. Резолюції Ради Безпеки ООН, які визначають наш мандат, чітко зазначають, що коли сторона конфлікту потрапила до списку, єдиний спосіб виключити цю сторону з нього — це укласти з Організацією Об’єднаних Націй план зобов’язань з обмеженим терміном щодо припинення та запобігання серйозним порушенням щодо дітей. Виконання цих зобов’язань має бути підтверджено ООН. Я також нагадала про резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яку ухвалили 3 грудня 2025 року щодо зниклих безвісти українських дітей. Резолюція доручила Генеральному секретарю координувати діяльність установ ООН, взаємодіяти з Російською Федерацією для негайного та безумовного повернення дітей, забезпечувати доступ до українських дітей, де б вони не знаходилися, та залучати держави-члени ООН. Генеральний секретар ООН вирішив, що його добрі послуги будуть представлені через мій офіс. Тому, перебуваючи в Росії, я також провела обговорення проблеми зниклих безвісти українських дітей. Я мала доступ до деяких українських дітей на території Росії. Ми також відвідали прифронтове місто Бєлгород.

Прес-служба ООН: Чи помітили Ви прогрес у процесі виконання зобов’язань або впровадження резолюції?

Ванесса Фрейзер: Російська Федерація була дуже відкритою до наших обговорень і запропонувала низку зобов’язань, які готова взяти на себе, що є позитивним моментом. Щодо зниклих безвісти українських дітей, я мала плідні дискусії з Комісаром у справах дітей. Ми повинні продовжувати ці переговори. Це окремі випадки, і будь-яке рішення має ухвалюватись у найкращих інтересах дитини.

Прес-служба ООН: Зазвичай Організація Об’єднаних Націй не може самостійно перевірити вплив війни у Росії, але ви змогли відвідати місто на передовій. Які занепокоєння ви там почули?

Ванесса Фрейзер: Це не була місія з перевірки, яку потрібно проводити за дуже суворих умов. Але все одно було дуже важливо бути там і мати доступ. У Бєлгороді я відвідала школи, дитячий садок, спортивний центр та педіатричну лікарню. Лікарі пояснили типи травм, які вони лікують, та розповіли про смерті, які вони бачили. Це війна, тому жертви є з кожного боку. Згідно з нашим мандатом, ми не розрізняємо злочинця та захисника. Для нас дітей вбивають внаслідок війни, незалежно від того, де вони знаходяться.

Прес-служба ООН: В Україні діти вже роками живуть із частими сиренами повітряної тривоги, переміщенням та невизначеністю. Які ваші побоювання щодо психосоціальних наслідків?

Ванесса Фрейзер: Я відвідала прифронтові райони, і умови на українській стороні є більш небезпечними. Я подорожувала не лише до Харкова, але й до міста Золочів, яке знаходиться якомога ближче до лінії фронту. Харків має розгалужену підземну інфраструктуру, включаючи колишні бомбосховища радянських часів та великі станції метро. Я відвідала школу, яка працює на станції метро. Було чудово знову бачити, як діти взаємодіють. Соціальна взаємодія життєво важлива для психосоціального добробуту. У Харкові сирени повітряної тривоги лунають безперервно, що робить навчання на відкритому повітрі непрактичним. У Золочеві діти продовжують навчатися онлайн, але після занять можуть відвідувати зручні для дітей зони в укриттях. За підтримки ЮНІСЕФ та країн-донорів ці зони пропонують психологів, арт-терапію, спортивні заняття та уроки з мінної обізнаності. Я зустріла там кількох дітей. Одна 12-річна дівчинка розповіла, що лише два дні тому сиділа за своїм столом і навчалася онлайн. Вона встала, щоб принести склянку води, і через кілька хвилин у місце, де вона сиділа, влучила ракета. Вона зрозуміла, що якби залишилася за своїм столом, то не вижила б і не розмовляла б з нами. Це була дуже вражаюча історія, і є ще сотні подібних.

Прес-служба ООН: Чи є певні групи дітей, які особливо вразливі?

Ванесса Фрейзер: Діти з інвалідністю завжди вразливіші. Однак я була дуже вражена проектами, які бачила в Україні, тому що вони були повністю доступними. З огляду на те, що багато дітей отримали каліцтва внаслідок війни, кількість інвалідностей зросла. У межах нашого мандату ми виступаємо за повну інтеграцію доступності у зусилля з післявоєнної відбудови. Я бачила, що цьому питанню в Україні приділяється значна увага.

Прес-служба ООН: Чи бачили ви можливості для гуманітарної співпраці між двома сторонами, особливо з питань, що стосуються дітей?

Ванесса Фрейзер: Під час мого візиту до Бєлгорода мені нагадалося, наскільки близько цей регіон знаходиться до Харкова. До війни люди регулярно переїжджали між двома містами. Деяким мешканцям Бєлгорода було легше отримати певні послуги чи товари у Харкові, ніж у Москві. Я також відвідала православну церкву та поспілкувалась зі священиком, який розповів, наскільки переплетені сім’ї через кордон. Багато людей з Бєлгорода одружені з людьми з Харкова. Можна було відчути смуток. Це не конфлікт між віддаленими народами; це стосується громад, які культурно та особисто близькі одна до одної.

Прес-служба ООН: Чи достатньо робиться для того, щоб захист дітей залишався в центрі зусиль, пов’язаних з війною?

Ванесса Фрейзер: В Україні у нас є спільний план захисту, і він виявляється успішним. Хоча напади тривають, ми не бачимо стільки жертв серед дітей, скільки могли б. Це тому, що план захисту працює. Він має служити прикладом для подібних ситуацій в інших місцях. Українська влада дуже серйозно ставиться до захисту дітей. У Бєлгороді я також бачила захисні заходи в школах, дитячих садках та лікарнях. Школи були накриті сітками проти дронів, вікна були оббиті ударостійкою плівкою, а укриття були забезпечені їжею та водою. Обидві сторони приділяють увагу захисту власних дітей. Ми особливо стурбовані такою зброєю, як касетні боєприпаси та міни, які спричиняють багато жертв серед цивільного населення, зокрема серед дітей.

Прес-служба ООН: Які кроки ви хотіли б бачити від міжнародної спільноти для кращого захисту дітей, які постраждали від війни?

Ванесса Фрейзер: Більша підтримка освіти є надзвичайно важливою. Багато країн-донорів вже активізуються і це додає надії. Освіта є ключовим пріоритетом протягом усього нашого мандату, оскільки допомагає дітям впоратися з травмами та забезпечує відчуття нормальності. Дітям не варто вибирати між безпекою та освітою. Чим більше підземних шкіл можна створити, тим краще. Освіта також має вирішальне значення для відновлення та побудови міцного миру. Сучасні діти стануть майбутніми лідерами і будуть відповідальні за підтримку миру. Це війна, якої не повинно бути. Я повторюю заклики Генерального секретаря ООН до припинення вогню та узгодження рішення шляхом переговорів. Діти страждають від руйнівних наслідків рішень, ухвалених дорослими. Ми бачимо це в кожному військовому конфлікті, але особливо в такій повномасштабній війні, як ця. Вона має припинитися якомога швидше. Вона ніколи не повинна була починатися.