Протистояння в цьому регіоні може швидко перерости у військовий конфлікт глобального масштабу
9 вересня 2026 року українські безпілотники атакували два газопереробні заводи в Ямало-Ненецькому автономному окрузі РФ, розташованому приблизно за 3000 км від українського кордону. Це найглибший удар України по території Росії від початку війни. На об’єкти енергетичної інфраструктури в Ямальському регіоні припадає близько 80% видобутку природного газу в Росії. Про це йдеться в аналітичній публікації Павла Дев’яткіна, позаштатного наукового співробітника Інституту Квінсі та старшого наукового співробітника Арктичного інституту на сторінках Responsible Statecraft, переказ якої Foreign Ukraine.
Російські військові аналітики вважають, що українські безпілотники були запущені з міста Суми на півночі України й дісталися Ямалу за допомогою системи Starlink.
Ця атака також сколихнула європейські енергетичні ринки, оскільки Європа закуповує значні обсяги газу саме з Ямальського регіону. Згодом президент США Дональд Трамп закликав Україну припинити атаки на російську інфраструктуру, пов’язану з дизельним паливом, заявивши, що дефіцит пального внаслідок цих ударів «шкодить світові», однак не визнав того факту, що стрімке зростання світових цін на енергоносії значною мірою зумовлене війною за участю Ірану.
Це вже вдруге Арктику втягують у війну в Україні. Ще в червні 2025 року українські безпілотники, таємно доставлені до Росії вантажівкою, завдали удару по авіабазі «Оленья» на Кольському півострові, цілячись у російські стратегічні бомбардувальники, які Москва вважала захищеними завдяки їхньому віддаленому розташуванню в Арктиці.
Відсутність запобіжників для деескалації
Особливу небезпеку ці удари становлять через відсутність механізмів управління наступним інцидентом. Напруженість між ядерними державами в Арктиці й так зростає. Протистояння в цьому регіоні може швидко перерости в конфлікт значно більшого масштабу.
І США, і Росія розміщують стратегічні бомбардувальники та підводні човни на північ від Північного полярного кола. Росія використовує Арктику як полігон для випробувань крилатих ракет із ядерною силовою установкою та підводних безпілотників.
Анонімні західні посадовці повідомили, що у квітні 2026 року збройні сили США, Великої Британії та Норвегії зафіксували російські підводні апарати, які, ймовірно, відпрацьовували сценарії диверсій на критично важливих кабелях поблизу архіпелагу Шпіцберген. Посольство Росії в Осло відкинуло це повідомлення, назвавши його елементом інформаційної війни, спрямованої на виправдання мілітаризації Арктики з боку НАТО.
Раніше Арктика була майданчиком для заходів із розбудови довіри, обміну інформацією про розміщення збройних сил, багатосторонньої наукової співпраці та програм, які знижували ризики хибних рішень. Сьогодні рівень довіри є небезпечно низьким, що унеможливлює таку співпрацю. Регіон стикається зі зростанням військової активності за майже повної відсутності механізмів, здатних запобігти переростанню випадкового польоту безпілотника чи маневру підводного човна в ескалацію, якої не прагне жодна зі сторін.
Дилема безпеки в Арктиці
На тлі загострення війни в Україні посилюється протистояння між Заходом і Росією. Нинішня ситуація являє собою класичну дилему безпеки: НАТО нарощує сили в Арктиці через побоювання російської загрози, а Росія робить те саме через побоювання загрози з боку НАТО — і цей цикл повторюється.
Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО у 2023-2024 роках сім із восьми арктичних держав (усі, крім Росії) стали членами Альянсу. У лютому 2026 року НАТО розпочало операцію «Arctic Sentry» («Арктичний вартовий»), об’єднавши діяльність Альянсу — зокрема данську операцію «Arctic Endurance» та норвезьку «Cold Response» — у межах цілісної оперативної структури, що координується Об’єднаним командуванням сил у Норфолку (штат Вірджинія).
Про початок «Arctic Sentry» було оголошено через місяць після того, як Трамп посилив напруженість усередині Альянсу своїми погрозами анексувати Гренландію. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте оголосив про цю місію, намагаючись переконати Трампа відмовитися від наміру отримати контроль над островом.
Європейські союзники сподівалися, що «Arctic Sentry» та переговори з Вашингтоном дозволять НАТО залишити суперечку щодо Гренландії позаду й зосередитися на тому, що вони вважають пріоритетом безпеки Європи: Росії та війні в Україні. Тим часом Трамп продовжує прагнути отримати арктичний острів, навіть попри те, що Європа інвестує 232 мільйони доларів у підтримку Гренландії.
Тепер навчання НАТО, такі як «Cold Response 26», інтегровано в структуру «Arctic Sentry». У навчаннях 2026 року у Норвегії взяли участь 30 000 військовослужбовців із 14 країн, які відпрацьовували контрудар проти «ворога зі сходу».
Російські посадовці заявили, що Москва вживатиме заходів для протидії НАТО в Арктиці. Паралельно з цим Росія та Китай посилюють співпрацю у сфері безпеки в Арктичному регіоні. У 2024 році російські та китайські бомбардувальники вперше провели спільні навчання в межах зони ідентифікації протиповітряної оборони Аляски, у міжнародному повітряному просторі. У відповідь США направили додаткові війська та артилерію до віддалених районів Аляски.
Відновлення діалогу
Варто відзначити, що Європейське командування США (EUCOM) оголосило про відновлення військового діалогу з Росією на початку 2026 року. Норвегія також планує обговорити питання морської безпеки з Росією в межах Угоди про запобігання інцидентам у відкритому морі (INCSEA).
Війна в Україні вплинула і на російсько-китайські відносини в Арктиці. З погляду Росії, зближення з Китаєм стало практичним кроком в умовах дипломатичної ізоляції, хоча це й не обов’язково був перший вибір Москви. До 2022 року Росія активно співпрацювала із західними партнерами в межах таких інституцій із питань морської безпеки, як Арктичний форум берегових охорон.
Після початку війни в Україні, західні арктичні держави засудили військові дії Росії та призупинили співпрацю. Москва була змушена шукати нових партнерів і запросила берегову охорону Китаю спочатку як спостерігача на навчання під своїм керівництвом, а згодом — як сторону офіційного меморандуму про співпрацю у сфері морської безпеки.
Політика Заходу щодо ізоляції Росії фактично не залишила Москві іншого вибору, окрім як налагоджувати координацію з Китаєм. Це забезпечило Пекіну стратегічний плацдарм в Арктиці — чинник, який Пентагон розглядає як одну з головних загроз безпеці. Раніше Китай отримував доступ до Арктики переважно завдяки поблажливості Росії, а не внаслідок повноцінного партнерства.
Нещодавня ескалація слугує попередженням про те, що колишні запобіжники та правила більше не діють. Якщо ми хочемо запобігти перетворенню Арктики на постійну арену бойових дій, тоді усі арктичні держави мають серйозно поставитися до зниження ризиків.
Усім арктичним державам варто активізувати дипломатичні канали, зокрема військовий діалог — на кшталт того, який налагоджують із Росією EUCOM та збройні сили Норвегії. Також критично важливою є багатостороння співпраця між береговими охоронами арктичних держав. Новий статус-кво — стан постійного зростання напруженості між ядерними державами — є просто надто ризикованим, аби його можна було й надалі ігнорувати.
