Ажіотаж навколо останків князя Дмитра Донського підкреслює, наскільки тісно російська церква переплетена із державною політикою

Двоє російських курсантів урочисто стоять, хрестяться й вклоняються перед іконостасом невеликої, щойно збудованої православної каплиці. На фоні лунає хорова літургія. У відео Міністерства оборони РФ, яке демонструє цей ритуал, не вказано точного місця розташування каплиці — лише те, що вона знаходиться десь у Новосибірській області. Також не повідомляється, коли відбулася ця подія і ким були ці чоловіки. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на Радіо Свобода.

Натомість відео від 8 вересня 2026 року акцентує на тому, що каплицю названо на честь канонізованого князя-воїна XIV століття. Кремль сподівається, що його ексгумовані останки стануть новою зброєю, здатною переломити хід бойових дій після 4,5 років повномасштабної війни проти України.

Останки Дмитра Донського — московського князя, який очолив першу успішну битву проти монголо-татарських військ, які майже на два століття окупували територію нинішньої західної Росії, — були урочисто вилучені з кремлівського собору і тепер вирушають у «тур» країною.

Тим часом правицю Донського везуть на лінію фронту, де російські солдати мають вшановувати її, сподіваючись на божественний захист у бою чи іншу допомогу.

Від моменту їх віднайдення у липні 2026 року, ці фрагменти стали об’єктом надмірно пильної уваги російського державного телебачення, не кажучи вже про «Царград ТВ» — консервативний телеканал, який належить мільярдеру й ультранаціоналісту Костянтину Малофєєву.

Президент РФ Володимир Путін, який описує війну в релігійних або месіанських категоріях, здійснив візит до собору, де було перепоховано останки Донського, — це сталося через кілька тижнів після їх віднайдення.

Ця подія відбувається на тлі того, що Кремль досі не досяг початкових цілей вторгнення в Україну, розпочатого у лютому 2022 року, попри те, що зазнав більших втрат (убитими й пораненими), ніж у всіх війнах, які РФ вела з 1945 року, разом узятих. Серед цих цілей — усунення уряду, захоплення Донбасу та гарантування того, що Україна ніколи не вступить до НАТО.

«У російській історії існує уявлення, що наявність правильної ікони здатна змінити хід подій на полі бою на вашу користь», — зазначила Люсі Еш, авторка виданої у 2024 році книги «Жезл і хрест: Російська церква від язичників до Путіна».

Від Куликового поля до Донбасу

Російська історія рясніє прикладами того, як релігійні ікони використовували під час битв. Однак, за словами істориків, випадки залучення справжніх реліквій або фрагментів тіл святих трапляються рідко.

У 1170 році, коли Суздальське князівство взяло в оточення Новгород, захисники винесли з місцевої церкви ікону «Знамення» (Богоматір «Знамення») і, згідно з переказами, спричинили сліпоту у нападників.

Інша ікона — Володимирська ікона Божої Матері — нібито захистила Москву від навали середньоазійського завойовника Тамерлана (або Тимура) у XIV столітті. У часи Смути — період внутрішніх потрясінь на початку XVII століття — Казанській іконі Божої Матері приписували заслугу в тому, що вона допомогла вигнати польські війська, які на короткий час окупували Москву.

На початку XVIII століття, коли Петро I вів війну зі Швецією — переважно за контроль над торгівельними шляхами Балтійського моря, — він переніс мощі Олександра Невського (князя-воїна, який бився зі шведами за кілька століть до того) із церкви у Володимирі, неподалік від Москви, до новозбудованого Санкт-Петербурга.

У романі Льва Толстого «Війна і мир» згадується Смоленська ікона Божої Матері: перед нею молиться і цілує її реальний історичний діяч — російський генерал Михайло Кутузов — у розпал битви проти французької армії Наполеона, яка вдерлася до Росії у 1812 році.

Про подвиги Донського розповідають школярам уже не одне покоління. Війська князя Московського Донського розгромили монгольського полководця у 1380 році на Куликовому полі, яке розташоване приблизно за 200 кілометрів на південь від Москви. Цю перемогу вважають переломним моментом в історії монгольського панування; вона відкрила шлях до перетворення Московського князівства на центр майбутньої російської держави.

Донського канонізували наприкінці існування Радянського Союзу — у 1988 році, під час горбачовських реформ, відомих як «гласність» (політика відкритості).

«Священна війна»

Путін, колишній офіцер КДБ, який сформувався в умовах офіційної радянської політики атеїзму, з дедалі більшим запалом публічно демонструє свою відданість російському православ’ю.

У 2014 році, після захоплення Росією чорноморського півострова Крим, Путін назвав його священною землею — «Храмовою горою» для росіян. Саме на цьому півострові у 988 році відбулося хрещення правителя Київської Русі — великого князя Володимира, який запровадив християнство як державну релігію.

У липні 2014 року — за кілька днів після того, як російська зенітна ракета збила малайзійський пасажирський літак над Донбасом, — Путін узяв участь у святкуванні 700-річчя від дня народження Сергія Радонезького. Історики зазначають, що цей чернець XIV століття відіграв ключову роль в об’єднанні князів (зокрема й Дмитра Донського) для боротьби з монголами.

Тим часом патріарх Кирило, очільник Російської православної церкви, активно підтримує Путіна та російську армію. У березні 2024 року він санкціонував оприлюднення указу, в якому вторгнення в Україну було названо «священною війною», що також має на меті «захист світу від навали глобалізму та перемоги Заходу, який впав у сатанізм».

Якщо раніше православні капелани були рідкістю у збройних силах РФ, то тепер вони часто надають духовну підтримку на передовій. Нерідко можна побачити священників, які окроплюють святою водою міжконтинентальні балістичні ракети, підводні човни та іншу бойову техніку.

Тим часом десятки священників були позбавлені сану, покарані або зазнали переслідувань за висловлення незгоди з війною в Україні.

Перебування останків Донського у кремлівському соборі не було таємницею. Вони століттями спочивали там поруч із членами російської царської родини, останки якої перенесли після того, як за часів Петра I столицею Росії був Санкт-Петербург.

У липні 2026 року архітектори проводили ремонт конструкції собору, коли робітники виявили тріщини на саркофазі, в якому зберігалися останки Донського.

Тоді посадовці вирішили вперше відкрити саркофаг — це відбулося з великою помпою та із благословенням Кирила, а також супроводжувалося оплесками націоналістичних блогерів у Telegram, які підтримують війну.

«Перед вирішальною битвою за визволення Донбасу святий покровитель війська Дмитро Донський з’являється поруч із армією. Росія знову виходить на Куликове поле. Це означає, що перемога вже близько, — написав один із блогерів.

20 серпня 2026 року сам Путін відвідав Архангельський собор XVI століття й помолився у вівтарі; цю подію висвітлювали на державному телебаченні.

8 вересня 2026 року руку Донського доправили до військового меморіалу на окупованій Росією частині Донецької області України.

«Ажіотаж навколо останків князя Донського підкреслює, наскільки тісно російська церква переплетена з державною політикою. Держава, втягнута у війну, намагатиметься змусити всі інституції, зокрема й релігійні, брати в ній участь», – зазначив Олександр Занемонець — православний священник і дослідник, який співпрацює з Університетом Хайфи (Ізраїль) та Університетом Радбауда (Нідерланди).