Стратегія має складатись з трьох принципів – опору, стримування і діалогу, які могли б змінити геополітичний розрахунок Путіна, підкресливши як зростаючі витрати на досягнення його максимальних цілей в Україні, так і величезні вигоди, які він міг би отримати для глобальної репутації Росії, відмовившись від них заради врегулювання, яке міг би проголосити великою перемогою
У серпні 2026 року The Washington Post повідомила, що за останні місяці росіяни зняли кілька мільярдів доларів зі своїх банківських рахунків через побоювання щодо безпеки своїх коштів. Ця новина пролунала на тлі зупиненої економіки, коли невійськовий сектор майже напевно вже перебуває в рецесії, йому бракує інвестицій через високі відсоткові ставки та стикається з нестачею робочої сили, оскільки працівників відправляють на лінію фронту або на військове виробництво. Українські удари по території Росії вивели з ладу значну частину нафтопереробних заводів, що призвело до дефіциту бензину. Атаки на складські приміщення, які лежать в основі величезного російського ринку роздрібної торгівлі, також завдали великих збитків. Про це йдеться в аналітичній публікації Томаса Ґрема, почесного співробітника Ради з міжнародних відносин імені Генрі Кіссінджера, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Межі тиску
Незважаючи на зростаючий тиск, деякі експерти припускають, що майже ніщо не змінить курс Кремля. Путінізм, стверджують вони, консолідувався як режим, який може вижити лише завдяки постійному конфлікту із Заходом.
Звичайно, Росія продемонструвала несподівану стійкість і винахідливість у вирішенні соціально-економічних викликів, з якими зіткнулася. Найважливіше те, що Путін ще може мобілізувати ресурси, необхідні для війни. Витрати на оборону зараз становлять близько 6-8% ВВП Росії і вони споживають понад 40% федерального бюджету. Незважаючи на високі показники, ці цифри значно нижчі, ніж за часів холодної війни.
Опитування свідчать про зростання невдоволення — і була певна різка публічна критика військових зусиль — але ніщо не свідчить про те, що це невдоволення може бути мобілізоване для політичних цілей. Багаторівневий репресивний апарат Кремля фактично паралізував будь-яку елітну опозицію.
Жорсткіші санкції Заходу навряд чи істотно змінять цю реальність. Зусилля скоротити надходження від російського експорту енергоносіїв, що є значним джерелом фінансування федерального бюджету РФ, є проблематичними в період загострення глобальної енергетичної кризи.
Заклик президента США Дональда Трампа до України відмовитися від нападу на російські НПЗ через негативні наслідки для цін на дизельне паливо в США говорить багато про що. Застосування вторинних санкцій проти акторів, які опосередковано підтримують військові зусилля Росії, може зашкодити відносинам США з Індією та ускладнити стосунки з Китаєм, окрім інших наслідків. Вашингтон, ймовірно, не ризикуватиме цими відносинами, аби спонукати до більшої гнучкості переговорної позиції Росії щодо України.
Таким чином, режим Путіна виглядатиме політично незайманим у своїх зусиллях продовжувати війну та навряд чи змінить курс, особливо якщо сам Путін вважає, що час на його боці. І він не обов’язково помиляється. Соціально-економічні умови в Україні є жахливішими, ніж у Росії, особливо після нищівного повітряного бомбардування міст та критичної інфраструктури.
Тим часом неважко уявити, що критична підтримка України з боку Європи уже має тріщину, оскільки популістські сили, які виступають проти допомоги, завойовують позиції. Нещодавня рішуча перемога на місцевих виборах «Альтернативи для Німеччини», крайньої правої сили із проросійськими симпатіями, може бути передвісником того, що прийде. Найбільше хвилює прихильників України можлива перемога ультраправих на президентських виборах у Франції навесні 2027 року.
За цих обставин буде важко переконати Путіна переглянути свої військові цілі. Але одна країна, зокрема, має достатньо ресурсів, аби змусити Путіна переглянути свої цілі в Україні: Сполучені Штати. Для цього потрібна була б узгоджена стратегія, подібна до тієї, яку застосували Сполучені Штати, щоб покласти край Холодній війні. Така стратегія передбачає застосування повного спектру зовнішньополітичних інструментів для протидії російській агресії в Україні, стримування Росії від вчинення зловмисних дій проти Європи та відновлення конструктивних відносин з Росією з широкого кола геополітичних і транснаціональних питань.
Завдання Вашингтона полягає в тому, щоб переналаштувати матрицю, яка протистоїть Путіну, аби він дійшов висновку, що найкращим геополітичним варіантом є завершення війни без досягнення максимальних цілей. Це можна реалізувати за допомогою добре розробленої стратегії, яка складається з трьох принципів: опору, стримування та діалогу.
Опір
Опір вимагає достатньої підтримки військових зусиль України. Гальмування прогресу Росії на полі бою та зниження ефективності її авіаударів є важливими для того, щоб серйозно посадити Кремль за стіл переговорів. З цією метою Сполучені Штати повинні продовжувати надавати Україні необхідну зброю опосередковано через своїх європейських союзників, як це було з початку другої адміністрації Дональда Трампа. Сполучені Штати також повинні посилити свою розвідувальну підтримку, одночасно гарантуючи, що Україна має постійний доступ до Starlink (а Росія ні), що має вирішальне значення для її успіху на полі бою.
Стримування
Це включає низку заходів, спрямованих на демонстрацію того, що Сполучені Штати разом зі своїми європейськими союзниками готові захищати кожен дюйм території НАТО. Подальше зміцнення довгого кордону між Росією та Європою залишається незамінним.
Європа сама повинна зробити більшу частину важкої роботи, щоб усунути бюрократичні перешкоди та національні преференції, а також ефективно та результативно розширювати та модернізувати свою оборонно-промислову базу. Сполучені Штати і Європа повинні продемонструвати свою рішучість перемогти в гонці озброєнь, яка триває.
Європейські уряди також мають демонструвати єдність цілей у протистоянні Москві та створювати суспільну підтримку, необхідну для перешкоди ескалації російської тактики гібридної війни. Було б надзвичайно корисно, якби адміністрація Трампа утрималася від риторики та дій, які підривають довіру до НАТО. Але навіть якщо це не так, вбудовані структури Альянсу можуть допомогти сформувати загальне розуміння загрози та скоординувати відповіді.
Діалог
Всупереч домінуючим поглядам у Європі, опір і стримування не можуть змінити позицію Росії щодо війни за відсутності діалогу. Сполучені Штати, зокрема, можуть використати діалог, щоб чітко продемонструвати Кремлю свою постійну підтримку України та рішучість допомогти Європі. Вашингтон також може використовувати переговори, щоб тихо передвіщати подальші кроки, які готовий зробити, аби геополітично потиснути Росію в Африці, Латинській Америці, на Близькому Сході та навіть на території колишнього Радянського Союзу, якщо Москва відмовиться проявити більшу гнучкість у війні.
Вашингтон може підкреслити своє бажання нормалізувати відносини. Переваги нормалізації для Путіна не можна недооцінювати. Психологічно відносини зі Сполученими Штатами як з начебто рівними підтверджують Росію як велику державу, а Путіна як головного світового лідера. Це не є незначним для країни та лідера, які, незважаючи на всю свою хвалькуватість, мають сумніви щодо глобального становища Росії, особливо з огляду на велику асиметрію влади, яка розділяє Росію та Сполучені Штати (і Китай, якщо на те пішло).
Крім того, нормалізація послужить двом основним геополітичним цілям: вона дозволить Кремлю відновити баланс своїх відносин з Китаєм і, таким чином, зміцнить стратегічну автономію, що надасть гарантію безпеки, яку він прагне проти того, що сприймає як загрози з боку Європи.
Використання нормалізації для розв’язання російсько-української війни вимагає добре продуманого підходу. Вашингтон має закласти основу для цього підходу, зробивши перші кроки до нормалізації, аби переконати Кремль, що це серйозно. Недовіра надто глибока, аби Кремль сприймав обіцянки Вашингтона за чисту монету.
Проте Вашингтон повинен відмовитися від усіх переваг, доки Кремль не діятиме сумлінно, аби вирішити російсько-українську війну. Як приклад, Сполучені Штати могли б погодитися розпочати переговори з приводу стратегічної стабільності з розумінням того, що жодних угод не буде досягнуто, доки не буде встановлено тривале припинення вогню.
Разом опір, стримування та діалог могли б змінити геополітичний розрахунок Путіна, підкресливши як зростаючі витрати на досягнення його максимальних цілей в Україні, так і величезні вигоди, які він міг би отримати для глобальної репутації Росії, відмовившись від них заради врегулювання, яке міг би проголосити великою перемогою.
Звичайно, багато що залежатиме від реакції Путіна на цю стратегію. Але це більш перспективний і реалістичний варіант, ніж припущення, що у Сполучених Штатів немає іншого вибору, окрім як готуватися до безперервної війни, або сподіватись на перемогу, якби проти Путіна можна було застосувати трохи більше тиску.
