Корупція з роками стала національним атрибутом України

Майже в усіх сферах нашого життя потрібно мати «кришу» чи покровителя, який отримує з того економічну чи політичну вигоду

Корупція згадується разом з іншими проблемами, які руйнують українську демократію. Зараз так вважають майже 80% українців, які звинувачують владу у нездатності її побороти. Це явище з’явилось ще з часів Незалежності. Економічні реформи, зростання приватної власності та формування потужної групи олігархів у ситуації, коли закон не встигає за часом, створили корупційні моделі, з якими країна ще не може боротись. Тим паче, що впродож багатьох років боротьба з корупцією була на останньому місці в пріоритетах усіх урядів та президентів. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Polityka, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Корупція в Україні: жодного кроку без хабара

Про корупцію говорили офіційно: усім було відомо, що майже в усіх сферах життя потрібно мати «кришу» чи покровителя, який отримує з того економічну чи політичну вигоду. Корумпованими були прикордонники і кожен, хто перетинав кордон, обов’язково клав у паспорт хабар. Хабар брали співробітники ДАІ на дорогах, чиновники для організації нескладної справи, вчителі для кращих оцінок та викладачі для успішного складання іспитів. Уже склалась така суспільна думка, що без хабара нічого не можна зробити. Експерти кажуть про адміністративну та економічну корупцію.

Польські візи були класичним прикладом такого менталітету: на дверях консульства у Києві висіло величезне оголошення, де на трьох мовах (українській, російській та польській) чорним по білому було написано, що вони безкоштовні. Навряд чи хтось в це повірив, адже нічого безкоштовного не буває. Таким чином, в черзі до консульства з’явились шахраї, які збирали по 100 доларів за візу.

На питання про корупцію, 66% українців відповідали, що це характерно для них і є невід’ємною частиною життя. У підсумку, нічого нормально не працювало. Люди усвідомили, що корупція впливає не лише на їх особисте життя, але й на економічний розвиток країни.

Українські олігархи та блукаючі конверти

Значно небезпечнішою виявилась політична корупція, взаємопроникнення політики та крупних інтересів. Зараз це є найбільшою проблемою країни. Великі й впливові олігархи потрапили у політику, тому що підкуповували виборців. Одномандатні округи виявились для них відмінним плацдармом. Крім того, олігархи фінансували політичні партії. Більшість з них були у Верховній Раді або уряді. Достатньо згадати колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко та Віктора Медведчука, керівника адміністрації президента Леоніда Кучми. А «шоколадний король» Петро Порошенко перед тим, як став президентом, був міністром в двох урядах. Класичний приклад – найбагатша людина країни Ринат Ахметов, керівник донецького клану, депутат Верховної Ради, який легко переміг на Донбасі, де майже усі жителі працювали на його підприємствах. Саме він фінансував Партію регіонів та діяльність Віктора Януковича. Варто ще згадати Валерія Хорошковського, металургійного та медіамагната, а також керівника СБУ, Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна, газових магнатів й політиків.

У кожного олігарха була своя група депутатів у парламенті і тому вони були готові проголосувати за будь-який законопроект в інтересах своїх покровителів. Це було звичним явищем, і зазделегідь відомо було, хто кому належить у Верховній Раді, хто кого може купувати і хто має інтереси виступити проти. Єдине запитання: за скільки. Конверти, які переходили з рук в руки, не були чимось незвичним, а їх вміст вільно обговорювався. Можна сказати, що уся економіка знаходилась під контролем, а реформи були вельми сумнівними. Боротьба з корупцією йшла всупереч великим інтересам.

Час від часу виникала якась афера, але швидко з’ясовувалось, хто за нею стоїть і хто зацікавлений в її розголосі. До цього не була готова жодна інституція з боротьби з корупцією. В країні, де декілька олігархів, пов’язаних з політикою, мають активи, які перевищують національний дохід чи державний бюджет, влада не могла бути незалежною. Це є атрибут України. І в цьому аспекті майже нічого не змінилось. Варто відзначити, що один з найпотужніших олігархів Ігор Коломойський фінансував передвиборчу кампанію Володимира Зеленського та й напередодні цього їх пов’язували ділові стосунки.

Україна врешті-решт розпочала боротьбу з корупцією

Українці впевнено сказали «стоп корупції» під час Революції гідності у 2013-2014 роках. Майдан тоді вимагав покласти край з лихом, яке отруїло усю країну. Президент Петро Порошенко, прем’єр-міністри Арсеній Яценюк та Володимир Гройсман також вели боротьбу з корупцією, хоча з різними результатами. Інституційна боротьба з корупцією зустріла опір зі сторони різноманітних груп інтересів. Порошенко запросив до уряду зарубіжних фахівців, покладаючись на їх ефективність та незангажованість. Більшість з них не досягнули вражаючих успіхів, оскільки їм протистояв парламент, наскрізь напросякнутий політичною корупцією.

Незважаючи на перешкоди й спроби обмежити повноваження, були успішно створені незалежні інститути: Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціальна антикорупційна прокуратура (САП) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС). З’явилось зобов’язання для політиків, державних чиновників і можновладців місцевого рівня подавати декларації про доходи та майно, хоча їх перевірка на достовірність була надзвичайно складним завданням для новоствореного Національного агентства з протидії корупції (НАПК). Також існує система публічних закупівель ProZorro.

Усе це було б неможливо реалізувати без тиску зі сторони міжнародних фінансових організацій з Міжнародним валютним фондом (МВФ) в авангарді, які обіцяли виділяти кредити лише в обмін на ефективну боротьбу з корупцією. Також тиснули Європейська комісія, Держдепартамент США та президент. Коли справи просувались надто мляво, то журналісти «Української правди» адресували лист до країн Євросоюзу, в якому закликали запровадити безвізовий режим лише після антикорупційних заходів. Вони закликали призупинити фінансову допомогу своїй країні, оскільки вона відмовляється від реформ. Скасування віз було життєво важливим інтересом для українців, у повітрі з’явився запах чергового Майдану і подальше гальмування цього процесу призвело б до розправи з політиками. І не варто при цьому забувати, що на Донбасі тривала війна і без сторонньої допомоги економіка не впоралась б з труднощами.

Тим часом, між Генеральною прокуратурою та НАБУ спалахнув жорсткий конфлікт і навіть дійшло до бійки. Порошенку довелось зіткнутись з обвинуваченнями у саботажі боротьби з корупцією, а скандал з Панамськими документами засвідчив, що в нього руки також не чисті. Згодом це й вплинуло на його поразку на виборах. У червні 2018 року було остаточно створено Вищий антикорупційний суд, який складається із 38 суддів, обраних під контролем міжнародної групи експертів. Його завдання – вирішувати усі питання, пов’язані з корупцією. Але поки що жоден високопосадовець не був засуджений за корупційні правопорушення.