Російська влада ніколи не погодиться з існуванням незалежної, об’єднаної та прозахідної України

Поки геополітична увага зосереджена на Білорусі, гібридна війна Путіна проти України триває. Ця комплексна міжнародна агресія триває уже сьомий рік поспіль і передбачає традиційні військові, економічні, інформаційні, релігійні та кібер-компоненти. Світ уже поставили на межу нової Холодної війни і зараз кінця конфлікту навіть не видно. Про це йдеться в аналітичній публікації Тараса Кузьо, наукового співробітника Інституту зовнішньої політики в Університеті Джона Гопкінса та професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

З 2014 року міжнародні зусилля були зосереджені на припиненні бойових дій на сході України. Це принесло успіх лише частково. Останнє із чергових припинень вогню набуло чинності наприкінці липня 2020 року, що надавало деякого оптимізму. Але навіть якщо це припинення вогню виявиться більш тривалим, аніж попередні невдалі спроби, значні території східної України залишуться під російською окупацією. Крім того, за останній рік Кремль спробував зміцнити свою владу над цими окупованими регіонами шляхом масової видачі російських паспортів.

Москва проголосила свою паспортну політику одразу через декілька днів після перемоги президента України Володимира Зеленського на виборах у квітні 2019 року. Цей крок витлумачили, як сигнал про те, що Росія немає наміру шукати компромісний мир з Україною, незважаючи на зміну керівництва країни. Навпаки, російська влада сподівається видати мільйон паспортів на окупованій східній Україні до кінця 2020 року, перетворивши цей регіон у паспортний протекторат. Це робить практично нереальною майбутню реінтеграцію окупованого Донбасу до складу України і слугує одним з найяскравіших прикладів підриву Росією українського суверенітету.

Керівник зовнішньої розвідки України Валерій Кондратюк окреслив масштаби гібридної агресії Росії у своїй статті на початку серпня 2020 року. Стратегічна мета Кремля залишається незмінною, зазначив він. Ця мета передбачає повернення України у зону впливу Росії та ліквідацію окремої української національної ідентичності.

Одним із каналів російської агресії в Україні, на думку Кондратюка, є Російська православна церква (РПЦ), яка функціонує під виглядом номінально незалежного Московського патріархату Української православної церкви. За словами Кондратюка, РПЦ продовжує просувати імперське бачення України як складової частини більш широкого «Русского мира». І це є ще одним свідченням участі РПЦ у захопленні Криму в 2014 році і на початкових етапах російської агресії на сході України.

У тісній співпраці з РПЦ Кремль прагне створити проросійські «козацькі» воєнізовані формування в межах православних релігійних спільнот на усій території України й надати їм повноваження для забезпечення громадського порядку. За словами Кондратюка, подібна активність проявлялась у Київській, Вінницькій та Запорізькій областях.

Нещодавні дії Кремля у Запоріжжі та інших регіонах південної України викликають особливу тривогу, враховуючи можливість відновлення російської військової активності. Після окупації Криму у 2014 році Росія не змогла вирішити проблему водопостачання окупованого півострова. Це викликало чутки про новий наступ з метою полегшити доступ до річки Дніпро, яка раніше забезпечувала до 80% потреб Криму у воді через Північно-Кримський канал. Будь-яке російське військове вторгнення у сторону річки Дніпро потребує встановлення контролю над Херсонщиною з ймовірністю подальшого просування у Миколаївську та Запорізьку області.

У липні 2020 року Служба безпеки України (СБУ) затримала у Запоріжжі групу проросійських сепаратистів, які намагались створити «Запорізьку Народну Республіку». Ці проросійські активісти й козаки-самозванці ховались у підконтрольній Кремлю «Луганській Народній Республіці», а після того таємно повернулись в Запоріжжя, щоб відновити свою сепаратиську діяльність. Під час арешту СБУ конфіскувала низку предметів російського та сепаратистського характеру, а також боєприпаси.

Запоріжжя та інші регіони стратегічно важливого півдня України (наприклад, Херсон і Миколаїв) нещодавно стали об’єктами російських інформаційних воєн. Схоже, що кінцевою метою тут є зниження місцевих антиросійських настроїв й послаблення підтримки української влади. В той час як Кремль із запізненням усвідомив даремність спроб викликати відвертий ентузіазм з приводу російського перевороту, зараз мета полягає в тому, щоб підготувати грунт для просування проросійських політичних партій на місцевих виборах у жовтні 2020 року.

Цей інформаційний наступ Росії на півдні України є локалізованим продовженням загальнонаціональних зусиль, скерованих на просування антизахідних наративів й дискредитацію євроатлантичної траєкторії України після 2014 року. Ця кампанія багато в чому опирається на медіаімперію Віктора Медведчука, який очолює лояльну до Кремля «Опозиційну Платформу За Життя». Медведчук, який нещодавно відпочивав в окупованому Криму, вважає Володимира Путіна особистим приятелем і є відкритим та публічним прихильником повернення України в російську орбіту.

Росія також підтримує свою неофіційну військово-морську блокаду українського узбережжя Азовського моря в межах зусиль з придушення української економіки та дестабілізації місцевих громад на півдні країни. Це систематичне переслідування українського судноплавства вперше стало відомим наприкінці 2018 року після завершення будівництва Кримського моста, який з’єднав окупований півострів з материковою Росією. Про блокаду більше не згадується, але, тим не менш, вона триває.

Згідно інформації, опублікованої в середині серпня 2020 року Чорноморським інститутом стратегічних досліджень, середня тривалість штучних затримок, з якими стикається судноплавство через втручання Росії в Азовському морі у липні 2020 року становила 21,4 години і це майже вдвічі перевищує цей показник у порівнянні з червнем 2020 року. Ця перешкода завдає значних збитків місцевій економіці на півдні України, який найбільше ризикує від ескалації російської агресії.

Спроби Кремля дестабілізувати південь України і підірвати українську національну ідентичність навряд чи зможуть змінити ситуацію на користь Москви. Підтримка «Русского мира» уже була відносно низькою у Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях у 2014 році, коли Путін вперше розпочав свою гібридну війну. За останні 6 років військового конфлікту, ця підтримка ще більше знизилась, і опитування громадської думки засвідчують зростання проукраїнських настроїв.

Навряд чи ці несприятливі реалії зупинять Москву. Мислення Путіна про Україну, здається, затьмарене емоціями і небажанням визнати руйнівні наслідки його власної агресивної політики. Незважаючи на значні докази катастрофічної ерозії впливу Кремля в Україні, Путін відмовляється визнати історичну втрату країни, яка була частиною центру російської імперїі протягом понад 300 років. Натомість російський диктатор продовжує вірити у те, що українці та росіяни – «єдиний народ», який штучно розділяють зовнішні сили.

Коментарі Путіна просто віддзеркалюють несприйняття Росією української державності. Це було б однією з основних причин російської агресії у 2014 році і залишається високим бар’єром на шляху до миру. У своїй оцінці ситуації з національною безпекою, голова зовнішньої розвідки України Валерій Кондратюк прийшов до висновку, що російська влада ніколи не погодиться з існуванням незалежної, об’єднаної та орієнтованої на Захід України. Натомість він попередив українців, що гібридна війна проти України, швидше за все триватиме вічно.

Міжнародній спільноті важливо почути цей месидж. Дипломатичні зусилля уже давно зосереджені на припиненні бойових дій на сході України, але західні партнери України також повинні визнати, що лише цим не вирішити проблему російської імперської агресії в Україні. Гібридна війна Путіна проти України передбачає набагато більше, аніж просто традиційне застосування збройних сил. Кремлівська кампанія різноманітна й витончена й переслідує чітку мету – підірвати суверенітет України. Це буде залишатись загрозою для європейської безпеки й глобальної стабільності допоки Росія, зрештою, не визнає реальність незалежної України.