Допоки білоруський диктатор сидітиме на троні з російських багнетів, Путін зможе максимально наблизити свої збройні сили до Києва

В той час, коли на наших очах розгортається драма спонтанної революції у Білорусі, офіційні відносини між Києвом та Мінськом значно погіршились і вони ставлять під сумнів прийнятність білоруської столиці в якості місця для мирних перемовин з метою припинення 6-річної неоголошеної російсько-української війни. Про це йдеться в аналітичній публікації Богдана Нагайла, британсько-українського журналіста, колишнього високопосадовця ООН та директора Української служби Радіо Свобода на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Опальний білоруський лідер Олександр Лукашенко тепер відкрито звертається за допомогою до Путіна і в Україні побоюються, що невдовзі можуть зіткнутись із нерадісною перспективою великої присутності російської армії вздовж слабкозахищеного кордону на півночі країни.

Напруга у відносинах між Україною та Білоруссю стає з кожним разом більш очевидною. Як відомо, 16 серпня 2020 року Офіс Президента України виступив із різкою заявою, в якій звинуватили Лукашенка у «навмисному нагнітанні напруги» між Києвом та Мінськом і у «свідомій провокативній поведінці».

Згодом Україна в якості реакції відважилась на зовсім незвичний крок, відкликавши свого посла з Білорусі для консультацій. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що поведінка білоруської влади «підірвала довіру між двома країнами й завдала важкого удару двостороннім відносинам».

Усе це контрасно відрізняється від спокійної тональності двостороннього діалогу, яка панувала лише декілька тижнів тому. Від Володимира Зеленського, як неофіта, який переміг на чесних та вільних президентських виборах у 2019 році можна було очікувати співчуття опонентці Лукашенка – Світлані Тихановській на президентських виборах 9 серпня 2020 року, які призвели до безпрецедентних акцій протесту.

Ще донедавна Зеленський був відносно дипломатичний у своїх коментарях з приводу погіршення ситуації в Білорусі. Навіть коли Лукашенко саджав до в’язниці своїх потенційних конкурентів на виборах за декілька місяців до голосування, Зеленський досить тактично реагував на це заради збереження добросусідських відносин.

Зеленський та Лукашенко, безумовно, були дивним дуетом. Лукашенко – це консервативний диктатор, який міцно утримує владу понад 25 років, а Зеленський – політичний неофіт і символ змін. Щоб вони не думали один про одного, їм все-таки вдалось встановити теплі робочі відносини.

У жовтні 2019 року хитрий Лукашенко відвідав Україну й провів приятельську зустріч із Зеленським на Другому форумі регіонів України та Білорусі у Житомирі. Тоді Зеленський позитивно відгукувався про їх відносини.

«Ми розуміємо один одного. Я гадаю, що наші народи є дружніми та близькими. Я пишаюсь й впевнений у тому, що кожен українець також пишається тим, що у нас такі добрі сусіди», – заявив тоді Зеленський.

З наближенням президентських виборів у Білорусі, Лукашенко зіткнувся із серйозним викликом своєму 26-річному правлінню. Ключовим моментом став дивний випадок з російськими найманцями, яких затримали 29 липня 2020 року під Мінськом. Лукашенко заявив тоді, що його служба безпеки ідентифікувала та затримала 32 членів сумнозвісної російської групи найманців «Вагнер». Він натякнув, що Москва відправила їх, щоб створити проблеми під час виборів і він врятував Білорусь від запланованого втручання Росії.

Важливо підкреслити, що деякі із затриманих росіян начебто були ветеранами війни на сході України. Лукашенко також натякнув, що Україна зможе добиватись їх екстрадиції. 5 серпня 2020 року президенти України та Білорусі провели телефонну розмову, під час якої і обговорювали ймовірність екстрадиції. Зеленського, схоже заспокоїли й запевнили, що Білорусь справді видасть Україні підозрюваних у військових злочинах в Україні.

Фокус перемовин різко змістився одразу після президентських виборів у Білорусі 9 серпня 2020 року, коли акції протесту зіткнулись із жорстокими репресіями правоохоронних органів. Зеленський закликав білоруську владу утриматись від застосування насилля проти мітингувальників й розпочати діалог з опозицією. У підсумку, він приєднався до вкрай критичних заяв Польщі, Литви та країн Євросоюзу.

Напруга ще більше збільшилась, коли Лукашенко видав російських найманців Москві замість того, щоб передати їх Києву. 15 серпня 2020 року Зеленський засудив це рішення, назвавши «дивним, неприйнятним у дружніх міждержавних відносинах».

«Вважаємо таке рішення, щонайменше несправедливим. Це не відповідає духу відносин між Україною та Білоруссю, які засновані на принципах взаємоповаги та взаємодопомоги», – заявили тоді в Офісі Президента України.

Лукашенко на тому не зупинився. 16 серпня 2020 року під час нашвидкоруч організованого мітингу прихильників режиму в Мінську, Лукашенко звинуватив Україну у співпраці з іншими західними державами у змові проти Білорусі. Цей випад викликав ще більше обурення в Києві.

З ескалацією усної дипломатичної війни виникають побоювання, що погіршення ситуації в Білорусі матиме серйозні наслідки для безпеки України. Раніше Лукашенко відкидав спроби Москви створити російські військові бази у Білорусі. Однак, тепер у зневіреного диктатора немає інших варіантів. Останнім часом він уже відкрито звертався за допомогою до Росії і зображував продемократичний рух протесту в Білорусі, як безпосередню загрозу режиму Путіна.

Це змушує Київ терміново розглянути ймовірність військової присутності РФ у Білорусі. Втручання Росії потенційно дозволить Кремлю погрожувати Україні вздовж 1000-кілометрового кордону. Події у Білорусі розгортаються із неймовірною швидкістю і Україна неминуче потрапляє у геополітичну турбулентність. Відносини між офіційними Києвом та Мінськом фактично зруйновані. Київ приєднався до своїх західних партнерів й став на сторону демократичної опозиції в Білорусі. А Лукашенко засудив Україну й звернувся за допомогою до Росії.

В таких умовах Мінськ навряд чи можна розглядати як нейтральний майданчик для перемовин щодо припинення війни на Донбасі. Якщо Лукашенку вдасться утриматись при владі, для мінського мирного процесу доведеться шукати нову пристань.

Перспектива російської військової присутності у Білорусі – набагато гостріша проблема для Києва. Якщо Путін вирішить втрутись від імені Лукашенка, Росія зможе міцніше оточити Україну. Допоки білоруський диктатор сидітиме на троні з російських багнетів, Путін зможе максимально наблизити свої збройні сили до Києва.