Якщо так триватиме й надалі, то це буде стримувати інвестиції й перешкоджатиме економічному росту і тому українському народу знову доведеться платити високу ціну

Політики в оточенні Президента України Володимира Зеленського заразились небезпечною ідеєю про те, що висока інфляція та істотна девальвація гривні сприяють економічному росту. Цю ідею варто переосмислити перед тим, як вона завдасть надто великих збитків. Про це йдеться в аналітичній публікації Андерса Аслунда, старшого наукового співробітника Атлантичної ради у Вашингтоні на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

У 1970-х роках дуже багато країн Заходу також були зачаровані спрощеною формою кейнсіанської економіки. Велика кількість грошей вважалась позитивом, а те, звідки вони взялись, не сприймалось серйозно. Центральні банки були підпорядковані урядам. Побутувала думка, що у випадку безробіття країні варто змиритись з більш високою інфляцією, яка знизить безробіття й сприятиме економічному росту. Звичайно, це не спрацювало. Наприкінці 1970-х років європейські країни та Сполучені Штати зіткнулись із річною інфляцією на рівні близько 20% разом із високим рівнем безробіття та низьким економічним ростом. Цей перод стагфляції зрештою завершився. У 1979 році Пол Уокер, керівник Федеральної резервної системи США знизив інфляцію за рахунок високих відсоткових ставок.

Впродовж наступних 20 років країни західного світу проводили аналогічну грошово-кредитну політику. Основним принципом була незалежність центрального банку з метою утримання інфляції на низькому рівні й прогнозованість шляхом грошово-кредитної політики. Урядам більше не дозволялось отримувати інфляційне фінансування зі своїх центральних банків.

Додатковий принцип полягав у тому, що обмінні курси повинні бути плаваючими. Очікувалось, що центральний банк буде проводити «таргетування інфляції», коректуючи відсоткову ставку, щоб підтримувати інфляцію на низькому рівні, дозволяючи при цьому відповідним чином коректувати обмінний курс. Інфляційні очікування стабілізувались, як і обмінні курси. Протягом останніх 30 років усі відповідальні політики у розвинутих країнах прагнули утримувати щорічну інфляцію на рівні близько 2%, що в принципі і вдалось досягнути.

Сьогодні у західному світі майже ніхто не сумнівається у логіці цих економічних принципів. Після глобальної фінансової кризи 2008-2009 років найрозвинутіші країни зазнали інфляційного тиску, тому центральні банки намагались підвищити інфляцію за допомогою кількісного пом’якшення. Україна, навпаки, постраждала від високої інфляції внаслідок фінансової кризи, викликаної розграбуванням країни Віктором Януковичем.

У період 2014-2019 років президенту Петру Порошенко та Кабінету міністрів вдавалось створити нормальну західну фінансову основу за допомогою міжнародних фінансових організацій. Україна сформувала незалежний та високопрофесійний центральний банк, який здолав інфляцію. Це також завадило шахраям-власникам банків брати величезні позики у Нацбанку, перед тим, як передавати їх і ніколи не повертати.

Оглядаючись назад, тепер можна стверджувати, що восени 2019 року НБУ недооцінив, наскільки швидко зможе подолати інфляцію. Це означало, що Нацбанк недостатньо швидко знизив відсоткову ставку, внаслідок чого гривня надто виросла. У підсумку, український експорт дещо знизився.

З незрозумілих причин, політики скористались дискредитованим уявленням 1970-х років про те, що інфляція може стимулювати економічне зростання. Звісно, відновити інфляцію достатньо легко. Усе, що вам потрібно зробити, це збільшити державні видатки й фінансувати їх за рахунок грошової емісії. Проте, висока інфляція та девальвація не стимулюватимуть зростання. Навпаки, це відлякає як національних, так і зарубіжних інвесторів. Зрештою, українському народу знову доведеться платити високу ціну за зниження інфляції.

Зростаючі економічні негаразди України виходять за межі грошово-кредитної політики уряду. Після нещодавньої відставки керівника НБУ Якова Смолія через гіпотетичне політичне втручання багато експертів запитують, чи зможе Україна отримати додаткове фінансування від МВФ. Але невизначеність прогнозів обмінних курсів обмежує можливості країни для залучення іноземних інвестицій.

Незважаючи на запевнення уряду у зворотньому, адміністрація Зеленського відмовилась від ідеї незалежного центрального банку, що є ключовою умовою подальшої співпраці з МВФ. У червні 2020 року Україна підписала нову угоду з МВФ, в якій підкреслювалась необхідність поважати незалежність Нацбанку. Уряд, вочевидь, також розглядає можливість крупних грошових емісій для підвищення інфляції й зниження курсу гривні, що суперечить угоді з МВФ для забезпечення фінансової стабільності.

Нинішня ситуація нагадує кінець 2010 року, коли тогочасний президент України Віктор Янукович натякав, що проігнорує будь-які подальші рекомендації МВФ. У підсумку, Україна більше не отримувала фінансування від МВФ до втечі Януковича у 2014 році. Коли МВФ відмовляється від фінансування, інші міжнародні кредитори також припиняють фінансування і стає важко продавати єврооблігації. У 2012-2013 роках міжнародні фінансові ринки були зачиненими для України.

Враховуючи той факт, що президент Зеленський публічно закликав до зниження відсоткових ставок й девальвації гривні на 11%, українська валюта зараз переживає період прискореного знецінення. Тільки непомірковані люди купуватимуть українські облігації за таких умов, а іноземні інвестори у країнах, що розвиваються, зазвичай дуже спокушені.

Дефолт в Україні є малоймовірним. Міжнародні валютні резерви дозволять Україні керувати своїми платежами для виплати зовнішнього боргу. Покращення торгівельної кон’юктури також сприятиме позитивному платіжному балансу України. Проте, на тлі слабкої економічної політики, Україна змушена буде скорочувати імпорт, а це призведе до девальвації гривні й зниження рівня життя.

З березня 2020 року український уряд неухильно відмовлявся від ідей та інститутів, відповідальних за зростання макроекономічної стабільності в останні роки. Команда Зеленського почала ставити перед собою небезпечну мету – зростання інфляції та знецінення валюти. Якщо так триватиме й надалі, то це буде стримувати, як внутрішні, так і зовнішні інвестиції та перешкоджатиме економічному росту. Немає підстав очікувати значного покращення економічних перспектив України допоки не повернуться до політики макроекономічної стабільності.