Обмежений бюджет України на культурну дипломатію просто мізерний порівняно з ресурсами, які інвестує Росія під час гібридної інформаційної війни

«Наше завдання – зробити так, щоб Україна отримала свій голос у культурних відносинах», – розповідає Володимир Шейко, перший генеральний директор новоствореного Українського інституту. Він з’явився у серпні 2018 року і є амбітною ініціативою для максимального використання величезного потенціалу м’якої сили України. Про це йдеться в аналітичній публікації Маріни Песенті, директора незалежної британської благодійної організації «Український інститут в Лондоні» на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Для країни з невеликим геополітичним впливом, але з багаторічною національною спадщиною та багатою сучасною творчістю, прагнення до культурної дипломатії є закономірними. Гібридна війна Росії проти України стала своєрідним стимулом для мобілізації ресурсів м’якої сили в країні. Тим не менш, симбіоз візантійської бюрократії, інституційної боротьби та хронічного дефіциту грошей тепер загрожують існуванню Українського інституту на стартових етапах його розвитку.

Ідея створення культурного інституту для презентації України на міжнародній арені є не новою. Навпаки, розмови про необхідність формування національної культурної дипломатичної платформи циркулювали у Києві ще задовго до появи Українського інституту. Ця ідея отримала новий імпульс після Революції на Євромайдані у 2014 році, початку російської агресії, підтримки українського громадянського суспільства й тогочасного міністра закордонних справ Павла Клімкіна.

За останні 2 роки команда Українського інституту збільшилась з 5 до 45 людей. Річний звіт Інституту за 2019 рік налічує 85 проектів у 12 країнах, зокрема і зусилля щодо підвищення авторитету України на міжнародних заходах.

В якості прикладу можна згадати Ukrainian Focus Day на Marche du Film на Каннському кінофестивалі 2019 року, на якому були представлені провідні українські режисери та документальні фільми.

«Роль Українського інституту в цьому проекті була ключовою. Тільки державні установи мають право подати заявку на участь в цьому заході і інститут профінансував цей проект», – пояснює Юлія Сінкевич, директор Одеського кінофестивалю, який співпрацював з Українським інститутом в Каннах.

Тим часом, майже половина усіх проектів Українського інституту у 2019 році були складовою частиною Українсько-австрійського Року культури, який включав усе, від образотворчого мистецтва до кінематографу, у партнерстві з багатьма провідними культурними закладами Австрії.

Ці успіхи підкреслили потенціал Українського інституту для демонстрації найкращих досягнень української культури, але вони також допомогли виявити деякі вразливості Інституту. І одна з них пов’язана з операційною незалежністю.

Український інститут створювався, як незалежне агентство, підзвітне Міністерству закордонних справ України (МЗС). Принаймні, публічно чиновники МЗС підтверджують свою підтримку незалежності Інституту, але експерти, ознайомлені із внутрішньою роботою міністерства, малюють більш складну картину.

«Коли ми говоримо про «культурну дипломатію» є не лише компонент культури, але й дипломатії. Багато представників команди Українського інституту прийшли із західних закладів культурної дипломатії. Наприклад, до призначення генеральним директором Українського інституту Володимир Шейко керував художньою програмою у київському офісі Британської ради. Це зробило команду Українського інституту дещо непідготовленою до бюрократії на основі застарілих шаблонів», – розповідає Василь Мірошниченко, представник київської компанії зі стратегічних комунікацій CFC Big Ideas.

Співробітники дипломатичного корпусу України надалі скептично ставляться до надто приятельського та хіпстерського підходу нового інституту з нахилом до сучасної культури. Багато цих критиків переконані, що підтримка традиційної народної культури й збереження української етнічної ідентичності повинні бути центральними в українській культурній дипломатії. Ця лінія поведінки вітається консерваторами в українській діаспорі.

Співпраця між Українським інститутом та українськими посольствами виявилась непростою, особливо щодо таких масштабних проектів, як Українсько-австрійський Рік культури у 2019-му.

«Замість того, щоб бути партнером у сфері культури, Український інститут взяв на себе роль недобросовісного конкурента і своєрідного додаткового керівника над посольством», – скаржиться Олександр Щерба, посол України в Австрії.

Досвід Австрії вказує на необхідність більш чітких методів роботи між Українським інститутом та МЗС, зокрема взаємодію з дипломатичними представництвами за кордоном. В цьому аспекті Україна потенційно могла б засвоїти уроки із досвіду таких ветеранів «м’якої сили», як Британська Рада.

«Британська Рада встановлює свою стратегію й мету для кожної країни незалежно від посольств Великобританії за кордоном, але повністю враховуючи загальну стратегію британського уряду у відносинах з тією чи іншою країною. Регулярна координація та обмін інформацією з посольством абсолютно необхідні», – вважає Саймон Вільямс, операційний директор Британської Ради у Києві.

Василь Мірошниченко вважає важливим фактором, щоб Український інститут зберігав деяку дистанцію від МЗС.

«Якщо роль уряду надто очевидна, проекти можуть сприймати як пропаганду. Посольства не повинні наполягати на розміщенні своїх логотипів на кожному проекті, якщо це не виправдано з точки зору місцевих інтересів», – зазначає Мірошниченко.

Ці проблемні питання є лише частиною складних відносин між Українським інститутом та МЗС, яке також з часом визнає необхідність незалежної установи для просування культурної дипломатії України.

«Тривалість дипломатичних відряджень обмежена 4 роками і це звужує можливості для налагодження довгострокових партнерських відносин із культурними закладами за кордоном», – зазначає Оксана Кизима, український дипломат у Канаді.

Шейко оптимістично налаштований щодо досягнення консенсусу відносно ролі Українського інституту у більш широкій дипломатичній стратегії України.

«Багато українських дипломатичних представництв за кордоном тепер очікують, що ми очолимо культурну дипломатію», – каже перший гендиректор Українського інституту.

Український інститут стає на ноги в дуже невигідний час для МЗС. Після приходу до влади у 2019 році Володимира Зеленського, МЗС почало відчувати узурпацію свого статусу зі сторони Офісу президента.

«Офіс президента вважає, що йому не потрібні традиційні дипломати», – прокоментував інсайдер, який побажав не називати свого прізвища.

У підсумку, МЗС дедалі частіше опиняється в ситуації, коли потрібно потурати Офісу президента і Український інститут також повинен дотримуватись цих правил. Такі політичні реалії свідчать про те, що вирішальна битва за незалежність Українського інституту, ймовірно, ще тільки попереду.

Ще одна проблема – це хронічне недофінансування усіх державних установ України. Бюджет Інституту на 2019 рік у розмірі 60 мільйонів гривень мали збільшити до 78 мільйонів гривень у 2020 році, але через коронавірус, він навпаки скоротився до 50 мільйонів гривень. Крім того, обмежений бюджет України на культурну дипломатію просто мізерний порівняно з ресурсами, які Росія інвестує у просування м’якої сили.

Ці фінансові обмеження неминуче вплинуть на плани Українського інституту. Трьохрічна стратегія, яку нещодавно презентували у Києві, передбачає створення відділень Українського інституту у низці європейських країн, зокрема обговорюється відкриття відділення у Варшаві в якості пілотного проекту. Перед тим, як це трапиться, необхідно подолати різноманітні бюрократичні й нормативні перешкоди, зокрема підтвердження здатності наймати співробітників за кордоном, видавати гранти й виділяти пряме фінансування.

«Подальші системні зміни до бюджету, Податкового й Трудового кодексів України вимагають узгоджених зусиль зі сторони багатьох установ, а також потужної політичної підтримки уряду та парламенту. Наодинці Український інститут не може цього досягнути», – стверджує Шейко.

Немає сумнівів в тому, що Україні потрібна платформа культурної дипломатії для підвищення авторитету на світовій арені. Насправді, це питання, мабуть, ніколи не було таким актуальним. Після століть російського панування та десятиліть перебування в тіні Радянського Союзу, сучасна незалежна Україна незрозуміла назовні, оскільки намагається протистояти витонченій дезінформації у гібридній війні Кремля. Це було логікою створення Українського інституту у 2018 році, але цього не достатньо для успіху. Керівництво Українського інституту потрібно наростити м’язи, щоб орієнтуватись у мінливому політичному просторі України та заручитись необхідною підтримкою.