Волонтер Корпусу миру Остін Доуелл назвав 4 ознаки, які у світі повинні знати про Україну

Остін Доуелл відслужив волонтером Корпусу миру в Україні протягом 2018-2020 років і став свідком справді історичних подій, наприклад найбільшого в історії Прайд-параду та переконливої перемоги коміка на президентських виборах. До спалаху коронавірусу Україна була приймаючою стороною найбільшого у світі контингенту Корпусу миру і це свідчить про взаємозацікавленість у підтримці тісних контактів між народами двох країн та їх урядами. Остін вирішив поділитись своїми враженнями про перебування в Україні у власній публікації на сторінках американського видання Fair Observer, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Американця вразила відсутність інтересу чи знань про Україну зі сторони його співвітчизників. Більшість його друзів та родичів знали про Чорнобиль, де відбулась найжахливіша ядерна катастрофа у світі в 1986 році, але у них не було жодних інших асоціацій з Україною, щоб запитати про враження від візиту. Хоча це, швидше за все, лише один приклад безграмотності середньостатистичного американця щодо світових подій, але таке невігластво викликає неправильні уявлення, які згодом формулюються на найвищому рівні, зокрема варто згадати процес довкола можливого імпічменту президента США Дональда Трампа. Саме тому Остін Доуелл вирішив назвати 4 ознаки, які у світі повинні знати про Україну.

Роль США в Україні

Насамперед, обидві країни тривалий час були важливими одна для одної. Україна – це країна, про яку американці не можуть забувати. Сполучені Штати успадкували дуже складні відносини зі Східною Європою, коли Радянський Союз виник на руїнах Російської імперії, але саме Американська адміністрація допомоги на чолі з Гербертом Гувером врятувала десятки тисяч радянських громадян від загибелі під час штучного голоду у 1921 році.

Відправимось на 70 років вперед, і народний рух України за незалежність був затьмарений промовою тогочасного президента США Джорджа Буша-старшого у 1991 році, в якій він закликав українців не поспішати покидати СРСР та будувати власну суверенну державу. Після того Україна швидко зникла з поря зору західної спільноти і єдина згадка про неї містилась у настольній грі «Ризик», як про величезну незахищену територію з ключами від Європи.

Цей популярний культурний замінник міг випадково вловити геополітичне мислення, оскільки політики добре усвідомлювали історичну роль української території, як буферної держави й центру розвитку сільського господарства. Тим не менш, у 1990-і роки більшість американців могли ідентифікувати Україну, глузуючи разом з Крамером та Ньюманом над незнайомцем із сильним акцентом, який люто протестував, що «Україна – це гра для вас».

Революція гідності у 2014 році повернула в Україну американські ЗМІ. Україна стала основною темою у західних мас-медіа, коли сусідня Росія анексувала Крим і відправила свої війська та озброєння на східні території України. Цей фурор вщух після підписання режиму припинення вогню, і американська та європейська аудиторія, здавалось, забули про військовий конфлікт, який забрав життя 10 000 мирних жителів та призвів до переселення 1,5 мільйонів людей. Тепер Україна знову з’явилась в рамках нещодавнього процесу щодо імпічменту президента Дональда Трампа.

Сьогодні Україна надалі є важливою країною з геополітичної точки зору. Початкова братерська вдячність перед російським народом й державою після здобуття незалежності зникла після збройної інтервенції Росії в Криму, Донецьку та Луганську. Тривають серйозні наукові дебати про те, яким було бачення Росії власної участі і до якої міри конфлікт є реакцією колінного рефлексу, цинічною тактикою торгу чи, можливо, навіть громадянською війною в Україні. Крим тривалий час був базою для розташування радянського та російського флоту, а природні ресурси й важка промисловість у східних регіонах також відіграли свою роль у розпалюванні насилля.

Просто це комплекс

По-друге, українці, як і американці, розділились у поглядах на ціну конфлікту. У школі, де Остін Доуелл працював волонтером Корпусу миру, є меморіальна дошка та щорічні зібрання, присвячені їх випускнику, який добровольцем загинув на Донбасі. При цьому, Остін також розмовляв з багатьма молодими українцями, які наполягали на тому, що деякі добровольці просто пересиджували у казармах, а зусилля армії підривались корумпованими офіцерами та апатією.

Повсякденне життя тривало так, начебто частина України не є окупованою, але окрім розмов та публічних заходів, все-таки відчувалось деяке занепокоєння. Багато українців вважають, що жителі окупованого Донбасу заслуговують на знищення через сепаратистські та проросійські симпатії, а інші вважають федералізацію – єдиним виходом для завершення військового конфлікту.

Хоча у багатьох українців є родичі та друзі в Росії, ставлення до російської влади ще ніколи не було таким поганим. Назву столиці України латиницею офіційно переклали, як Kyiv, а не Kiev, а от дискусії про російськомовну музику на радіо та російськомовні фільми у кінотеатрах ще є бурхливими. Офіційні заходи дуже часто розпочинаються або закінчуються стандартними вигуками «Слава Україні, Героям слава!», які російські ЗМІ намагались пов’язати з ультранаціоналізмом та фашизмом.

Проте, багато українців використовують цей вислів для вшанування пам’яті загиблих, вказуючи на гордість за свій народ. Україна – це країна, яка ідентифікує себе історичною жертвою імперського гноблення, а національним героєм є козак, представник демократичних вершників-захисників української державності. Український гімн чимось нагадує західні гімни, з гучним підтвердженням певного національного духу, який попри все вижив та відкриває шлях до світлого майбутнього.

Яскравий потенціал

По-третє, не варто списувати Україну, як країну приречену своїм минулим. Початковий ажіотаж у міжнародних ЗМІ щодо революції 2014 року, про що свідчать сміливі акції протесту на Майдані на підтримку тісніших контактів з Євросоюзом, які привернули увагу цілого світу, швидко перетворився у наратив, як олігархи та фашисти привласнили народні протести. Це «улюблена конячка» російських державних ЗМІ, щоправда, ультраправі елементи дійсно брали участь у протистоянні з правоохоронцями і в хаосі після військових операцій на сході України.

Аналогічно не можна уникнути всеосяжної корупції, яка позначилась в історії незалежної України. Такі олігархи, як Ренат Ахметов та Ігор Коломойський контролювали значну частину промисловості країни і ці барони-розбійники надихали незліченну кількість шахраїв на нижчому рівні.

Економіка України підірвана наслідками військового конфлікту на Донбасі, а спроби реформування розглядаються як протидія корумпованим чиновникам та їх спонсорам-олігархам. Один із мешканців Коростишева з відчаєм говорив про майбутнє України і висловив думку, що країну варто поділити між Польщею та Росією. Ця невиразна точка зору, безумовно, свідчить про те, що багато молодих українців не упевнені у майбутньому своєї країни.

Країна, безперечно, постраждала від виїзду українців на заробітки і культурні наслідки цього будуть довгостроковими. Хіт 2015 року під назвою «Я їду до мами» у виконанні відомого співака Дзідзьо розповідає про видуманого персонажа, який вирішив відвідати свою маму після 15 років заробітчанства у Португалії. Усі мають знайомих серед заробітчан і це створює атмосферу, яка породжує песимізм щодо майбутнього.

Крім того, українці надалі не вірять у здатність власного уряду захистити власність та громадянські права. Суспільне невдоволення репресивним радянським урядом посилилось кричуще корумпованими українськими урядами після здобуття незалежності, а такі протести, як Помаранчева революція 2004 року, розглядались, як нездатність до значних змін.

Прогрес у національній дискусії за нинішнього президента Володимира Зеленського свідчить про справжню спробу боротьби з цими силами. Можливо, показово, що його попередник Петро Порошенко, казково багатий шоколадний магнат на платформі «Армія, мова, віра» на минулорічних президентських виборах програв комедійному актору Зеленському без політичного досвіду і з нечіткою антикорупційною платформою. Хоча позиція Порошенка була важливою для побудови нової України, український народ недвозначно закликав до подальшого прогресу. Якщо Порошенко був яскравим націоналістичним поборником українських цінностей, то Зеленський спробував змістити національну тональність в бік всеосяжного та далекоглядного бачення про те, що означає бути українцем.

Це зустріло спротив, тому що у конфлікті на Донбасі щоденно гинуть українські військові, а нетерплячість зростає синхронно із боротьбою офісу Зеленського зі системною корупцією. Ажіотаж та галас навколи боротьби з корупцією та припинення війни з Росією, безумовно, зменшився, незважаючи на багато важливих законодавчих рішень та масштабні реформи у прокуратурі та поліції. Звільнення на початку 2020 року генпрокурора-реформатора та зменшення суспільної підтримки малюють не дуже перспективний порядок денний, оскільки він суперечить закоренілим регіональним та кримінальним інтересам. Хоча Зеленський вважається більш-менш порядною людиною, він опинився у ситуації між молотом і кувалдою.

Суспільний дискурс може бути вкрай негативним щодо майбутніх перспектив, але той факт, що експерти можуть висловлювати свою думку про переваги одного кандидата-реформатора над іншим, свідчить про глибокий зсув парадигми, який повільно відбувається. Війна на Донбасі у багатьох аспектах змусила Україну боротись із власною культурною та національною ідентичністю. Є відчуття необхідності скористатись моментом і розуміння того, що країна з такими багатими ресурсами та людським капіталом має потенціал знову стати великою.

Історія має значення

Зрештою, Україна має широкий спектр уявлення про власну ідентичність та історичну спадщину. Країна є багатомовною, що важко зрозуміти багатьом стороннім спостерігачам, оскільки українська та російська мова не обов’язково пов’язані з етнічною приналежністю чи політичними поглядами. Використання мови може сильно відрізнятись залежно від спільноти і багато українців розмовляють на суржику. Через мізерні пенсії, багато українців похилого віку щиро вірять, що життя за радянської влади було кращим, аніж зараз. Молодь, навпаки, орієнтується на національний діалог, примирення з пригнобленням за радянського режиму, одночасно схвалюючи інтеграцію зі світом.

Історично територія України була розділена між Австро-Угорською та Російською імперіями, а згодом і Радянським Союзом і це досі проявляється у сучасній культурі та політиці. Проте, експерти надто часто вважають розділення Сходу й Заходу визначальною рисою України. Остін Доуелл пропонує розглядати це спільною рисою України та США, де кожен штат також має власний історичний досвід. Народ України колективно пережив багато негараздів й кризових явищ.

Аналогічно, як західні країни намагаються переосмислити власну національну ідентичність та гріхи минулого, українці тепер намагаються вирішити, яке суспільство вони хочуть залишити своїм дітям. Кажучи про Україну у найближчій перспективі, варто пам’ятати про складність та багатогранність цього суспільства, яке повільно долає багато перешкод на своєму шляху. Неможна визначати сутність країни винятково на основі корупційних скандалів.

Українські школярі, безумовно, зіткнуться з багатьма проблемами у майбутньому, але вони не живуть у зруйнованій та неіснуючій державі, яку адвокати Трампа хотіли нав’язати американському суспільству. Оглядаючись назад, видається смішним, що адміністрація США з власним багажем корупції намагалась розіграти боротьбу проти іншої країни. Позаяк, характер суспільної дискусії в Україні повинен слугувати прикладом, як національна криза допомагає країні подолати старі розбіжності й рухатись до світлого майбутнього.