Трагедія війни перетворила промислові регіони України в руїни, але це спустошення також створює можливості для сміливих інновацій та креативного мислення, які не завжди є можливими у більш розвинутих економіках

Зараз у більшості людей Донбас асоціюється з війною і на порядку денному стоїть завдання зробити слово Донбас синонімом можливостей. Цей економічно важливий регіон, який Кремль проголосив частиною так званого «Русского мира», насправді має вражаючу космополітичну спадщину та глибокі зв’язки із рештою Європи. Така загальна історія може надихнути нову еру європейських інвестицій, яка прискорить оздоровлення України, обмежить можливості для подальшої російської агресії й принесе економічні вигоди усьому континенту. Про це йдеться в аналітичній публікації Олексія Рєзнікова, віце-прем’єр-міністра – міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Розвиток Донбасу як промислового центру розпочався у ХІХ сторіччі. Європейські інвестори, промисловці та підприємці відіграли ключову роль у цьому процесі, несучи в регіон нові технології та усі атрибути сучасної ділової культури. У другій половині 1800-х років і на початку 1900-х років на Добасі працювали сотні компаній з іноземним капіталом, закладаючи основи для його зростання, як промислового центру.

Історія найбільшого міста в регіоні – Донецька є найвідомішим прикладом такої міжнародної залученості. З часу свого заснування у 1869 році і до 1924 року Донецьк носив назву Юзівка на честь свого засновника, британського промисловця Джона Г’юза. Багато інших міст Донбасу також завдячують своїм заснуванням таким людям, як Г’юз. Зростання Лисичанська у Луганській області було тісно пов’язано із бельгійським промисловцем Ернестом Солвеєм, а британський підприємець Чарльз Гаскойн вважається засновником самого Луганська. Багато міст і селищ на Донбасі походять від грецьких та німецьких колоністів, а невелике містечко Новгородське неподалік Донецька до 1951 року було відоме, як Нью-Йорк.

Оскільки Україна прагне відновити контроль над окупованими районами Донбасу, зараз чудовий час, щоб задуматись про міжнародне походження цього регіону. Український уряд надалі твердо підтримує Мінський мирний процес та перемовини у Нормандському форматі, але це не віддзеркалює повністю нашу стратегію виходу за межі цього конфлікту.

Ми вважаємо, що реінтеграція Донбасу означає перехід від війни з Росією до європейських можливостей. На кшталт того, як європейські інвестиції перетворили Донбас ХІХ століття в один із промислових двигунів Європи, друга хвиля міжнародної залученості на Донбасі може створити нову еру можливостей для зростання. Цей процес повинен якнайшвидше набирати обертів у контрольованих Україною районах Донбасу. Пізніше він може поширитись і на окуповані Росією райони після їх звільнення.

Масштаби цього завдання не варто недооцінювати. У 2013 році на Донбас припадало понад 25% усіх експортованих Україною товарів, в той час як економіка Донецької та Луганської областей становила 14,4% національного ВВП України. Точну ціну російської агресії з 2014 року важко обчислити. Будь-які розрахунки варто починати із вшанування пам’яті понад 13 000 загиблих і мільйонів внутрішньо переміщених осіб. З матеріальної точки зору, можна виокремити низку конкретних втрат, зокрема зруйнування основних об’єктів інфраструктури, таких як аеропорти Донецька та Луганська. Але це тільки верхівка айсбергу.

Були зруйновані цілі житлові квартали та величезна кількість приватної власності, а також незліченна кількість заводів, фабрик та підприємств. Також варто враховувати низку менш відчутних витрат, як скорочення соціального капіталу, знищення ділових мереж, загострення екологічних проблем та інші.

У 2019 році експерти Німецького інституту економічних досліджень підрахували, що падіння ВВП на душу населення у Донецькій та Луганській областях у 2014-2016 роках становило 43-52%. А у звіті Віденського інституту міжнародних економічних досліджень зазначалось, що для надання допомоги у постконфліктний період потрібно близько 21,7 мільярдів доларів. Інші дослідження спрогнозували аналогічні астрономічні витрати.

Враховуючи масштаб збитків, завданих Донбасу, вести мову лише про «реконструкцію регіону» немає сенсу. На жаль, російська агресія зруйнувала Донбас довоєнної епохи: знищила половину економіки регіону, зруйнувала його інфраструктуру та викликала руйнівні демографічні наслідки. Вороття назад уже немає. Натомість, ми повинні зосередитись на формуванні нової економіки. Оновлений Донбас може стати центром нових підходів до виробництва. Трагедія війни перетворила промислові регіони України в руїни, але це спустошення також створює можливості для сміливих інновацій та креативного мислення, які не завжди є можливими у більш розвинутих економіках.

Вирішальне значення у цьому процесі матимуть постійні фінансові ін’єкції з державного бюджету України й поточна допомога донорів. Міністерство реінтеграції України активно працює над залученням іноземної допомоги. У липні 2020 року завершено усі формальності щодо виділення французького кредиту на 64 мільйони євро для забезпечення чистою питною водою жителів прифронтового Маріуполя. Раніше також було підписано контракт на 25 мільйонів євро з Німецьким банком розвитку KfW з метою реалізації проекту забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб. До закінчення 2020 року очікується кредит Світового банку на 100 мільйонів євро на розширення інфраструктури та аграрного сектору Луганської області.

Цей прогрес вітається і дає надію. Тим не менш, багато мільярдів доларів для Донбасу можуть дати лише інвестори, які, звісно, очікують щедрої віддачі своїх вкладень. Маючи це на увазі, Україна зараз розробляє нову амбітну економічну стратегію для сходу країни. Основна увага буде прикута до контрольованих Україною районів Донбасу. Це свого роду «особливий статус» для регіону з метою трансформації інвестиційного клімату та впровадження нової економічної моделі на регіональному рівні.

Є усі підстави вважати, що на Східну Україну можна залучити масштабні інвестиції. Зрештою, інвестори працюють у гарячих точках планети. Насправді, стан української системи правосуддя викликає набагато більше занепокоєння, аніж наближеність до лінії фронту. Наша мета – створити особливий інвестиційний режим у підконтрольній Україні частині Донбасу. Ми розглядаємо поширення правил міжнародного комерційного арбітражу на регіон, як невід’ємну частину цих планів. Крім того, українська держава повинна взяти на себе хоча б частку страхового тягаря від непердбачуваних для інвесторів політичних та військових ризиків. Ми плануємо створити спеціальний фонд для стимулювання та підтримки інвестицій, а не покладатись лише на допомогу донорів.

Насамперед, дуже важливо спочатку задати правильну тональність. Це не питання подолання кризи на Донбасі, а спроба створити передову та інноваційну економічну зону, яка позитивно вплине на усю Європу. Вибір часу для цієї ініціативи може бути випадковим. Разом з тим, як Європа звикає до поточної кризи від коронавірусу, багато країн визнають переваги диверсифікації за межами Китаю та наявність високоякісних виробничих потужностей ближче до себе. Як один з найбільших сусідів, Україна ідеально підходить на виконання цієї ролі, в той час, як Донбас володіє багатьма специфічними атрибутами для відігравання провідної ролі в цьому процесі.

Оскільки українсько-російська війна триває сьомий рік поспіль, очевидно, що російська інтерпретація «особливого статусу» Донбасу є неприйнятною. Замість сприяння врегулюванню конфлікту, Москва намагається прискорити розпад України. Міцний мир може бути досягнутий шляхом створення світлого майбутнього для жителів східної України, що підриватиме спроможність Росії дестабілізувати українське суспільство. На відміну від деструктивного бачення Кремля, мета України – новий економічний старт для Донбасу, щоб зміцнити українське суспільство. Це також наблизить Донбас до Європи й відкриє новий розділ у загальній історії співпраці, яка бере свій початок в епоху індустріалізації Донбасу у ХІХ сторіччі.