Значним досягненням уже є відсутність відкату від ринкових реформ, який міг відбутись, внаслідок політичного перезавантаження у 2019 році

Дії української влади у перший рік функціонування ринку електроенергії передбачають коливання між прогресом та регресом, косметичні покращення та стагнацію, а також роботу над власними помилками. Значним досягненням цього періоду є відсутність відкату від ринкових реформ, який міг відбутись, внаслідок політичного перезавантаження у 2019 році. Про це йдеться в аналітичній статті Павла Коста, члена експертної ради Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння на сторінках польського видання Energetyka24, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Фасад для початку

Запуск нової моделі ринку електроенергії у липні 2019 року не означав припинення зусиль з його лібералізації. Низка проблем виявилась лише першим етапом реформи. По-перше, це низький рівень конкуренції. Ринок електроенергії функціонує у двох окремих системах: Об’єднаній енергетичній системі (ОЕС) і так званому Бурштинському енергоострові (частини системи в Західній Україні, які функціонують синхронно з ENTSO-E). В ОЕС є два виробники електроенергії (державний «Енергоатом» й ДТЕК Рената Ахметова), які сукупно виробляють 76% електроенергії. При цьому, ДТЕК узяв собі особливо ласі шматочки – теплову енергію (75%) і відновлювальну енергію (понад 25%), а «Енергоатом» практично виключили з ринкових механізмів. На так званому Бурштинському енергоострові ДТЕК виробляє 90% енергії. Така висока концентрація виробничих потужностей означає, що шанси на здорову конкуренцію, як в ОЕС, так і на Бурштинському енергоострові були мізерними на старті нового ринку.

Друга проблема полягала у збереженні перехресного субсидування. Незважаючи на запуск ринку, влада зберегла модель покладення спеціальних обов’язків (ПСО) – механізм постачання енергії для державного й муніципального секторів за субсидованими цінами. «Енергоатом» (оператор атомних електростанцій і найбільший виробник електроенергії – 52% у 2020 році, згідно прогнозованого балансу) та Укргідроенерго (оператор гідроелектростанцій та гідроакумуляторів) були зобов’язані продавати 90% і 35% виробленої енергії державній компанії “Гарантований покупець” за регульованою ціною, що втричі нижче середньоринкової ціни. За оцінкою Міненерго, розмір субсидії в умовах поточної кон’юктури ринку становить 40 мільярдів гривень щорічно (майже 1,5 мільярдів доларів США). Таким чином, ціна майже половини виробленої в Україні електроенергії регулюється та виключена з ринкових механізмів.

Третя проблема – обмеження у ціноутворенні на ринку. Закон про ринок електроенергії запровадив декілька сегментів: ринок на добу вперед (РДВ), балансуючий ринок (БР), щоденний ринок (ЩР), ринок двосторонніх договорів (РДД) та ринок допоміжних послуг (РДП). Тим не менш, цінові обмеження були встановлені на РДВ, БР і ЩР (мінімальні та максимальні), які повинні були застосовуватись до 1 квітня 2020 року. Це рішення придусило ринкові імпульси у цих сегментах. Більше того, ринок допоміжних послуг не стартував у заплановані терміни (оператор передавальної мережі не встиг підготуватись). Не регулюється лише ринок двосторонніх договорів.

Четверта проблема – це питання боргу. На старті нової моделі ринку, загальна сума заборгованості його учасників оцінювалась у 12 мільярдів гривень та мала тенденцію до зростання.

П’ята проблема – ОЕС бореться з дефіцитом маневрування, яке можна регулювати впродовж дня. З мінімально необхідних 15% доступними є лише 10%. Тому теплові електростанції також займаються маневруванням. Кожне поточне зниження маневрування створює значні складнощі для балансу системи і змушує оператора (Укренерго) ручним методом втручатись у роботу ринку.

Шоста проблема – поступове загострення питання альтернативних джерел енергії. Навіть на початку останнього десятиліття, виробникам альтернативної енергетики були надані пільгові умови для розвитку, зокрема високі тарифи та звільнення від відповідальності за балансування системи. Обов’язок компенсувати високий тариф для альтернативної енергетики лежить на «Енергоатомі», який разом з ПСО руйнує навіть теоретичні шанси на ринкову діяльність величезного виробника енергії. Крім того, виробники альтернативної енергетики володіють винятковим комфортом «постфактум» – вони забезпечують для ОЕС стільки енергії, скільки дозволяють погодні умови, не маючи витрат через можливі дефіцити та надлишки порівняно з прогнозним балансом. Впродовж 2019 року номінальна потужність альтернативної енергетики збільшилась втричі (з 2,1 ГВт до 6,3 ГВт) і станом на червень 2020 року становить 7 ГВт. У підсумку, проблеми з балансуванням системи тільки ускладнюються.

Окрім усіх цих проблем, існують складнощі зі скороченням споживання електроенергії. Пандемія коронавірусу, економічний спад, а також тепла й суха погода призвели до спонтанного падіння попиту на енергію і це збільшило проблеми з підтримкою функціональності ОЕС. За прогнозами Міненерго, внаслідок цих явищ споживання електроенергії у 2020 році скоротиться на 9,5%.

Таким чином, можна сказати, що нова влада отримала «міцний горішок» після своїх попередників. Формальне будівництво ринкової структури до 1 липня 2019 року було лише поверхневим, тобто оформлення фасаду, який вимагає доопрацювання.

Два кроки вперед, три кроки назад

Загалом за період з липня 2019 року до червня 2020 року на новому ринку зафіксували 30 змін. Більшість з них не підвищили рівень лібералізації, а, швидше, поглибили рівень регулювання. Варто звернути увагу на дії української влади  щодо вищевказаних проблем.

Конкуренція. У цьому аспекті рік роботи ринку практично не відзначився прогресом. Домінуючий статус «Енергоатому» (і регулювання його діяльності) й ДТЕК зберігся. «Енергоатом» домінує на РДВ, БР і ЩР, а теплові електростанції (здебільшого ДТЕК) – на РДД.

У травні 2020 року регулятор звинуватив ДТЕК у маніпулюванні цінами на ринку, а на початку червня Антимонопольний комітет України (АМКУ) оголосив підсумки обстеження дотримання конкуренції на Бурштиновому острові. На думку АМКУ, ДТЕК Західенерго і Д.Трейдинг Рената Ахметова скористались своїм монопольним статусом для збільшення доходів. В АМКУ заявили, що ДТЕК загрожує штраф у розмірі до 10% від річного виторгу за 2019 рік. Втім, моментальна контратака компанії засвідчила, що Ренат Ахметов контролює ситуацію й надалі є беззаперечним чемпіоном з лобіювання власних інтересів. У підсумку, усе це має шанси перерости у конкуренцію між регулятором і АМКУ, а ДТЕК знову «вийде сухим з води» і тому, надій на рівноправну конкуренцію поки що обмаль.

Перехресне субсидування (ПСО). Практично впродовж року ПСО залишались недоторканими. Позитивні та істотні зміни відбулись у період з червня до початку серпня 2020 року, коли влада скоротила обсяги спеціальних обов’язків у кількох напрямках. Внаслідок цих заходів, частка електроенергії, яку виробляє «Енергоатом» й покривається ПСО, була знижена з 90% до 50-55%, а Укргідроенерго – з 35% до 30%. Це означає, що частка енергії, регульованої ПСО, на ринку знизилась з приблизно 50% до 30%. Це великий крок вперед, особливо в комерціалізації діяльності «Енергоатому», хоча варто підкреслити, що це було проміжне рішення. Влада поступово звільняє «Енергоатом», але поки що залишає проблему субсидування цін.

Механізм ціноутворення. У грудні 2019 року були внесені правки у Закон про ринок електроенергії, які анулювали попередньо окреслені терміни чинності цінових меж (до квітня 2020 року) для РДВ, БР і ЩР. Тепер регулятор взагалі не обмежений в часі. Це варто розглядати як посилення тенденцій, які руйнують конкуренцію та вільний ринок.

Загальний баланс щорічних зусиль влади з ціноутворення не є позитивним. Найбільшим прорахунком було збереження розподілу ринкових сегментів між основними виробниками та безстрокове продовження цінових обмежень.

Заборгованість. На старті нової моделі ринку, сума боргу становила 12 мільярдів гривень. Упродовж наступного року ситуація стала критичною. За прогнозами міністерства, загальний обсяг боргів на ринку сягне в 2020 році – 50 мільярдів гривень.

Тільки влітку були ухвалені «ручні» антикризові заходи. У червні ухвалили два законопроекти. Перший передбачає підтримку «Енергоатому» через державні облігації на загальну суму в 12 мільярдів гривень – це форма повернення боргу. Другий скерований на порятунок фінансового стану «Укренерго» за рахунок переспрямування доходів від обслуговування міждержавних пунктів. Більше того, 11 липня регулятор ухвалив рішення підвищити тариф на передачу енергії для «Укренерго», що означає зростання цін для промисловості. Хоча це вимушений й правильний крок з контролю над заборгованістю оператора, не можна заперечувати, що він зумовить побічні ефекти у вигляді збільшення навантаження на галузь (тобто де-факто поглиблення перехресного субсидування).

Здатність до маневрування. Тепла й суха зима, а також невелика кількість опадів в останні місяці (крім повеней у червні) ускладнили проблеми з маневруванням. Гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції скоротили виробництво енергії на 40-45%. Цю проблему неможливо усунути швидко, тому важко було очікувати яких-небудь відчутних результатів (окрім втручання диспетчерських станцій в систему). Практично кожен крок влади дотримується з березня 2020 року і вона бажала збалансувати систему, хоча й ситуативно. На початку червня 2020 року «Укренерго» оприлюднила перелік електростанцій, до яких пропонує підключити маневрувальні потужності й побудувати станції збереження енергії. Перелік оприлюднено в рамках плану розвитку ОЕС на 2021-2030 роки.

Проблеми альтернативної енергетики. Лише в третій декаді липня 2020 року було досягнуто компромісу з альтернативної енергетики, ухваливши поправки до закону про підтримку виробників відновлювальної енергії. Основні висновки: зниження зеленого тарифу з 60% до 2,5% залежно від потужності й дати початку експлуатації, а також покладення відповідальності на виробників альтернативної енергетики за дефіцит чи надлишок у системі (з січня 2021 року вони повинні компенсувати 10% цих втрат і щорічно відсоток буде збільшуватись з 10% до 100% у 2030 році). Це не означає, що проблему повністю вирішать, а процес роботи над законопроектом не залишає ілюзій – інтереси олігархічних кланів були потужно враховані. Тим не менш, ухвалення такого документу – це хороший сигнал, який допоможе збалансувати роботу ОЕС та розвивати альтернативну енергетику.

Реакція на кризу. Недоліки нового ринку, непродумані кроки, ухвалені владою (відкриття імпорту з Росії та Білорусі), а також об’єктивні фактори (пандемія, економічний спад, суха й тепла погода) викликали велику кризу в енергосистемі України за багато років. Різке збільшення боргу, значний надлишок потужностей, застій у вуглевидобутку, виведення з експлуатації атомних електростанцій – це лише деякі із симптомів кризи. У березні 2020 року уряд створив антикризовий штаб, який оголосив про ухвалення заходів щодо пом’якшення наслідків кризових явищ. Практично усі вищезгадані рішення були результатом зусиль персоналу. Проте, ключовим антикризовим кроком персоналу став істотний перегляд енергобалансу на 2020 рік. Здебільшого він полягав у збільшенні вдвічі частки альтернативної енергетики за рахунок атомних, теплових та гідроелектростанцій. Це було вимушене рішення, хоча в мас-медіа прокотилась хвиля необгрунтованої критики влади.

Значного прогресу було досягнуто і у вирішенні проблеми альтернативної енергетики та ПСО. В інших сегментах адекватними умовами є стагнація (конкуренція), регрес (механізми ціноутворення) та робота над власними помилками (борги та можливості з маневрування).

Нова версія старих трендів

Заслуговують уваги ще, як мінімум три явища, які спостерігались за рік роботи ринку електроенергії в Україні. Першим була «боротьба» з імпортом електроенергії з Росії та Білорусі. З 1 жовтня 2019 року дозволили імпорт електроенергії з цих країн на ринок двосторонніх договорів. Після кількох місяців критики парламент відкликав свої поправки. 27 грудня 2019 року набули чинності поправки до Закону про ринок електроенергії, згідно з якими запроваджено заборону на імпорт російської електроенергії на ринок двосторонніх договорів та щодобовий ринок, але при цьому залишалась можливість купувати російську електроенергію на ринку на добу наперед. Зміни не стосувались імпорту білоруських енергоносіїв, що фактично залишило великий простір для маневру і російським виробникам. З 1 квітня 2020 року запроваджено імпортні мита (65%) на імпорт енергоносіїв з Білорусі та Росії (а також на деякі марки вугілля), що унеможливлює закупівлю енергії на цьому напрямку. Ця історія засвідчила, що влада на чолі з Олексієм Гончаруком діяла необачно, збільшуючи складнощі з балансування системи. На задвірках боролись олігархи: Ренат Ахметов (опонент імпорту) та Ігор Коломойський (прихильник імпорту).

Другий аспект стосується статусу «Енергоатому». Наприкінці листопада 2019 року уряд ухвалив рішення про відставку президента цієї компанії Юрія Недашківського. Люди з великим авторитетом у середовищі атомної енергетики, зокрема тогочасний міністр енергетики Олексій Оржель звинуватив Недашківського у неефективному управлінні і недостатній економії на державних закупівлях. Абсурдність цих звинувачень полягала в тому, що внутрішній аудит в компанії ще триває і його результати досі невідомі, а сам Оржель втратив роботу у березні 2020 року.

Новий президент (у статусі виконувача обов’язків) «Енергоатому» Петро Котін не викликає жодних заперечень – протягом багатьох років він був пов’язаний з великою АЕС в Енергодарі, але експерти погоджуються з тим, що невеликий «менеджерський досвід» зроблять його вразливим для впливу. Радником Котіна є Олег Бояринцев – депутат Сумської ради, який багато років пов’язаний з вкрай проросійським політиком Андрієм Деркачем (відомим, як «православний енкаведист»). Ще більшу хвилю критики викликали імена заступників Котіна. Зокрема, Яків Хартмут – громадянин Німеччини, який багато років пов’язаний з російськими компаніями і володіє невеликими пакетами акцій кількох російських енергетичних компаній, зареєстрованих у податкових гаванях. Другий заступник – Герман Галущенко, який в минулому був юристом Деркача. У травні 2020 року також відбулась ротація чиновників нижньої ланки компанії і було звільнено десятки визнаних фахівців.

Наприкінці липня 2020 року у британському парламенті обговорювався звіт Комітету безпеки й розвідки про діяльність російських спецслужб в Європі. Цікаво, що усі вищевказані ключові посадовці «Енергоатому» – богатирі. За словами авторів звіту, на усі стратегічні рішення в «Енергоатомі» потужно впливає Деркач, якого підтримує голова Офісу президента України Андрій Єрмак і радник Володимира Зеленського – Сергій Шефір. Все це повинно викликати побоювання з приводу зміну курсу розвитку компанії, яка останні декілька років ретельно рухалась на Захід.

Нове керівництво категорично спростовує ці оцінки, вказуючи на реформування внутрішньої структури та перетворення компанії в акціонерне товариство, а також про швидкий вихід на ринок «Енергоатому» (в цьому аспекті простір для дій справді великий). Лише це дає підстави для формулювання звинувачень. Галущенко засумнівався у дотриманні термінів синхронізації ОЕС з ENTSO-E, а це є пріоритетом Росії. Інша інформація підтверджує ці побоювання. У липні «Енергоатом» почав експортувати невеликі обсяги електроенергії до Білорусі і анонсував поставки в країни Балтії. І цей напрямок продаж може створити технічні проблеми під час синхронізації з ENTSO-E. І у першому кварталі 2020 року компанії не вдалось закупити паливо Westinghouse.

Третій феномен, на який варто звернути увагу – це недоліки й прорахунки на ринку, які виявили власники теплових електростанцій. Через зниження цін на газ, деякі теплові електростанції вирішили (всупереч зобов’язанням з прогнозу енергобалансу) змінити своє джерело енергії з вугілля на газ. І це в ситуації, коли деякі з них останніми роками вклали великі ресурси у заміну газових котлів. Це стосується, наприклад, Луганської ТЕС (ДТЕК), Слов’янської ТЕС (Донбасенерго), Трипільської та Вуглегірської ТЕС (обидві належать «Центренерго», на яке неформально впливає Ігор Коломойський). Ще більше кричущою є інформація про імпорт російського вугілля структурами Коломойського та його перепродаж державному «Центренерго». За даними журналістів-розслідувачів проекту Bihus.info, йдеться про 1,5 мільйони тонн вугілля. Ця ситуація свідчить про неефективність державного контролю над діями деяких гравців на ринку, хоча він залишається жорстко регульованим.

Учасники ринку також користуються ще однією недосконалістю торгівельних механізмів. Виробникам достатньо зарезервувати продаж великої кількості енергії (яку вони фактично не планують продавати), а після того чекати допоки оператор попросить їх втрутитись, щоб збалансувати систему, пропонуючи їм купувати більш дешеву енергію (знижка становить 45%). Виробники охоче «рятують» оператора, купуючи енергію, а після того перепродають її дорожче. На думку українських журналістів, «Центренерго», яке підконтрольне Коломойському, було головним фігурантом таких спекуляцій.

Висновки

Дії влади впродовж першого року роботи ринку електроенергії можна розділити на два етапи. До березня 2020 року домінувало применшення проблем і навіть їх приховування, а з березня – ухвалення антикризових заходів.

Привертає до себе увагу ситуативний (антикризовий) характер ухвалюваних рішень. Заходи щодо пом’якшення наслідків кризи варто оцінювати достатньо позитивно, але не існує довгострокового плану дій з розвитку сектору. Завершальна стадія першого року роботи ринку дає привід для помірного оптимізму.

Незважаючи на мінімальний прогрес у покращенні ринку, позитивним є те, що реформу вдалось захистити. Рік тому вистачало побоювань, що нова влада може суттєво відступити від курсу своїх попередників. Спроби реалізувати такі сценарії не увінчались успіхом і створена рік тому структура, виявилась міцнішою, аніж вважалось.

Інші тенденції, які спостерігались впродовж першого року роботи ринку, не залишають місця для ілюзій: олігархічні клани залишаються впливовими, а проросійські кола активізувались після минулорічного політичного перезавантаження. Це не дозволяє недооцінювати ризик відкату реформ.