Стало відомо, як пандемія змінила життя безпритульних в Україні

З початком пандемії коронавірусу доступ безпритульних до їжі, медицини, тимчасового житла став більш обмеженим. Через карантин, вперше в житті багато людей в Україні залишились без даху над головою. Про це йдеться в репортажі Ганни Соколової та Павла Стеха на сторінках видання міжнародної незалежної медіаорганізації ОpenDemocracy, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Олексій Селін уже 5 місяців живе на вулиці. Щовечора 82-річний чоловік приїжджає на центральний залізничний вокзал Харкова, знаходить вільне місце у залі очікувань і намагається поспати тут до ранку. Його ноги починають набрякати, але якщо безпритульний спробує лягти в якій-небудь установі, поліція одразу викидує його, а спати на вулиці надто жахливо.

У молоді роки Олексій працював на Харківському електротехнічному заводі і зміг купити земельну діяльнку неподалік Білгорода, міста на кордоні з Росією. Після розпаду СРСР він вільно пересувався між Росією та Україною: як громадянин України він отримував українську пенсію, але його домівка була розташована в Росії.

Проте 1 березня 2020 року уряд України презентував новий закон, який вимагає від громадян мати закордонний паспорт для поїздок в Росію (раніше для цього вистачало документу, який посвідчує особу). Наступного разу, коли Олексій отримав пенсію і поїхав в Білгород, його зупинили на кордоні. Він подав заяву на отримання закордонного паспорта й жив на вокзалі, очікуючи документ.

Через місяць Олексій отримав закордонний паспорт і виїхав на прикордонний пропускний пункт Гоптівка. Але його знову не пустили. Пандемія коронавірусу принесла нові російські обмеження на поїздки: іноземні громадяни можуть перетинати кордон лише з метою лікування чи медичної допомоги найближчим родичам.

«Прикордонник сказав мені принести документ, який засвідчив би, що моєму брату чи сестрі необхідне лікування та догляд. Але у мене брат та сестра живуть під Білгородом і вони давно хворіють», – розповідає Олексій.

Тепер він кожну ніч проводить на залізничній станції, а кожного ранку йде на пошту, щоб перевірити, чи він отримав відповідь.

Безпритульність, як наслідок

За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, багато людей стали безпритульними в Україні через соціально-економічні наслідки ізоляції. В Місії повідомили, що люди, які живуть на вулицях мають непропорційний ризик для здоров’я та страждають від негативних наслідків карантину. Багато безпритульних втратили й без того обмежений доступ до їжі через перебої в роботі деяких неурядових організацій, а закриття станцій та кафе залишило їх без води та доступу до туалетів.

«Працюючи неофіційно за межами своїх регіонів (люди, – ред.) втратили роботу, більше не могли платити за оренду та не могли повернутись у свої домівки через зупинку міжміського транспорту. Були випадки, коли ув’язнені, яких звільнили під час карантину, не могли повернутись у свої домівки через зупинку громадського транспорту», – йдеться у повідомленні Місії ООН.

Тимчасова втрата житла також стосувалась людей, які через карантин не могли перетнути демаркаційну лінію з окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях. Люди, які їхали у райони, контрольовані бойовиками, повинні мати місцеву прописку та пояснити причини свого візиту. Деякі люди просто використовують український блокпост без дозволу з іншої сторони і коли їм відмовляють, вони застрягають між блокпостами.

Ці люди не можуть повернутись на підконтрольну Україні територію, оскільки для цього потрібно зареєструватись, а також мати смартфон з мобільним застосунком для самоізоляції чи гроші на тест, щоб уникнути карантину. Опинившись між двома контрольно-пропускними пунктами, люди можуть від декількох днів до декількох місяців спати в наметах, а волонтери приносять їм воду та їжу.

Ще одна група тимчасово безпритульних, які постраждали від карантину – це люди, які постраждали від домашнього насилля. За даними організації La Strada, лише за перший місяць карантину було зафіксовано понад 2000 викликів медичної допомоги, пов’язаних з домашнім насиллям. Це може бути, внаслідок карантину, а також переходу на дистанційний формат роботи, коли подружжя цілодобово проводять час вдома. La Strada занепокоєна тим, що жертв домашнього насилля часто виганяють на вулицю і через пандемію деякі притулки припинили їх приймати.

«Карантин зробив безпритульність більш очевидною проблемою. Люди, яких раніше не помічали у суспільстві, тепер кидаються усім в очі, оскільки усі решта розійшлись по своїм домівкам», – зазначила Ольга Макар, координатор руху «Молодь за мир».

За її словами, від початку карантину голод й спрага були найбільшими проблемами для безпритульних. Відколи зупинився громадський транспорт, у волонтерів виникли проблеми з тим, щоб добратись до пунктів видачі продуктів та допомоги. У підсумку, волонтери почали годувати безпритульних біля їх домівок.

Доступ до медичної допомоги та харчування

68-річний Валерій стоїть в черзі за супом. Його болять ноги, а це означає, що він ходить повільно, спираючись на ціпок. У будні безпритульних годують біля вокзалу Харкова і черга тут сягає 30 людей. Волонтери просять людей дотримуватись дистанції й носити маски, а також протирати руки антисептиком.

Це один з чотирьох пукнтів харчування в Харкові, яким керують волонтери благодійної організації «Депол», яка також працює в Одесі та Києві. Вони не лише годують безпритульних (близько 250 людей на день), але й допомагають їм розібратись в документах, знайти роботу та пропонують медичну та психологічну допомогу.

Валерій почав погано себе почувати після смерті дружини.

«Ми продали будинок під Харковом і переїхали в Запоріжжя, де хотіли придбати будинок. Але ми запізнились – моя дружина померла. Я повернувся сюди й два місяці жив в лісі під Харковом», – розповідає Валерій.

Як неодноразово пояснювали благодійні організації, безпритульність – це не усвідомлений вибір людини. Люди будь-якого віку та соціального статусу можуть з багатьох причин стати безпритульними. Це можуть бути проблеми зі здоров’ям, зокрема психічні; це може бути втрата роботи чи опіки, війна або стихійне лихо, насилля в сім’ї або ж погана соціалізація після виходу з в’язниці.

Зараз Валерій отримує пенсію, його син працює, тому нещодавно вони разом зняли номер в готелі. Валерій також має земельну дільянку під Харковом, але не може її доглядати через те, що зникли його документи.

Він також не може отримати доступ до лікарняного лікування, оскільки немає офіційної реєстрації своєї домашньої адреси – це проблема, яка хвилює багатьох безпритульних. І вам також знадобляться відповідні документи для реєстрації у місцевого лікаря – якщо у вас їх немає, то не можна отримати скерування до лікаря на обстеження й аналізи в лікарні, зокрема на коронавірус. Для багатьох безпритульних, візит до лікарні часто закінчується у приймальні. Людський фактор також відіграє важливу роль – ця група найбільше страждає від відсутності доброзичливості серед населення.

І навіть якщо комусь без належних документів вдається потрапити до фахівця на карантині, щоб отримати доступ до лікарняного лікування та операції, він повинен надати негативний результат тесту на коронавірус – і лише той, хто зареєстрований у терапевта, має право на безкоштовне тестування.

До карантину багато безпритульних могли використовувати зароблені гроші для оренди ліжка в гуртожитку, але багато з них втратили роботу через закриття ринків, пунктів переробки та будівельних майданчиків, де вони працювали неофіційно.

«Мені потрібен папір, який засвідчить, що я здоровий або хворий. Я не можу потрапити туди, але вони продовжують мене відправляти. Через неадекватне харчування, умови та навіть тимчасове житло, безпритульні мають погане здоров’я, тому можуть бути особливо вразливими до вірусу», – вважає Валерій.

Вадим Лисенко, член харківської організації «100% життя» щотижня збирає безпритульних й відвозить їх до лікарні, де їм роблять рентген, перевіряють на туберкульоз, оскільки вони перебувають в групі ризику. Лисенко доставляє людей у лікарню і оплачує витрати на це. Якщо нічого у них не знайшли, вони отримують форму для користування притулком. За його словами, від початку пандемії, доступ до медичних закладів тільки погіршився.

Україна також продовжує реформувати свою службу швидкої допомоги. Цього року усі телефонні дзвінки від населення розділили на чотири групи: перші дві групи пов’язані з надзвичайними ситуаціями, а інші два – дзвінки без ризику для життя. Це повинно підвищити ефективність системи, але для безпритульних – це ще одна перешкода. Донедавна, якщо на вулиці знаходили людину, наприклад, з набряклими ногами, волонтери викликали швидку допомогу.

Тепер служба не реагує на такі виклики і відмовиться доставляти людину в лікарню. Натомість лікарі запропонують звернутись до лікаря загальної практики в лікарні, але лише за наявності у пацієнта необхідних документів. Іншими словами, багато безпритульних, інфікованих коронавірусом, не можуть покладатись на швидку допомогу.

Доступ до тимчасового житла та роботи

Початок карантину в Україні спровокував зростання безробіття й безпритульним ще важче стало знайти роботу.

36-річний Ігор народився й виріс в Харкові. За освітою він – інженер-електрик, працював на місцевому тракторному заводі. Але 8 років тому його будинок згорів і він опинився на вулиці. Ігор проводить час біля залізничної станції, перебираючи сміттєві баки. Ігор дістає з контейнерів скляні пляшки і складає їх в один пакет; бляшанки в інший, а пластмасу в третій. Після того він віддає ці матеріали у пункт переробки й отримує достатньо грошей, щоб заробити собі на обід.

«Я не працюю, але всерівно мене ніхто не візьме на роботу. У мене немає необхідних документів. Вони лише глянуть на мене один раз і все, мені навіть не потрібно голитись. Найгірше те, що потрібно починати все з нуля. А якщо мене візьмуть на роботу, то що я буду їсти до зарплати?», – риторично запитує Ігор.

Ігор не думає, що його життя відчутно змінилось після карантину – центр утилізації не є таким завантаженим, як раніше. Йому не потрібна медична допомога і він ніколи не спав у притулку. Єдине, що змінилось – це маска у кишені.

«Я не ношу маски. Я одягав її лише один раз, коли прийшов до волонтерів. А в інших випадках вона просто лежить у мене в кишені про всяк випадок. Волонтери завжди кажуть, що відчувають від мене запах спиртного. Але я випиваю, щоб трохи поспати, адже я не можу іншим чином заснути», – скаржиться Ігор.

Алкогольна чи наркотична залежність часто є наслідком, а не причиною безпритульності. Під час карантину життя безпритульних із такою залежністю стало важчим, оскільки зачинилось дуже багато наркологічних аптек. Іван Боберський, керівник притулку в Івано-Франківську зазначає, що такі люди приречені, оскільки їх ніде не прийматимуть.

За даними Моніторингової місії ООН, притулків немає в 6 областях України: Луганській, Київській, Тернопільській, Вінницькій, Закарпатській та Запорізькій. У Луцьку є притулок, але він працює лише взимку, а в Миколаєві він призначений лише для чоловіків. У чотирьох інших регіонах – Харківській, Хмельницькій, Кіровоградській та Сумській областях – притулки не приймають нових пацієнтів через карантин. Деякі притулки у Києві, Дніпрі та Запоріжжі вжили аналогічних заходів.

«Я не йду у притулки і жодного разу не чув доброго слова про них на вулиці», – стверджує Ігор.

Позитивні приклади

Як зазначають в Місії ООН, місцева влада в деяких регіонах співпрацює з громадськими ініціативами з допомоги безпритульним. Наприклад, в Черкасах, Чернігові, Чернівцях, Полтаві та Житомирі, соціальні установи фінансуються з місцевих бюджетів, але керуються громадськими організаціями. Проте, в інших регіонах, волонтери надають одноразову допомогу безпритульним та фінансуються благодійними організаціями.

«У Харкові є чудове взаєморозуміння з міським департаментом соціальної політики і ми вирішуємо усі питання разом. Ми також іноді працюємо з місцевими комунальними установами, тому що громадські організації та благодійні фонди мають свободу дій у зборі та використанні власних ресурсів. Але вони не пов’язані фінансово, як місцева влада», – розповідає Володимир Балабанов, директор організації «Депол».

Він зазначає, що в перші дні карантину виникли проблеми через невизначений статус волонтерів – як вони могли працювати з безпритульними на вулиці, не порушуючи правил карантину? Поліція спостерігала за роботою волонтерів й не заважала їм. Проте він зазначив, що у перші дні волонтерам не вистачало масок, антисептика та харчів. Соціально свідомі підприємці також приносили користь і з часом організація повернулась в нормальне русло.

«Серед української громадськості досі існує стереотип про самостійний вибір безпритульними такого способу життя, що вони не хочуть працювати, що вони хворіють і випивають. Це безпідставні міфи», – зауважує Балабанов.

Волонтерам доводилось тричі йти на самоізоляцію, оскільки в одного із співробітників організації виявили коронавірус, а інших волонтерів доводилось тестувати.

«Зазвичай ми тестуємо негайно, але на отримання результатів йде від 3 до 5 днів. Ми не хочемо ризикувати своїми співробітниками та клієнтами, оскільки боїмось їх інфікувати», – каже Балабанов.

За словами співробітників неурядової організації, від почату карантину в Сумах та Львові місцеві органи влади збільшили фінансову підтримку громадських притулків та забезпечили безпритульних продуктами харчування. Але з іншої сторони, Херсон та Чернігів зменшили підтримку притулків.

В той же час голова управління соціальної політики КМДА Руслан Світлий ще навесні був обурений тим, що члени громадських організацій «перегодовують» безпритульних під час карантину.

«Я навіть сперечаюсь з ними. Вони перегодовують їх, одягають й вкривають. Навіщо? У підсумку, їх стало ще більше. Нам не потрібні організації, які корумпують безпритульних. Нехай йдуть на роботу», – закликає Світлий.

Соціальних працівників надто обмаль, щоб надавати ефективну допомогу безпритульним, але оскільки, соціальні послуги фінансуються з місцевих бюджетів, ситуація в різних містах є відмінною.

Як повідомила Оксана Сулима, співробітник Міністерства соціальної політики України, держава скасувала штрафні санкції за несплату комунальних послуг, щоб підтримати людей.

«Щоб стверджувати про те, що хтось залишився на вулиці через заборгованість з комунальних послуг, нам необхідно провести дослідження і з’ясувати все. Тому що були збільшені соціальні виплати та субсидії. Держава вжила додаткових заходів», – запевняє Сулима.

Місія ООН закликала українську владу посилити соціальну підтримку безпритульних, наводячи приклади з інших країн. Наприклад, готель в центрі Лондона реорганізували у лікувальний центр для безпритульних, які захворіли на коронавірус, а міська рада Праги оплатила проживання безпритульних та надала їм харчі, одяг та предмети особистої гігієни.

«Аналогічні ініціативи зі сторони державних структур стануть можливими і в Україні, коли з’явиться на них попит. Серед української громадськості досі існують стереотипи про безпритульних. Зруйнувавши ці стереотипи, ми побачимо величезний світ самотніх, зубожілих, голодних людей, від яких не потрібно оборонятись, а, навпаки, їх потрібно захищати», – вважає Ольга Макар.