«Нафтогаз» та «Оператор ГТС України» можуть понести на собі основний тягар політичного тиску

Відставка на початку жовтня 2020 року американського громадянина Амоса Хохштейна із наглядової ради «Нафтогазу України» викликає занепокоєння з приводу подальшого розвитку державного енергетичного гіганта. Колишній дипломат зі США, який раніше працював в адміністрації Барака Обами, назвав спротив реформам газового ринку в Україні та політичне втручання у роботу компанії – ключовими факторами, які спонукали його до звільнення. Про це йдеться в аналітичній публікації Аури Сабадус, експерта з питань енергетики у Міжнародному центрі дослідження товарних ринків на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Відставка американця посилює побоювання щодо повернення до корупційної практики, яка переслідувала «Нафтогаз» упродовж багатьох років до серйозного струсу у газовому секторі України, який розпочався у 2014 році. Звістка про відставку Хохштейна не була несподіванкою для українських експертів, які останніми місяцями звернули увагу на усунення від влади багатьох реформаторів. Тим не менш, це посилює стурбованість політичним втручанням у газовий ринок країни – сектор, який традиційно оголював вразливість України перед корупцією та впливами Росії. «Нафтогаз України» неодноразово стикався з надмірним політичним тиском протягом останніх 6 років з того часу, як Україна вперше взяла курс на радикальну реформу газового ринку.

У 2017 році члени наглядової ради «Нафтогазу» подали у відставку через звинувачення у державному втручанні. У 2019 році Клер Споттісвуд, нинішній голова правління «Нафтогазу», надіслав листа міжнародним фінансовим організаціям з проханням допомогти забезпечити цілісність керування компанією після загострення конфлікту між радою директорів й тогочасним прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом. Рівень внутрішньополітичного тиску цього року лише збільшився. Тепер це стосується як «Нафтогазу», так і новоутвореного «Оператора ГТС України».

У жовтні 2020 року українські мас-медіа повідомляли про безгосподарність у «Нафтогазі» на основі анонімного документу, який поширювався на місцевому рівні, і зазначили, що проти керівництва компанії порушено кримінальну справу. Неможливо однозначно продемонструвати, що ці останні звинувачення є частиною політичної кампанії, але, як зазначив генеральний директор «Нафтогазу» Андрій Коболєв, стало дуже важко відстежувати кількість кримінальних справ, відкритих проти компанії за останні роки.

У травні 2020 року Вальтера Больца, керівника наглядової ради «Магістральних газопроводів України» – підставної компанії, яка керує «Оператором ГТС України», звільнили за «неналежну організацію роботи наглядової ради МГУ». Больц є респектабельним європейським фахівцем у сфері енергетики і він, звісно, спростував усі звинувачення. Двоє незалежних членів ради директорів у підсумку погрожували подати у відставку через звинувачення у політичному втручанні.

Усунення від посади керівника наглядової ради МГУ співпало із зверненням від 29 травня 2020 року до Конституційного суду України від 47 народних депутатів України з вимогою визнати незаконний анбандлінг Оператора ГТС України. Це звернення ініціювала колишній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко та підтримали численні проросійські депутати.

Один із цих депутатів, Віктор Медведчук також подав 8 жовтня 2020 року законопроект із пропозицією усунути незалежних директорів таких акціонерних товариств, як «Нафтогаз» і призначити нову наглядову раду, яка складатиметься із п’яти директорів з правом голосу та двох радників. Згідно з цією пропозицією, посади директора з правом голосу будуть зарезервовані для громадян України, які проживали в країні протягом трьох років до свого призначення й отримали допуск від СБУ. Медведчук, як відомо, є особистим приятелем Путіна й відомим прокремлівським політиком в Україні.

Європейські джерела свідчать, що українські політичні угруповання, пов’язані з Росією, прагнуть отримати контроль над Оператором ГТС України або ж «Нафтогазом України», оскільки це – одні з найприбутковіших підприємств країни і останнім часом вони взяли на себе чітке зобов’язання відповідати західним стандартам управління. Здатність України залишатись на шляху реформ й посилити управління державними підприємствами буде залежати від гарантії незалежності інститутів, яким доручили модернізацію державного сектору економіки.

Внаслідок дедалі частих розмов про дострокові парламентські вибори в Україні та зростання інтересу політичних фракцій до джерел фінансування, існує цілком реальний ризик, що «Нафтогаз» та «Оператор ГТС України» можуть понести на собі основний тягар політичного тиску. Ця загроза повинна привернути увагу міжнародних організацій, зокрема МВФ, Євросоюзу, які брали участь у процесі реформування газового ринку України впродовж останніх 5 років.

МВФ, який погодився виділити Україні транш на 5 мільярдів доларів на початку 2020 року, уже висловив занепокоєння з приводу незалежності Нацбанку та правоохоронних органів країни. Також варто звернути окрему увагу на політичне втручання у справи «Нафтогазу» та «Оператора ГТС України». Аналогічна ситуація із Євросоюзом, який веде перемовини з Києвом про надання ґранту на 1,2 мільярди євро, щоб допомогти впоратись із наслідками економічного спаду, спровокованого пандемією коронавірусу.

Ставки в цій грі є високими. Газовий сектор України історично виявився ахілесовою п’ятою та джерелом безмежної корупції. Проте, останніми роками «Нафтогаз України» став взірцем реформування державних підприємств. Завдяки радикальній перебудові з 2014 року, він перетворився з «чорної дири» українських ресурсів в основне джерело наповнення державного бюджету. Саме з цієї причини тепер варто докладати зусилля для захисту «Нафтогазу» та «Оператора ГТС України» від будь-якого неправомірного іноземного політичного впливу.