Якщо президент хоче зберегти владу, він повинен зробити чіткий вибір й виявити лідерські якості

В останні дні жовтня 2020 року Україна несподівано опинилась перед ще одним критичним моментом у своїй пострадянській мандрівці між Росією та західним світом. Приголомшливе рішення Конституційного суду України підриває усю систему боротьби з корупцією, яку сформували з 2014 року, а також історичний прогрес країни на шляху до євроатлантичної інтеграції. Про це йдеться в аналітичній публікації Андерса Аслунда, старшого наукового співробітника Атлантичної ради у Вашингтоні на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Реакція президента України Володимира Зеленського на кризу стане визначальною у його правлінні. Чи зможе він завадити прокремлівським силам влаштувати контрреволюцію в Україні, не спровокувавши конституційної кризи?

Рішення щодо електронних декларацій стало останнім в серії нещодавніх ударів по антикорупційній програмі України, які ухвалив Конституційний суд, реагуючи на клопотання 47 народних депутатів щодо скасування відповідної статті в Кримінальному кодексі. Раніше у серпні та вересні 2020 року, було ухвалнено рішення щодо неконституційності призначення Артема Ситника – директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ).

Рішення Конституційного суду є безпосереднім викликом слабкому авторитету президента Зеленського й поставило його у незручне становище. Останні півроку президентська партія «Слуга народу» голосує в унісон з прокремлівською «Опозиційною платформою – За життя», але тепер ця коаліція зруйнована.

1 листопада 2020 року Зеленський окреслив нову жорстку позицію у статті «Україну атакують» на сторінках Financial Times, в якій йдеться не лише про атаку зовнішніх кордонів, але й внутрішню й запевнив міжнародних партнерів у гідному спротиві цьому та перемозі.

Також український лідер підкреслив геополітичні наслідки антиреформаторських кроків Конституційного суду.

«Ці постанови є частиною систематичних зусиль щодо підриву верховенства закону, протидії реформам, послаблення нашого суспільства та економіки», – йдеться у статті Зеленського.

Зеленський утримався від конкретизації прізвищ, але звинуватив проросійських народних депутатів, яких підтримують олігархи.

«Як президент України, я ніколи не дозволю цим темним силам досягнути успіху у спробах вчинити контрреволюцію», – заявив Глава держави.

У своїй статті на сторінках Financial Times, Зеленський також захистив власний законопроект щодо відновлення антикорупційних інститутів України.

«Щоб захистити й зміцнити нашу антикорупційну інфраструктуру, я попросив парламент реструктурувати склад Конституційного суду, який втратив довіру й авторитет. Це суд-кенгуру і його керівник у 2018 році придбав нерухомість в окупованому Криму, не повідомивши про це в електронній декларації і тим самим, порушивши українське законодавство», – зазначив Зеленський.

Безкомпромісна тональність статті Зеленського вказує на ключовий етап в його правлінні. Проте, лише слів тепер недостатньо. Перше запитання, яке виникне у людей: чи справді це є зміна або ж лише намагання заспокоїти МВФ та Євросоюз заради фінансової допомоги?

Зеленському прийдеться це доводити. Він уже вичерпав великі резерви суспільної довіри, проводячи антиреформаторську програму разом з прокремлівськими та олігархічними силами впродовж останніх півроку.

До цього, його депутати голосували разом з реформаторськими партіями – «Голос» та «Європейська солідарність» за ринок землі та «антиколомойський закон», але співпраця з прокремлівськими партіями звела усе нанівець.

Щоб переконати багатьох скептиків, Зеленському необхідно публічно назвати імена своїх опонентів. Найвірогіднішим винуватцем є лідер проросійських сил у Верховній Раді – Віктор Медведчук, який є соратником Володимира Путіна в Україні.

Медведчук потрапив під санкції США у березні 2014 року, як ключова постать в російській окупації Криму. Від продовжує хизуватись своїми особистими контактами з Путіним, регулярно влаштовуючи зустрічі у Москві. Незважаючи на це, Медведчуку дозволили контролювати три основних телеканали в Україні.

Ще важливіше, чи зможе Зеленський засудити українського олігарха Ігоря Коломойського, адже їх відносини сягають часів ділового партнерства на телебаченні. Крім того, підтримка Коломойського на виборах 2019 року була життєво необхідною для Зеленського.

Олігарх відіграв помітну роль у боротьбі України проти російської агресії у 2014 році, але зазнав суттєвих втрат у західних судах. Коломойський вирішив повернутись обличчям до Росії і об’єднався у парламенті з Медведчуком.

Вважається, що Коломойський контролює не менше 30 депутатів у партії Зеленського, а може і цілих 45. Крім того, він має і власну партію «За майбутнє» з 24 депутатами.

Для Зеленського розрив відносин з Коломойським означатиме визнання розколу в партії «Слуга народу», втрата більшості у парламенті та підтримки зі сторони медіаімперії олігарха. Це змінило б політичний ландшафт, але президент більше не контролює свою політичну силу.

Безпосередній виклик – це Конституційний суд, але політична криза, з якою має справу Зеленський, виходить далеко за межі цієї установи. Навряд чи ставки в цій грі ще колись будуть настільки високими: або Зеленський сформує реформаторську коаліцію з «Голосом» та «Європейською солідарністю» або ж йому загрожує втрата влади на користь проросійських сил та Коломойського.

Невідомо, чи зможе яка-небудь коаліція сформувати парламентську більшість на цьому етапі. Тим не менш, якщо Зеленський хоче зберегти владу, він повинен зробити чіткий вибір й виявити лідерські якості. Його рішення найближчим часом, ймовірно, визначать майбутнє України на багато років і позначаться на пострадянському регіоні.