В США та країнах Євросоюзу практика обов’язкової локалізації виробництва застосовується в багатьох сферах промисловості

Довгий час в Україні гадали, як впоратися з безперервним спадом промислового виробництва. Одна з ідей, яку випробували у Євросоюзі – змусити іноземні компанії, які хочуть брати участь в державних закупівлях, розмістити частину свого виробництва в Україні. У серпні 2020 року обсяг промислового виробництва в Україні скоротився на 5,9% у порівнянні з 2019 роком, і тенденція до зниження лише посилюється. В обробній промисловості спад склав 7,7%, а у гірничодобувному секторі справи йшли трохи краще і спад був незначним – лише 0,1%. Загалом, за період з січня по серпень 2020 року, промислове виробництво впало на 7,3% в порівнянні з аналогічним періодом 2019 року. За роки незалежності Україна втратила промисловий, науковий та інноваційний потенціал, а раніше вона була одним з основних технологічних центрів Радянського Союзу. Українське суспільство дуже розділене через відчуття соціальної несправедливості, адже 90% внутрішнього багатства користується лише 1% населення. Одним словом, країна, яка колись виробляла літаки і ракети перетворилась в країну, що експортує кукурудзу, олію та залізну руду. Про це йдеться в аналітичній публікації Міхала Козака на сторінках польського видання Obserwator Finansowy, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Засіб правового захисту

Одним із рішень, щоб переломити несприятливу тенденцію є ухвалений в липні 2020 року в першому читанні закон про локалізацію виробництва. Він передбачає, що з 1 січня 2021 року перелік товарів, які можна буде придбати за рахунок держзакупівель, буде чинним протягом 10 років, якщо їх виробництво буде знаходитись в Україні. Перелік товарів встановлюється державним органом, відповідальним за «політику державних закупівель». Як зазначають автори закону, майже 41 тисяча підприємств промислового комплексу України забезпечують третину ВВП і зайнятість 14,8% населення. На промисловість припадає 79,3% товарного експорту та 52% інвестицій, з яких чверть є іноземними. Українська економіка все більше орієнтується на менш продуктивне і технологічно простіше сільське господарство, в той час як високотехнологічні галузі є обмеженими. За останнє десятиліття частка промисловості у ВВП знизилася з 25,9% до 22,2%, при цьому частка сільського господарства збільшилася з 7,1% до 10,5%. Це очевидна тенденція деіндустріалізації в поєднанні з аграризацією економіки.

Це також позначається на структурі експорту, оскільки частка промисловості різко скорочується. Стагнація виробництва і експорту посилює проблеми з платіжним балансом і підриває основу валютообмінного курсу і макроекономічної стабільності. Українська промисловість пережила хворобливу деградацію – замість автомобілів виробляються свічки запалювання, замість літаків – турбіни для авіаційних двигунів, а замість вагонів і локомотивів – запчастини до них. Ці процеси не можна пояснити сезонними або ситуаційними чинниками. Вони носять системний характер. Закон про локалізацію повинен змінити це. Його автори стверджують, що локалізація дозволить використовувати механізм державних закупівель для стимулювання розвитку вітчизняної промисловості, як це роблять в багатьох країнах.

Все дозволено місцевому виробнику

Автори закону наводять в якості прикладу країни Європейського Союзу, де відповідно до положень Директиви 2014/25/EU практика обов’язкової локалізації виробництва застосовується в таких сферах, як водопостачання, газопостачання, міський транспорт і надання поштових послуг. І державний покупець має право відхилити пропозицію учасника торгів, якщо продукція або послуги, до яких відноситься його пропозиція, містять менше 50% комплектуючих з країн ЄС.

Аналогічним чином і за океаном – у 2009 році Конгрес США включив в Закон про відновлення і реінвестування – норму про купівлю лише американських товарів, згідно якої учасник торгів повинен використовувати сталь та інші продукти, вироблені в США, у державних закупівлях, а державні установи зобов’язані віддавати перевагу учасникам торгів, товари яких на 40-80% виготовлені всередині країни.

Своє нікому непотрібне?

Сьогодні, замість того, щоб піклуватися про місцевих виробників, уряд України підтримує іноземних конкурентів. Наприклад, на заводі в Прилуках працює 600 осіб, і він є основним постачальником протипожежного обладнання на український ринок. Тим часом, Міністерство з надзвичайних ситуацій України взяло в Австрії позику під державні гарантії в розмірі 250 мільйонів євро. Відповідно до угоди, кредитна лінія буде відкрита терміном на 10 років, а кошти від неї спрямують на закупівлю протипожежного обладнання у австрійських виробників. Таким чином, ніхто не буде купувати жодної іншої техніки, крім австрійської і це призведе до ліквідації багатьох українських компаній.

Австрійська компанія буде забезпечена авансом і гарантованим замовленням в розмірі 250 мільйонів євро на 5 років. Українські платники податків виплатять кредит за 10 років, і за цей час в країні не буде закупівель іншої протипожежної техніки. Без роботи залишаться не тільки 600 висококваліфікованих фахівців підприємства у Прилуках, але й чимало інших. У підсумку, високотехнологічне виробництво пожежно-рятувальної техніки буде знищено. Замість того, щоб дбати про внутрішніх виробників, Україна підтримує економіку Росії. Як з’ясувалося нещодавно, у 2016-2019 роках з Росії в Україну завезли 18 тисяч залізничних вагонів, а кількість вітчизняних компаній, що займаються виробництвом рухомого складу, поступово скорочується.