Хоча погляди нового президента США на архітектуру безпеки відомі, стабільні і послідовні, загадкою залишається його готовність брати участь, наприклад, у відновленні мирного процесу навколо Донбасу або у підтримці зміцнення відносин України з НАТО

За змінами керівника в Білому домі завжди уважно стежили в Москві, Києві та Мінську. Президентство Джо Байдена в кожній з цих столиць буде означати зміни. Не настільки радикальні, як можна було б судити по виборчій кампанії і, звинувачень штабів обох кандидатів в «підпорядкуванні Росії», «корупції в Україні» і т. д., але й не настільки мізерні, як вважають деякі експерти. Росія уже давно не стоїть на порядку денному американської політики, а знаходиться в переліку складних й обтяжливих проблем, з якими можна жити. Саме для зовнішньої політики США Росія є точкою відліку і «головним супротивником», до якого часто ставляться з параноїдальним страхом, який сформувався під час холодної війни. Після зміни влади у Вашингтоні, російське питання може ще більше втратити своє значення. Зрештою, якщо не брати до уваги фактори емоційні та медійні, які більше не важливі для Дональда Трампа. Про це йдеться в аналітичній публікації оглядача Міхала Качевіча на сторінках польсько-білоруського видання BelSat.

Російське розчарування

Росія ще від початку істотно впливала президентство Дональда Трампа. В ході передвиборної кампанії 2016 року фіксувались російські маніпуляції, зокрема дезінформація і пропаганда. Російські спецслужби та пов’язані з ними компанії працювали, насамперед проти тодішнього кандидата від демократів Хілларі Клінтон. Витік листування штабу Клінтон, який викликав ескалацію емоцій і розбіжностей, пропаганду в соціальних мережах і хвилю фейкових новин, тільки підігрівав ці настрої. Складалося враження, що росіяни мали вплив на вибори в США. Сьогодні відомо, що ці підозри були перебільшені, хоча Кремль вперше в історії розробив інструменти, за допомогою яких впливав на американську політику. Безперечно, Москва покладала на Трампа великі надії. Ейфорія російських ЗМІ після його перемоги у 2016 році була така велика, що не залишалось сумнівів у проросійській спрямованості Трампа.

Кремль розраховував на його недосвідченість у зовнішній політиці, роздуте его, невігластво і діловий підхід до політики. Спочатку навіть здавалося, що у Володимира Путіна є партнер у Вашингтоні чи, принаймні, людина, яка незацікавлена стримувати Росію. Втім, президентство Трампа розчарувало Росію. Удар в Сирії, спротив газопроводу «Північний потік-2», санкції проти Ірану, розширення військового потенціалу НАТО та посилення американської присутності в Східній Європі – не ті кроки, яких чекав Путін. Можливо, масштаби залучення російської пропаганди у виборчу кампанію в США у 2020 році були незрівнянно меншими, аніж чотири роки тому. Росіяни, звичайно, надалі намагаються впливати і підігрівати настрої в США, але вони повернулися до вже традиційного способу створення образу США як, держави зануреної в хаос, расові та соціальні конфлікти, з недосконалою демократією і перманентною кризою. Це є меседж російської пропаганди, орієнтованої на російську і світову аудиторії. Судячи з цього меседжу, симпатії Кремля були на стороні Трампа, але не так однозначно, як в 2016 році. Путін, мабуть, визнав, що незалежно від змін в Білому домі, відносини з США залишаться напруженими і будуть відповідати логіці протистояння. Проте, у випадку президентства Байдена акценти будуть зміщені.

Це вже було

Традиційно Кремль побоювався адміністрації демократів під час холодної війни. В СРСР, а потім і в Росії вони приділяли більше уваги цінностям, ідеям демократії і були більш принциповими з точки зору прав людини. Це припущення не завжди було правильним, про що свідчить, мабуть, адміністрація республіканця Рональда Рейгана. Відданість демократів цінностям також була поверхневою і гнучкою, про що свідчать спроби Путіна «перезавантажити» відносини з Росією за часів Барака Обами. Тим часом, за багатьма ознаками, адміністрація Байдена буде заповнена людьми епохи Обами. Байден заявляє про повернення до «старої» і традиційної атлантичної політики, щоб посилити відносини з Європою.

На посаді віце-президента США, Байден став відомий як критик Путіна. Крім того, у нього великий дипломатичний досвід. Він знає Центральну і Східну Європу набагато краще, аніж будь-який інший президент в останні десятиліття. Це факти, які можуть турбувати Путіна. Однак вони вселяють в Кремль впевненість у тому, що президент-демократ буде прогнозованим та готовим грати в гру, яка добре відома і зрозуміла росіянам. Байден не буде таким президентом, як Трамп, який довго зберігав мовчання після отруєння Олексія Навального або придушення протестів в Росії. Росіяни вже не переймаються такою критикою, а їх пропаганда давно розробила захисні механізми. Хоча засоби масової інформації привабливі і, безумовно, оптимістичні, політика щодо Росії визначається не тирадами про демократію і права людини. Якщо тільки Байден не вирішить зосередитися на м’якій силі і підтримці демократії в безпосередній близькості від самої Росії.

Справжнім випробуванням для нової адміністрації у відносинах з Москвою стане не засудлження російського авторитаризму, а цілком конкретні заходи, які обмежують імперську політику. Вже на початку президентства Байдену доведеться зробити крок щодо «Північного потоку – 2», де скасування санкцій буде жестом в бік Берліна, але також підірве довіру до США зі сторони Польщі або України. Байден вже заявив, що продовжить систему роззброєння СНО-3, термін дії якої закінчується в лютому 2021 року. На черзі є й інші важливі теми – джерела потенційної напруженості, зокрема санкції проти Росії, політика щодо Донбасу і Криму, Ірану, Сирії та Білорусі.

Страхи і надії

У Києві побоювання з приводу Байдена циркулювали давно. У липні 2019 року адміністрація Трампа оприлюднила записи переговорів президента США з Володимиром Зеленським. Вони засвідчили тиск Трампа на владу у Києві з метою розслідування справи проти сина Байдена. Навесні 2020 року проросійський депутат Андрій Деркач щоразу оприлюднював аудіозаписи розмов експрезидента України Петра Порошенка та Джо Байдена, які продемонстрували слабкість та інтриги українського політичного класу.

Незважаючи на це, українській політичній еліті: і команді Зеленського, і опозиції з боку Порошенка є чого побоюватися. Байден не тільки добре розбирається в українських справах, він особисто знайомий з багатьма політиками і має цілий каталог скарг на багатьох з них. Звичайно, якщо не брати до уваги особисту неприязнь, Байден буде проукраїнським президентом. Якщо команді Зеленського вдасться виправити несприятливе враження річної давнини, коли Трамп втягнув Київ у американські передвиборчі ігри, вона отримає потужного союзника в особі нового президента США.

Хоча погляди Байдена на архітектуру безпеки відомі, стабільні і послідовні, загадкою залишається його готовність брати участь, наприклад, у відновленні мирного процесу навколо Донбасу або в підтримці зміцнення відносин України з НАТО.

Є привід для занепокоєння і у президента Білорусі Олександра Лукашенка. З одного боку, Вашингтон засудив сфальсифіковані вибори і придушення протестів і почав запроваджувати санкції. З іншого боку, до останніх днів він грав з Мінськом в якусь невизначену гру. Держсекретар США Майк Помпео зателефонував Лукашенку 24 жовтня 2020 року, а раніше велися переговори про постачання американської нафти в Білорусь. Байден, ймовірно, буде тут більш принциповий, і з його боку можна очікувати серйозного засудження репресій Лукашенка і значної підтримки білоруських протестувальників. Тим паче, що багато людей, які викували політику американської дипломатії в Україні ще під час Майдану і війни з Росією, невдовзі повернуться в Держдепартамент.

Джо Байден і його східна політика тільки в теорії більш прогнозована, аніж те, що очікувалося від Трампа чотири роки тому. Насправді, лише його конкретні дії продемонструють готовність вирішувати проблеми, які уже давно багатьох хвилюють. Росія, Україна чи Білорусь, звичайно ж, не знаходяться у переліку пріоритетів нової адміністрації США. Переважають все-таки – пандемія в США, соціальна напруженість, відносини з Китаєм, Європою або Туреччиною.