Україна найбільше потребує протитанкових озброєнь (таких як зенітно-ракетні комплекси Javelin), легких протитанкових засобів нового покоління та панцерфаустів, а також безпілотників (включаючи безпілотники-камікадзе Switchblade зі США та високоефективні турецькі моделі Bayraktar TB2)

Україні має бути надана вся необхідна допомога для вигнання російських військ з її території — і що раніше, тим краще. Але навіть якщо західні лідери відкладуть у бік побоювання щодо ядерної ескалації та постачання російських енергоносіїв до Європи, озброєння України насправді потребує більше роздумів та планування, аніж було досі.

Про це йдеться в аналітичній публікації Гарвана Уолша, колишнього радника з національної та міжнародної політики безпеки у Британській консервативній партії й генерального директора Article7 на сторінках Foreign Policy, повідомляє Foreign Ukraine.

Україна найбільше потребує протитанкових озброєнь (таких як зенітно-ракетні комплекси Javelin), легких протитанкових засобів нового покоління та панцерфаустів, а також безпілотників (включаючи безпілотники-камікадзе Switchblade зі США та високоефективні турецькі моделі Bayraktar TB2). Вони знищують російську бронетехніку, залишаючи її артилерію, вразливою ​​для захоплення. Україна також може отримати вигоду з протикорабельних ракет (Великобританія оголосила, що постачає кілька протикорабельних ракет Harpoon) та засобів ППО значно більшої дальності для захисту своїх міст та цивільної інфраструктури від російських авіаударів.

У довгостроковій перспективі Україна, хоч би яке рішення вона не ухвалила щодо формального членства в НАТО, має бути інтегрована в ланцюжок військових постачань НАТО і створити сили на кшталт НАТО. Україна завдала Росії великих втрат, використовуючи стару зброю. Нові сучасні танки, літаки, ракетні комплекси та безпілотники нададуть Україні якісну перевагу, необхідну для того, щоб зробити майбутню російську агресію немислимою. Це буде стратегічна поразка, на яку заслуговує президент Росії Володимир Путін, який прагнув, щоб війна завадила Україні колись захистити себе шляхом інтеграції до західного альянсу.

Більш технологічно просунуті збройні сили НАТО зберігають свою вогневу міць у повітрі, що дозволяє їм атакувати супротивника на великих відстанях та з меншим ризиком для солдатів та техніки. У цій війні Україна показала, що може діяти з «командуванням місії» — основними повноваженнями, делегованими місцевим командирам, — необхідним для використання вогневої сили сучасної зброї в сучасних боях, де події розвиваються надто швидко, щоб дозволити найвищим командирам ефективно керувати на мікрорівні.

Командування місії дозволяє використовувати висококласні сили, які мають набагато більшу силу на одного солдата, ніж російські, і більше підходять для населення, такого як Україна, де менше людей боєздатного віку. Проте таке висококласне обладнання потребує часу для навчання і має підтримуватись логістичними та сервісними службами, які значно відрізняються від тих, які нині є в Україні.

Найскладніша проблема полягає в тому, що робити в середньостроковій перспективі, коли Україні треба буде воювати, аби відтіснити росіян. Такі наступальні операції вимагають потужної вогневої потужності – танків, літаків та артилерії. Україна переважно використовує колишнє радянське обладнання, яке нині в основному виробляється в Росії і його купити просто більше неможливо, а необхідно отримати від інших держав колишнього Східного блоку, таких як Словаччина та Польща. Обладнання НАТО можна використовувати лише після того, як оператори будуть навчені його використанню, а ремонтні бригади навчаться його лагодити. Персонал, який перенавчається на нове обладнання, не може використовуватися для експлуатації того, що Україна вже має, а зараз потрібні всі, кого можна зібрати.

За даними Військового балансу Міжнародного інституту стратегічних досліджень, країни колишнього Варшавського договору мають на озброєнні близько 750 бойових танків, переважно в Польщі. Вони можуть бути використані Україною із мінімальною адаптацією, майже вдвічі збільшивши довоєнні танкові сили.

Ситуація у повітрі складніша. У колишніх країнах Варшавського договору залишилося порівняно небагато літаків радянської доби (хоча Сполучені Штати не правильно вчинили, заблокувавши відправку польських винищувачів МіГ-29 в Україну), а військова авіація значно просунулась уперед із 1990-х років. Міністр оборони України наполягає на тому, що його пілоти можуть навчитися літати на F-16 за кілька тижнів, але для цього, ймовірно, потрібно більше часу. Постачання палива, ракет та боєприпасів в Україну також є серйозною проблемою.

Проте відправлення танків і літаків в Україну (уряд Чехії вже оголосив про відправку танків, а Польща почала деякі поставки) залишає дірки в обороні цих членів НАТО. Ці дірки необхідно залатати в середньостроковій перспективі сучасною технікою, а в короткостроковій перспективі постійними західноєвропейськими чи північноамериканськими силами та засобами.

Потрібна поетапна стратегія, щоб надати Україні зброю, необхідну для перемоги над Росією.

По-перше, країни НАТО повинні постачати все обладнання в стилі Варшавського договору, яке може використовувати Україна: це повинні бути танки, літаки, ракети та боєприпаси. Східноєвропейські члени НАТО, які постачають це обладнання, мають бути негайно посилені висококласними військами та технікою НАТО із Західної Європи та Північної Америки. Це особливо важливо для Польщі, звідки надходитиме більша частина цього обладнання.

По-друге, Україні потрібні програми у стилі ленд-лізу, щоб вона могла купувати все необхідне обладнання, включаючи артилерію, безпілотники, системи наведення та баражуючі боєприпаси на ринку та мати можливість окупити його у довгостроковій перспективі після того, як відновить свою територіальну цілісність та інтегрується до Європи.

По-третє, необхідно модернізувати збройні сили в Центральній та Східній Європі, а також в Україні та Молдові. Необхідна сума грошей буде на кілька порядків більшою аніж 1 мільярд доларів вже наданий Сполученими Штатами та Європейським фондом миру. Ця військова допомога має бути частиною узгодженої довгострокової програми та фінансуватися за рахунок європейського фінансового інструменту, аналогічного фонду відновлення та стійкості після COVID-19, а також надаватися лише країнам, які віддані підтримці України; Угорщина прем’єр-міністра Віктора Орбана, наприклад, не має отримувати вигоду від цього фонду.

По-четверте, має бути довгострокова відданість модернізації збройних сил України відповідно до стандартів та обладнання НАТО. Навіть якщо Україна формально не стане членом НАТО, вона має, як Швеція та Фінляндія, створити достатньо оперативні сили, щоб самостійно стримувати Росію.