Відносини між Угорщиною та Україною були напруженими протягом багатьох років

Через кілька тижнів після вторгнення Росії в Україну прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан назвав президента України Володимира Зеленського ворогом угорського народу. У нинішній кризі критика Орбаном України та запекла протидія подальшим санкціям проти Росії виділяються на тлі активної підтримки України зі сторони Євросоюзу. Відкрите захоплення угорського уряду президентом Росії Володимиром Путіним, навіть після анексії Криму Росією у 2014 році, є унікальним для Європейського Союзу.

Про це йдеться в аналітичній публікації Хадаса Арон, наукової співробітниці Центру європейських та середземноморських досліджень Нью-Йоркського університету та Емілі Холанд, доцента Російського інституту морських досліджень у Центрі військово-морських досліджень при Військово-морському коледжі США на сторінках War on the Rocks, повідомляє Foreign Ukraine.

У 2015 році Орбан заявив: «Я не хочу жити в Європі, яка веде нову холодну війну проти Росії і яка робить європейців ворогами росіян». Як неліберальний та популістський член ЄС, Угорщина вже давно грає на розбіжностях між Сходом та Заходом, а її лідер залицяється до Путіна і веде кампанію проти Брюсселя. Незважаючи на те, що Орбан виступає як яскрава афіша антиліберальних настроїв, економіка країни переважно залежить від Європейського Союзу, а Угорщина послідовно дотримується вимог ЄС у санкційній політиці щодо Росії. Фактично, найсильніший опір подальшим санкціям проти Росії, включаючи європейське ембарго на російські енергоносії, демонструє не Угорщина, а Німеччина та інші великі економіки, які прикриваються підбурювальною риторикою Угорщини. Ці розбіжності дозволяють Угорщині продовжувати послаблювати ліберальний порядок денний Європейського Союзу, одночасно користуючись привілеями членства, і навряд чи це зміниться найближчим часом.

Угорське «Відкриття Сходу»

Вступивши на посаду у 2010 році, Орбан запровадив економічну політику «Східного відкриття», спрямовану на залучення інвестицій з незахідних ринків. Спостерігачі наголошували на несподіваній ініціативі щодо Росії, але головною метою політики було збільшення китайських інвестицій. У цей період багато європейських країн також залицялись до Китаю — зростаючої економіки під час глобальної рецесії — і Китай прагнув розширити свої торгові відносини з Європою та свою інфраструктурну ініціативу «Один пояс, один шлях». Справді, після 2010 року збільшився як обсяг торгівлі між Угорщиною та Китаєм, так і китайські інвестиції в Угорщину. Флагманом цих нових економічних відносин є 20-річний китайський кредит у розмірі 1,5 млрд євро на будівництво залізниці між Будапештом і Белградом. Нещодавно Орбан та президент Сербії Олександр Вучич здійснили інавгураційну подорож, махаючи рукою неіснуючим перехожим напередодні виборів у своїх країнах. Хоча китайські інвестиції виросли в усьому регіоні, Китай інвестував в Угорщину більше, ніж будь-яка інша країна у Центральній та Східній Європі.

Найнеоднозначніші незахідні відносини Орбана пов’язані з Путіним. Орбан виступав за те, щоб зробити комунальні послуги доступнішими, тому забезпечення дешевого енергопостачання було головним пріоритетом для його адміністрації. Коли у 2015 році закінчився термін довгострокового газового контракту Угорщини з «Газпромом», Путін особисто вирушив до Будапешта, щоб підписати нову вигідну газову угоду, яка суперечила регіональним європейським пріоритетам щодо зниження енергетичної залежності від Москви. Орбан та Путін також підписали угоду з російським ядерно-енергетичним гігантом «Росатом» про фінансування та будівництво нової атомної електростанції в Пакші. Орбан також критикував європейські санкції проти Росії після анексії Криму, стверджуючи, що Європа «вистрілила собі в ногу», відштовхнувши Росію.

Розвиток тісних відносин із Китаєм та Росією є ключем до мобілізаційної стратегії Орбана. Будучи неліберальним популістом, Орбан мобілізує свою базу антизахідними та антиєвропейськими настроями. Орбан звертається до угорців, розчарованих обіцянкою вступу до Європи. Хоча загалом якість життя в Угорщині покращилася після її вступу до Європейського Союзу, розрив між Угорщиною та її західними сусідами за індексом «Найкраще життя» Організації економічного співробітництва та розвитку та ВВП на душу населення залишається значним, і, крім того, багато сільських виборців не мали тих же можливостей, що й ліберальна еліта у Будапешті. Для Орбана Китай і Росія пропонують альтернативу західній ліберальній демократії, яку він звинувачує в тому, що вона звела нанівець угорську велич. У сумнозвісній промові 2014 року Орбан висловив своє захоплення неліберальною моделлю управління.

«Сьогодні зірки міжнародної аналітики – Сінгапур, Китай, Індія, Туреччина, Росія. І я вважаю, що наша політична спільнота правильно передбачила цей виклик. І якщо ми згадаємо, що зробили за останні чотири роки і що збираємося зробити наступні чотири роки, то це справді можна інтерпретувати з цього погляду. Ми шукаємо (і щосили намагаємося знайти способи розлучитися із західноєвропейськими догмами, зробити себе незалежними від них) такої форми організації спільноти, яка здатна зробити нас конкурентоспроможними у цій великій світовій гонці», – заявив тоді Орбан.

Незважаючи на ту увагу, яку Орбан приділяє незахідним лідерам та їхнім помітним дипломатичним зв’язкам, Європейський Союз в угорській економіці нічим не заміниш: ані Росія, ані Китай не є ключем до угорських економічних інтересів. Країни ЄС є майже єдиним інвестором в угорську економіку, на частку яких припадає 89% прямих іноземних інвестицій Угорщини. У Європейському союзі Німеччина, безумовно, є найбільшим інвестором в Угорщині, і продукція німецьких компаній становить значну частину угорської промисловості. Німецьке автомобілебудування в Угорщині складає 28,8% всього угорського експорту. Китай є другорядним інвестором в Угорщині, а Росія навряд чи входить до цього списку. Так само Угорщина торгує переважно з членами ЄС. Чверть її торгівельного імпорту та експорту належить лише Німеччині. Росія та Китай є практично незначними торговими партнерами.

Угорщина проти України

Нещодавно Орбана було переобрано на чергових переконливих виборах. У своїй переможній промові 4 квітня він відсвяткував свою перемогу над численними ворогами Угорщини, заявивши:

Ця перемога залишиться в пам’яті на все життя, тому що проти нас налаштовані стільки людей, зокрема ліві, бюрократи в Брюсселі, всі фонди та організації імперії Сороса, іноземні ЗМІ, і, зрештою, навіть український президент.

Одразу після виборів він приватно спілкувався з Путіним у Telegram. Враховуючи зухвалу агресію Росії в Україні та звинувачення у звірствах та масових військових злочинах з боку російських солдатів, дії Орбана зазнали критики, навіть з боку його близького неліберального союзника, віце-прем’єра Польщі та лідера правлячої партії «Право і справедливість» Ярослава Качинського. Але слова Орбана узгоджуються з його поведінкою протягом усього тривалого перебування на посаді. Відносини між Угорщиною та Україною були напруженими протягом багатьох років. Будучи борцем за права угорської меншини за межами Угорщини, Орбан пригрозив заблокувати подальшу інтеграцію України з Європою через український закон 2017 року, що обмежує використання мов меншин в Україні, включаючи угорську. Деякі спостерігачі розглядали акцент Орбана на правах етнічних угорців як привід, підозрюючи, що справжньою мотивацією були близькі стосунки Орбана з Путіним.

Орбана також підозрювали в тому, що він налаштував президента США Дональда Трампа проти України під час зустрічі 2019 року, яку Трамп провів усупереч бажанню свого радника з національної безпеки Джона Болтона. Під час зустрічі Орбан дав негативну оцінку Зеленському та назвав Україну «напівфашистською». Згідно з декількома джерелами, ця зустріч підтвердила ворожість Трампа до українців, яких він охарактеризував як «жахливих людей», які «намагалися повалити мене» під час виборів 2016 року.

Більше того, Орбан завжди підбурював Європейський Союз різкою антизахідною риторикою, але зрештою дотримувався європейської політики. Найяскравішим прикладом є послідовне дотримання Угорщиною вимог ЄС щодо санкцій проти Росії як після анексії Криму 2014 року, так і після вторгнення 24 лютого 2022 року.

Газпром проти Євросоюзу

Досі Орбану ніколи не доводилося обирати між Європейським Союзом та його незахідними союзниками. Хоча Орбана жорстко критикували за дії як агента Москви в Європейському Союзі, Угорщина ніколи не була ключовим гравцем, який формує в ЄС політику щодо Росії. Найважливішим голосом завжди була Німеччина. І Угорщина, і Німеччина наклали вето на угоду ЄС 2015 року щодо енергетичної безпеки, аби зробити газові контракти прозорішими. Це полегшило б енергетичну єдність всередині ЄС за рахунок посилення переговорної позиції на переговорах із російським «Газпромом». Протягом багатьох років Німеччина мала набагато більші торговельні відносини з Росією, аніж з Угорщиною, і навіть у нинішньому конфлікті Німеччина є найсерйознішою перешкодою на шляху до енергетичного ембарго проти Росії. Нещодавно канцлер Німеччини Олаф Шольц підтвердив позицію Німеччини, згідно з якою ембарго на російську нафту спровокує рецесію у Німеччині та за її межами.

Німеччина не самотня у своєму небажанні запроваджувати новий режим санкцій проти Росії, наслідки якого гостро відчуватимуться вдома. Хоча віра Німеччини в те, що економічна взаємозалежність призведе до енергетичної безпеки, зазнавала серйозної критики — особливо з боку Польщі та країн Балтії, які давно попереджали про небезпеки енергетичної залежності від Москви, — Австрія також відкидає санкції проти російської нафти та газу. Відень також сильно залежить від російської нафти і газу, і фактично австрійська OMV була першою західною фірмою, яка уклала угоду про імпорт радянського газу в 1968 році. Керівництво у Відні воліло зберігати мовчання, тоді як Брюссель дорікав Угорщині, а східноєвропейські держави соромили Німеччину. Італія посилила свою енергетичну залежність від Москви при Сільвіо Берлусконі, і навіть Фінляндія після 2014 року займалася будівництвом атомної електростанції в Росії.

Зовнішня політика щодо Росії — не єдине питання, по якому Угорщина розходиться з ліберальною позицією. Зокрема Угорщина відкрито виступила проти політики ЄС стосовно квотування біженців, що зрештою повністю звело нанівець спільну міграційну політику. Як і з більшості питань європейської зовнішньої політики, Угорщина не була самотньою у своєму опорі — вона очолювала коаліцію країн, які відмовилися приймати біженців, таких як Чехія, Словаччина та Польща. Хоча Німеччина очолювала ліберальні зусилля щодо вирішення проблеми кризи біженців 2015 року, більшість інших країн Європейського Союзу не пішли за нею. Тут також мобілізація проти біженців асоціюється з Угорщиною, але Орбан був просто найгучнішим голосом із цього питання. Це не поодинокі приклади. Орбан постійно використовує антиліберальну риторику, щоб мобілізувати внутрішню підтримку та привернути увагу незахідних держав. Ця риторика послаблює ліберальний порядок денний, сіє розбіжності у Європейському Союзі та надає підтримку іншим праворадикальним діячам у Європі. Угорщині сходить з рук така шкідлива поведінка, тому що вона діє у тих сферах, де європейські інтереси розходяться.

Європейський союз проти Угорщини

Європейський Союз має й інші причини для ізоляції Угорщини: протягом багатьох років режим Орбана принижував угорське верховенство права та демократію. Контрольований Орбаном парламент написав нову угорську конституцію без участі опозиції чи громадянського суспільства. Нова конституція переосмислила Угорщину як консервативну християнську націю на шкоду ліберально-демократичним цінностям. Щоб супроводжувати правову революцію, режим Орбана розпочав повномасштабну атаку на судову систему, зокрема на Конституційний суд. Реформи передбачали заднім числом зниження пенсійного віку для суддів з метою зміни складу суду, суттєве обмеження права подання позовів до суду та зміну судових процедур для обмеження повноважень установи. Цей процес значно послабив суд, тому він більше не міг слугувати засобом стримування державної влади.

У рамках концентрації політичної влади та усунення системи стримувань та противаг, уряд Орбана змінив угорський медіа-ландшафт. Торгові точки, що належать іноземцям, які не підпорядковувалися уряду, були оподатковані, а власників місцевих торгових точок замінили поплічники Орбана. Це призвело до ефективного державного контролю над друкованими та електронними ЗМІ в Угорщині. Одним із наслідків цього є нездатність опозиції організувати політичні дебати. Це було очевидно на недавніх виборах, коли головний кандидат від опозиції отримав недостатньо часу у ЗМІ. Крім того, ЗМІ представили лише урядову версію війни з Україною: Орбан був обережним лідером, який намагався не допустити, щоб Зеленський втягнув Угорщину у дорогу війну. Давній союз Орбана з Путіним не був у центрі уваги. Судова влада та засоби масової інформації були лише двома із багатьох ліберальних жертв режиму Орбана. Freedom House більше не вважає Угорщину демократією.

У відповідь на деградацію демократії та верховенства права, Європейський Союз використав європейську судову систему для переслідування угорської держави. Ці спроби здебільшого були безрезультатними. У деяких випадках угорський уряд скасував особливо кричущу політику, але тільки після того, як було завдано шкоди. У 2018 році Європейська комісія відкрила процедуру за статтею 7 проти Угорщини, яка може бути ініційована, коли країна порушує основні цінності Європейського Союзу, включаючи демократію та верховенство права. Стаття 7 вимагає, щоб 80% держав-членів ЄС визнали державу винною у порушеннях, аби перейти до наступного кроку, де потрібне консенсусне голосування для позбавлення права голосу та запровадження санкцій. Це дуже висока планка, тим більше, що Польщу, неліберального союзника Угорщини, теж звинувачують у порушеннях принципів ЄС.

Вторгнення в Україну змінило розстановку сил у Європейському союзі: Польща, яка раніше разом із Угорщиною демонструвала неліберальну поведінку, тепер є важливим членом антиросійського альянсу. Угорщина, з іншого боку, піддається остракізму з боку своїх найближчих союзників через зв’язок з Росією, а Польща та Чехія скасували свою участь у запланованій зустрічі країн Вишеградської групи (культурний та політичний союз, до якого вони входять разом із Угорщиною та Словаччиною). Хоча ізоляція Угорщини може допомогти об’єднати Європейський Союз щодо санкцій, цього може бути замало. Польща та Угорщина зараз перебувають на протилежних сторонах дебатів про Росію, але вони, як і раніше, мають спільні інтереси щодо Європейського Союзу. Санкції проти Угорщини зроблять Польщу вразливою до санкцій за аналогічні порушення, і тому Польща навряд чи підтримає будь-яку угоду в ЄС, яка потребує одностайного голосування.

Війна Росії з Україною об’єднала Європейський Союз та НАТО так, як не було вже кілька десятиліть. У цьому контексті Угорщина є поганим гравцем та виділяється як єдина країна в ЄС, яка чинить опір зусиллям Заходу. Дії Путіна зробили Росію настільки токсичною, що навіть Орбан останні кілька тижнів пом’якшив прокремлівську риторику. Але є й інші розбіжності всередині Євросоюзу, які заважають спільним діям на користь України. Вплив Угорщини обмежений порівняно з впливом таких великих держав, як Німеччина. Більше того, поки Європейський Союз залишається розділеним у ключових питаннях зовнішньої політики та спільних цінностей, Угорщині може зійти з рук гра на обох сторонах.