Посилюючи тональність, але утримуючись від повного зречення, Нью-Делі сигналізує Москві, що не хоче засуджувати її дії, але не зовсім хоче їх і схвалювати і така неоднозначна позиція переросла у легке розчарування

24 лютого 2022 року, коли російські танки перетнули український кордон, а російські ракети завдавали ударів по українським містам, Індія ухилялась від реакції. Її представники в ООН утрималися під час голосування щодо 12 резолюцій, які засуджують вторгнення. Початкові заяви Індії у Раді Безпеки були відверто сентиментальними: посол Індії в ООН не вказав конретно Росію і критикував війну. Міністерство закордонних справ Індії продемонструвало цікаву неупередженість, домагаючись «деескалації», начебто обидві країни були воюючими сторонами, і благаючи «повернутися» на «шлях дипломатичних переговорів та діалогу». Незважаючи на риторичну обережність, яку адміністрація прем’єр-міністра Нарендри Моді ухвалила, аби здаватися нейтральною, Індії, можливо, настав час переосмислити свою позицію у її власних інтересах.

Про це йдеться в аналітичній публікації Шаші Тарур, опозиційного депутата в парламенті Індії, ексзаступника генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй та екскерівника комітету із закордонних справ індійського парламенту на сторінках Foreign Affairs, повідомляє Foreign Ukraine.

Різка критика в країні і за кордоном, мабуть, спонукала Індію зробити кроки в цьому напрямку. Вона посилила свої формулювання і підтвердила принципи міжнародного права, які традиційно відстоюються: повага до Статуту ООН і суверенітету держав, непорушність кордонів і несприйняття застосування сили для вирішення політичних питань. Посилюючи тональність, але утримуючись від повного зречення, Нью-Делі сигналізує Москві, що не хоче засуджувати її дії, але не зовсім хоче їх і схвалювати. Таким чином, неоднозначна позиція переросла у легке розчарування.

Дехто стверджує, що війна в Україні «зміцнить глобальний альянс, який об’єднує демократії проти Росії та Китаю». У цій пропозиції є елемент прийняття бажаного за дійсне, який не береться до уваги, як зазначив індійський дипломат Шившанкар Менон, «відчуття Азії своєї власної значущості — її зосередженість на стабільності, торгівлі та практичних результатах, які так чудово слугували азіатським країнам» за останні 40 років». Але було б неправильно дивитися на небажання ставати на чиюсь сторону, яке продемонстрували Індія та інші країни Азії, і робити висновок, що війна в далекій Європі просто не має значення для решти світу. Дилема Індії складніша, ніж випливає з її неодноразових коливань щодо українського питання, і вона ілюструє, чому світовий порядок не може просто залишатися таким, яким він був до російського вторгнення.

Траєкторія підйому

Індія провела ХХІ століття, прагнучи реалізуватись як великий гравець на світовій арені. Оскільки галопуюче економічне зростання привернуло до країни таку увагу, яку вона не відчувала з 1950-х років, Індія заявила про себе на різних фронтах. Вона стала одним із засновників «Великої двадцятки», коли ця організація була створена у 1999 році; уклала ядерну угоду зі Сполученими Штатами у 2005 році; взяла участь у Всесвітньому економічному форумі у Давосі в 2006 році, назвавши себе «найшвидшою демократією вільного ринку у світі»; домоглась схвалення тодішнім президентом США Бараком Обамою претензій Індії на постійне місце у Раді Безпеки ООН у 2010 році; переконала ООН ухвалити Міжнародний день йоги у 2015 році, продемонструвавши свою м’яку культурну силу; та приєдналася до чотиристороннього діалогу з питань безпеки зі США, Австралією та Японією, відомому як Quad. Ця остання подія також ознаменувала зміну ставлення американських офіційних осіб до регіону, кажучи про «Індо-Тихоокеанський регіон», а не про «Азіатсько-Тихоокеанський регіон». Після десятиліть маргіналізації, Індія стала силою, на яку варто зважати, впливовим гравцем у світі і зростаючою регіональною противагою дедалі наполегливішому Китаю.

Однак тепер Захід дав зрозуміти, що амбівалентність Індії може мати наслідки. Незабаром після вторгнення, президент США Джо Байден попередив: «Будь-яка нація, яка підтримує неприховану агресію Росії проти України, буде заплямована такою асоціацією». А на віртуальній зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді на початку квітня він закликав Індію приєднатися до Сполучених Штатів у цьому питанні. Незважаючи на низку заяв західних лідерів у Нью-Делі, які висловлюють розуміння позиції Індії, вона, схоже, не поділяє пристрастей, які охопили Захід. За повідомленнями індійських видань, зокрема The Print, Німеччина розглядає питання про відкликання запрошення Індії на зустріч у кулуарах саміту G-7 виключно через свою позицію щодо України. Хоча уряд Німеччини спростував ці чутки, такі повідомлення посилили побоювання серед індійців, що їхня країна завдала шкоди своєму становищу і маргіналізувала себе в очах цінних партнерів.

Іронія полягає в тому, що Індія ніколи не потребувала Росії. Так, Індія залежить від Росії у військовому аспекті, оскільки Кремль постачає їй близько 45% озброєнь та оборонної техніки. Але ця частка знизилася з 75% станом на 2012 рік, і Індія диверсифікувала свої закупівлі, включивши до них зброю зі США, Франції та Ізраїлю. Так, індійський уряд має досвід покладатися на підтримку Росії, коли виникають проблеми з Пакистаном і Китаєм, особливо через Кашмір. Але підтримка з боку Сполучених Штатів означає, що Індії більше не потрібне право вето Росії в Раді Безпеки, щоб виключити Кашмір із порядку денного. Більше того, Москва стає менш надійною, оскільки зближується з Пекіном, який Пакистан, ворожий сусід і традиційний антагоніст Індії, називає своїм другом». Росія навіть проводила військові навчання в Пакистані, які розпочалися на території, на яку претендує Індія, і того дня, коли почалося вторгнення в Україну, тодішнього прем’єр-міністра Пакистану Імрана Хана вітали в Москві.

Індія не повинна робити зауважень

Інтерес Вашингтона до Індії завжди ґрунтувався на виправданні «спільних цінностей» двох демократій — найбільшої у світі та найстарішої у світі, про що не втомлюються повторювати президенти США. До російського вторгнення, незалежно від того, чи об’єднається «спільнота демократій», дехто у Вашингтоні стверджував, що демократична Індія заслуговує на підтримку США за те, що вона є, а не тільки за те, що її можна забезпечити. В інтересах Сполучених Штатів було зміцнити та полегшити вплив регіональної держави, яка виступає за ті ж демократичні норми, що й Захід. Світська і демократична Індія, віддана верховенству закону та ліберальному міжнародному порядку, вважалася безцінним партнером у глобальному управлінні.

Це була прихована угода, і вона була гарною для Індії, відкриваючи ринки, шляхи постачання та глобальний вплив для Нью-Делі, а також нове партнерство Quad. Проте, нещодавні події навколо України порушили фундаментальні питання щодо ступеня прихильності Індії до цих норм. У той час, коли світові ЗМІ усвідомили зростаючі ознаки нелібералізму Моді (шановний V-Dem Institute припустив, що Індія перетворилася з «ліберальної демократії» на «виборну автократію»), позиція країни щодо України порушила нові питання з приводу того, чи, насправді, індійський уряд поділяє демократичні погляди, які заслужили підтримки Заходу. Навряд чи можна очікувати, що Індія, яка поводиться вдома дедалі недемократичніше, діятиме спільно зі світовими демократіями.

Один із способів для Індії врятувати свою репутацію на Заході — використовувати власну нейтральну позицію, щоб грати роль миротворця в Україні. Поки що вона не намагалася цього зробити, на відміну від Ізраїлю й Туреччини. Напередодні перших дебатів у Раді Безпеки ООН про війну, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба написав у Твіттері, що у телефонній розмові зі своїм індійським колегою Субраманіям Джайшанкаром він попросив «Індію використати весь свій вплив у відносинах з Росією, аби змусити її припинити військову агресію проти України». Очевидно, що вплив Нью-Делі на Москву не сягав так далеко. Стратегічна автономія Індії не принесла їй таку впливову роль на світовій арені.

Відсутність в Індії впливу на Росію та нездатність зайняти чітку позицію щодо війни в Україні також підірвали її намагання та спроби отримати постійне місце у Раді Безпеки ООН. Індія останні два роки є непостійним членом РадБезу; саме, виходячи з цієї позиції, країна утрималася під час ухвалення резолюції, яка засуджує російське вторгнення в Україну. Це рішення ставить під сумнів твердження про те, що Індія відстоюватиме ліберальне бачення світового порядку, якщо їй буде надано постійне місце у Раді безпеки ООН.

Невблаганне зростання Китаю — це новий геополітичний фактор, який Індія не може ігнорувати. Нещодавно, у червні 2020 року, китайські війська вбили 20 індійських солдатів у гірському районі Гімалаїв, який обидві країни вважають частиною своєї території. Це правда, що Індія, засновник руху неприєднання під час холодної війни, історично терпіти не могла альянси і не хотіла складати всі свої стратегічні яйця в один усипаний зірками кошик. Але нещодавня войовничість Китаю призвела до того, що Індії дедалі більше необхідно діяти спільно з іншими країнами — використовувати свої колективні дипломатичні, геополітичні та військові важелі для обмеження амбіцій Пекіна та обмеження того, що йому може зійти з рук. У той час, коли Росія, ослаблена своєю авантюрою в Україні, ризикує стати державою-сателітом китайської імперії, покладатися на неї в майбутньому безглуздо. Оскільки Пакистан вже перетворився на дочірню компанію, що повністю належить китайській ініціативі «Один пояс, один шлях», потенційна поява ворожої осі на кордонах Індії вказує на нагальну необхідність для Нью-Делі знайти та зміцнити власні партнерські відносини.

Високі стандарти

До української кризи, Сполучені Штати, здавалося, були зосереджені на глобальній загрозі Китаю, а Індо-Тихоокеанський регіон турбував Вашингтон більше, аніж Європа. Тоді Вашингтон цілком міг дати більш неліберальній Індії свободу дій, щоб зміцнити її проти Китаю. Тепер це не в інтересах Індії, коли увага Заходу знову зосередилася на Європі і він сповнений рішучості будь-якою ціною чинити опір наполегливості Росії. Сьогодні у Сполучених Штатів може виникнути спокуса поставити стримування Китаю вище за свої інтереси в Європі і тоді норми та цінності матимуть більше значення, оскільки саме вони підтримують інтерес Заходу до Індії. Більш авторитарний уряд Моді, який виступає проти опозиції, може бути об’єктом більшої критики з боку Заходу, а не реципієнтом його розширеної підтримки.

Найгірше, що Китай може скористатися ситуацією, намагаючись силою поглинути частину свого спірного кордону з Індією, тоді як світ відволікається на війну в Україні. Якщо «геополітичні суперечки та дилеми безпеки, які можуть вплинути на глобальний порядок, зосереджені в морській Азії», це ще одна причина, через яку Індії потрібен Захід. Quad була ослаблена через те, що Індія не погодилася з трьома іншими членами цього альянсу щодо війни в Україні і кинула виклик геополітичному зближенню між Китаєм і Росією. Індія опинилася в ситуації, коли її традиційне небажання обирати сторону в будь-якому важливому міжнародному питанні може повернутися бумерангом. Російське вторгнення в Україну, справді, відкрило нові лінії розлому, що змусять Індію та інші країни, які далекі від України, але перебувають у тіні Китаю, зробити стратегічний вибір у власних інтересах, від якого вони досі воліли ухилятися.