Маленьким країнам потрібно зазделегідь готуватись і стати настільки колючими, щоб супердержави не змогли їх поглинути

До того, як Володимир Путін розпочав своє вторгнення в Україну, вищі військові та розвідувальні чиновники США були майже одностайні в оцінці того, що російські війська захоплять Київ за тижні, якщо не за дні. Минуло чотири місяці і Київ досі стоїть, а українські війська вбили більше російських солдатів, ніж загинуло за 9 років війни СРСР в Афганістані.  Тепер країни в цілому світі — багато з яких менші й слабкіші за Україну — спостерігають за конфліктом і шукають способів утихомирити наддержаву. Про це йдеться в аналітичній публікації Bloomberg, повідомляє Foreign Ukraine.

Уроки цієї війни є різними, але їх поєднує основна тема: від Тайваню в Тихому океані до Молдови у Східній Європі, малим державам потрібно стати настільки колючими, щоб їх було дуже боляче проковтнути. Наслідки цієї стратегії варіюються від зброї, яку ці країни купують, до того, як вони структурують власну армію та допомоги, яку шукають у США та інших країнах.

«Головний урок – не покладайтеся на опосередкований міжнародний тиск. Ви повинні бути в змозі перешкодити супротивнику захопити та утримувати ключову територію вашої країни», — каже Елбрідж Колбі, колишній чиновник Пентагону, який був провідним архітектором Стратегії національної оборони США в адміністрації Трампа на 2018 рік.

Для цього, за його словами, країни, вразливі до нападу з боку Росії чи Китаю, повинні використовувати «асиметричну оборону», гарантуючи, що вони мають «висококваліфіковані децентралізовані сили, які здатні створити багато проблем більшому супротивнику, адже це відіграє вирішальне значення для ведення атакуючих та агресивних військових дій». За війною в Україні особливо уважно стежать на острові Тайвань, на який претендує Комуністична партія Китаю.

«Російське вторгнення справило глибоке враження на мешканців острова. Психологічно, тайванці у минулому вважали війну неможливою. Але тепер ми всі бачимо, що це можливо, і формат, розробка й технології, які використовуються на війні, відрізняються від того, що ми собі уявляли раніше. Наш міністр оборони сказав, що вони щодня спостерігають за розвитком війни в Україні, тому, напевно, багато чого навчилися», – розповів Ло Чжи-Чен, депутат від правлячої Демократичної прогресивної партії Тайваню, який входить до місцевого Комітету із закордонних справ та національної оборони.

За його словами, один із найважливіших уроків для острова стосується видів зброї, яку він прагне купити. Офіційні особи США вже давно розчаровані бажанням Тайваню закуповувати яскраві платформи, такі як винищувачі F-16 або танки M1A1 Abrams замість асиметричних засобів, які можуть завдати Китаю більших збитків. Нині це змінюється.

«Тайваню необхідно сформувати війська для ведення радіоелектронної та інформаційної війни, «і нам потрібно багато безпілотників, «Джавелінів», ракет класу «земля-повітря» та протикорабельних ракет», – резюмує Ло Чжи-Чен.

Крихітна та вразлива у військовому аспекті Молдова, яка знаходиться на відстані понад 8000 кілометрів, робить аналогічні висновки.

«Війна в Україні змінює усю концепцію безпеки наших громадян. Для реакції на військову агресію, Молдові знадобиться сучасне озброєння, зокрема «Джавеліни», зенітні комплекси та озброєння для легкої піхоти. У військовій стратегії країни, навряд чи надаватимуть велику увагу танкам або винищувачам через високу щільність проживання населення країни та надмірно високу вартість цих систем», – зазначає Віорел Чіботару, колишній міністр оборони Молдови.

Північні країни Балтії роблять аналогічні висновки, але з великими бюджетами та значною перевагою членства в НАТО. Побачивши кількість загиблих мирних жителів у київському передмісті Буча, представник міністерства оборони однієї з країн Північної Європи заявив, що варто переходити до закупівлі систем, які унеможливлять успішне вторгнення Росії, а не просто дозволять чинити спротив після його початку. За словами цього чиновника, крім невеликих систем, таких як ракети Stinger, це передбачатиме системи ППО великої дальності, системи протиракетної оборони Patriot та посилені засоби берегової оборони.

Війна в Україні також впливає на те, що військові планувальники називають «силовою структурою», тобто яким чином організовані збройні сили. Протягом останніх трьох місяців, російські збройні сили виявилися вразливими перед більш маневреними українськими військовими, які покладалися на невеликі піхотні підрозділи, а бронетехніку використовували тільки для підтримки. За словами європейського чиновника, Україна також змінила дороги, залізниці та інші маршрути, які вона використовує для постачання ресурсів своїм військам, звівши до мінімуму вразливість до нападу.

«Війна виявила потребу у «дрібніших та гнучкіших підрозділах, які можуть швидко організувати диверсію, а потім переміститися в безпечне місце. Коли ви стикаєтеся із сильнішим супротивником, то вам потрібно боротися асиметричніше, щоб підірвати його сильні сторони і використовувати його слабкості. Українцям це дозволило стати більше маневреними на полі бою та застосовувати летальну зброю непомітно та швидко. Мені хотілося б, щоб вся наша допомога в галузі безпеки ґрунтувалася на індивідуальних планах безпеки для окремих країн — на концепціях оборони, які наголошують на здатності менших держав стримувати агресію з боку більших держав. Багато країн спостерігають за цим конфліктом і кажуть, що нам потрібно більше бути схожими на відчайдушних українців. Але ви також стикаєтеся з бюрократичною інерцією. Люди та інститути влаштовані по-своєму. Деякі країни лише можуть говорити, але нічого не зроблять на практиці», – вважає Мішель Флурнуа, колишній заступник міністра оборони США з питань політики.

Зазначимо, що не лише маленькі країни вивчають уроки з російсько-української війни. Росія також навчається на своїх початкових помилках, починаючи від нездатності забезпечити безпеку ліній постачання (залишаючи танки, що застрягли на шосе без палива) і закінчуючи низьким бойовим духом військ.

Рішучість Москви продовжувати війну, незважаючи на величезні витрати, демонструє останній урок: всіх «Джавелінів» та асиметричної тактики у світі може бути недостатньо, щоб стримати сильних лідерів, які прагнуть залишити власний слід в історії. Найкраще, що може зробити більшість маленьких країн – це підготуватися.