Мужність та непокірність, продемонстровані незліченною кількістю українських жінок, надихнули весь світ

Десятки тисяч українських жінок нині служать в українській армії, що становить значну частину розширених збройних сил країни воєнного часу. Великий український контингент жінок-військовослужбовців користується великою повагою та повністю інтегрований, виконуючи бойові обов’язки та функції командирів. Ще мільйони українських жінок зголосилися надати підтримку армії та цивільному населенню, оскільки країна згуртувалася у протистоянні російському вторгненню. Відеозаписи жінок, які готують, шиють та доставляють допомогу солдатам на передовій, стали звичайним явищем, а відео окремих бабусь, що лають нещасних російських солдатів, стали вірусними.

Про це йдеться у колонці Ірини Славінської, виконавчої продюсерки Радіо «Культура» на сторінках Atlantic Council, повідомляє Foreign Ukraine.

У той час як жінки, як і раніше, недостатньо представлені в українській політиці порівняно з деякими сусідніми європейськими країнами, українські жінки-депутати та урядовці виявляють високу активність з моменту початку бойових дій 24 лютого, подорожуючи західними столицями та взаємодіючи з міжнародними ЗМІ, щоб донести ідею своєї країни.

Оскільки українські чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть залишити країну через введення воєнного стану, українські жінки також взяли на себе провідну роль у координації допомоги та підтримки величезної хвилі біженців, які рятуються від війни.

Видатна роль, яку відіграють українські жінки у нинішніх військових діях, відображає давні традиції фемінізму та уявлення про гендерну рівність, які мають глибоке коріння в українському суспільстві.

У традиційних українських громадах жінки часто стикалися з обмеженнями права на навчання, розлучення чи захист від домашнього насильства. Однак, це почало змінюватись у ХІХ столітті, коли разом із національним пробудженням у країні з’явилися перші вияви українського феміністського руху.

На той час українці опинилися під владою двох іноземних імперій: Російської імперії та імперії Габсбургів. Для багатьох жінок, які очолювали боротьбу за більшу соціальну рівність, права жінок були невіддільні від національних прав. Вони прагнули бути вільними як жінки та як українки.

Перші десятиліття феміністського пробудження в Україні важко простежити через обмеження, накладені царською владою на використання української мови у пресі та заборону на постановку п’єс чи лекцій українською мовою. Справді, перша всеосяжна історія жіночого руху в Україні з’явилася лише 1988 року, коли в США було опубліковано книгу Марти Богачевської-Хом’як «Феміністки всупереч собі».

Активізм за права жінок у другій половині ХІХ століття часто зосереджувався на практичних питаннях боротьби з бідністю серед молодих українських жінок, які виявилися сиротами або вдовами. Школи професійного навчання було створено за підтримки Української греко-католицької церкви.

Українська феміністка Наталія Кобринська була донькою священика із Західної України. Їй належало відіграти ключову роль в одній із знакових подій у зародженні руху за права жінок в Україні. 1887 року Кобринська виступила співвидавцем «Першого вінка» разом із київською письменницею Оленою Пчілкою. У цьому жіночому альманаху зібрано низку статей на феміністські теми, а також літературні твори видатних українських письменниць, таких як Леся Українка.

З повністю жіночим складом авторів та парою жінок-видавців це стало новаторською подією не лише для України, але й для європейського феміністського руху. Це було подвійно примітно, оскільки корифеї «Першого вінка» об’єднали дві українські громади, які жили під владою Габсбургів та царизму. Ця збірка творів залишається важливою віхою в українській літературі та свідчить про прогрес, досягнутий українським рухом за права жінок у ХІХ столітті.

Приблизно водночас, як і «Перший вінок», в Україні також було створено перші в країні жіночі спілки. Через десятиліття, 1917 року, Мілена Рудницька створила Спілку українських жінок. Після краху недовговічного прагнення України до державності, 1934 року в Івано-Франківську, який на той час був частиною Польщі, відбувся перший в історії Український жіночий конгрес.

Хоча ці організації, насамперед, цікавилися правами жінок, вони також відіграли значну роль у боротьбі за незалежну українську державу, допомагаючи зберегти традиційну українську культуру та мову, борючись за рівноправність.

Ця боротьба, мабуть, найяскравіше зображена у книзі Оксани Кісь «Виживання як перемога: українські жінки в ГУЛАГу», виданій Українським дослідницьким інститутом Гарварду. Цей емоційно виснажуючий звіт досліджує, як українські жінки підтримували одна одну у боротьбі з жахами радянської табірної системи, та висвітлює їхню боротьбу за захист себе як жінок та як українок.

Нинішнє покоління українських жінок зіткнулося з новими жахами, оскільки військові Володимира Путіна, які вторглися, руйнують цілі міста, здійснюючи звірства проти мирного населення. Жінки страшенно постраждали від військових злочинів Росії, зокрема від поширених випадків сексуального насильства. Серед цієї бійні, мужність та непокірність, продемонстровані незліченною кількістю українських жінок, надихнули світ. Їхня сила є частиною багатої феміністської традиції, яка продовжує відігравати життєво важливу роль на шляху національного будівництва України.