З історії можна отримати один урок: якщо поляки та українці воюють між собою, то обидва народи лише програють

Жодна країна не підтримує військові дії України більш пристрасно, ніж Польща, і жодна країна не дала притулку стільком українським біженцям, як Польща. Українсько-польські відносини ніколи не були на такому високому рівні. Польські політичні партії можуть не погоджуватися у багатьох питаннях, але всі вони рішуче підтримують Україну та її кордони. Російські імперіалістичні амбіції також загрожують безпеці Польщі. З того часу, як Польща вступила до НАТО у 1999 році та до Європейського Союзу у 2004 році, країна активно виступає за членство України в обох організаціях. Щоб стримувати дедалі агресивнішу Росію, поляки надто добре розуміють, що незалежна Україна вкрай потрібна.

Про це йдеться в аналітичній публікації Крістофа Міка, професора сучасної європейської історії Уорікського університету на сторінках The Conversation, повідомляє Foreign Ukraine.

Але польсько-українські відносини мають тяжке історичне нашарування. Був час, коли українські та польські національні інтереси здавалися несумісними. Щоб встановити добрі відносини з Україною, поляки мали змиритися із втратою своїх східних околиць, як було погоджено на Ялтинській конференції 1945 року. 2000 року Україна досі була однією з націй, яку поляки найбільше не любили. Основна причина цього походить від подій, що відбувалися під час Другої світової війни. Але Друга світова війна та 1000 років спільної історії також надають підстави для того, щоб українці та поляки були союзниками.

Поляки не можуть забути масові вбивства польських жителів на Волині 1943 року та у Східній Галичині 1944 року, які забрали життя 70–100 000 осіб. Винуватцями, на думку поляків, є українські партизани-націоналісти, члени Української повстанської армії (УПА), яка контролювалася бандерівським осередком Організації українських націоналістів (ОУН). Вони намагалися «етнічно очистити» регіон, щоб він більше ніколи не став польським. Члени та лідери ОУН шануються на заході України, і кілька українських урядів ставилися до них як до героїв.

Історичні образи

Українці, зі свого боку, відчувають невдоволення міжвоєнними роками між Першою та Другою світовими війнами. У цей час українські націоналісти вбили кілька десятків представників польської держави. Польська поліція нападала на українські села, вбиваючи молодих українців та руйнуючи громадські будівлі. Під час Другої світової війни, учасники польського руху спротиву вбили кілька сотень лідерів української громади у Хелмському районі та вбили українських мешканців в якості помсти за різанину на Волині. Загинуло від 20 до 25 тисяч українців.

Але це тьмяніє порівняно із стражданнями поляків і українців у Радянському Союзі. У 1932-1933 роках 4-5 мільйонів українців померли від штучно створеного голоду. Через два роки радянські спецслужби вбили понад 100 000 поляків під час так званої «польської операції». Багато інших поляків було депортовано до Сибіру та інших республік Радянського Союзу.

З історії можна отримати один урок: якщо поляки та українці воюють між собою, то обидва народи лише програють. Українські козаки у 17 столітті намагалися позбутись відносно спокійного польського панування і створили незалежну державу, козацьке гетьманство, але опинилися під суворішим московським правлінням. У 1772 році Росія, Австрія та Пруссія розпочали розчленування Польщі. Розділ Польщі був завершений у 1795 році, лише через 20 років після закінчення козацької автономії.

Між 1918 та 1920 роками обидві країни намагалися створити незалежні держави. Але територіальні претензії призвели до польсько-української війни за Східну Галичину. Наступна польсько-українсько-радянська війна закінчилася безрезультатно і призвела до поділу України, переважно між Польщею та Радянським Союзом, з меншими частинами, що відійшли до Чехословаччини та Румунії.

Під час Другої світової війни, конфлікт між поляками та українцями, масові вбивства поляків, скоєні українською повстанською армією, та подальші масові вбивства українців, скоєні поляками, послабили обидві сторони та полегшили нацистській Німеччині та Радянському Союзу поневолення обох народів. Після війни з ініціативи радянського лідера Йосипа Сталіна було депортовано до 800 000 поляків з території, яка зараз є західною Україною, та 500 000 українців зі східної Польщі.

1947 року ще 100 000 українців, які проживали у Польщі, були депортовані та розселені на територіях, відібраних у Німеччини. Всі ці переміщення населення супроводжувалися жахливими звірствами на кшталт сталінського терору та геноциду нацистів проти єврейського народу.

Все це виявилося, коли правоконсервативна партія «Право та справедливість» перемогла на виборах у Польщі у 2015 році. Декількома місяцями раніше український парламент ухвалив закон, що дозволяє карати людей, які заперечують героїзм українських бійців національного спротиву. Новий польський уряд кинув виклик небажанню українських лідерів взяти на себе відповідальність ОУН та УПА за волинську різанину. У січні 2018 року польський парламент ухвалив закон, який передбачає кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів».

Встановлення точок дотику

Ці історичні питання досі залишаються невирішеними та емоційно зарядженими. Вони негативно впливають на відносини між народами, не змінюючи, однак, політичної підтримки України з боку Польщі. Загальні політичні інтереси тепер переважають, не в останню чергу через загрозу для сусідів з боку Росії Володимира Путіна.

Не було зрозуміло, що після падіння комунізму незалежні Польща та Україна встановлять добрі політичні, культурні та економічні відносини. Попередньою умовою було те, що Польща відмовилася від своїх імперських амбіцій та перестала зневажливо ставитися до українців. Давно у XX столітті значна частина польської еліти вважала українців нездатними підтримувати незалежну державу, тому їм варто розчинитись у польській культурі або бути витісненими в орбіту Росії.

Але 1991 року Польща була в авангарді підтримки України. Це була перша країна, яка визнала незалежність України. У 2012 році Польща та Україна спільно приймали чемпіонат Європи з футболу. За останні 30 років до Польщі мігрувало близько 1,5 млн українців.

Історично, люди на польсько-українському прикордонні розмовляли обома мовами і мали змішане походження. Сьогодні поляки та українці виявляють у своїх повсякденних зустрічах, як багато, насправді у них спільного. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним у лютому 2022 року до нападу Росії, зараз більше поляків люблять, ніж не люблять українців — ознака того, наскільки все змінилося.