Країни цього регіону зіткнуться із зростанням бідності, популярності політичних популістів та ерозії демократії

Російське вторгнення в Україну вплинуло на життя людей у ​​Латинській Америці, яка суттєво постраждала під час пандемії коронавірусу, що призвело до різкого збільшення рівня бідності та регресу у сфері державної освіти. Зважаючи на те, що запроваджений Китаєм карантин вчергове порушує глобальні ланцюжки поставок, а зростання відсоткових ставок у США спонукає інвесторів залишати ринки, що розвиваються, зокрема у Латинській Америці, війна в Україні ризикує стати для кількох країн цього регіону соломинкою, яка зламає хребет верблюду та спричинить політичну нестабільність.

Про це йдеться в аналітичній публікації Олівера Штуенкеля, ад’юнкт-професора Школи міжнародних відносин Fundação Getulio Vargas (FGV) у Сан-Паулу, повідомляє Foreign Ukraine.

По-перше, зростання цін на продукти харчування та енергоносії вже давно викликає громадське невдоволення та політичний протест у Латинській Америці, а зростаюча інфляція на континенті ставить лідерів у безвихідь. Багато урядів збільшили державні витрати під час пандемії і зараз мають дуже обмежені фінансові можливості для збільшення субсидій на продукти харчування та енергію. Це викликає тривогу в таких країнах, як Бразилія, де понад третина населення зараз не можуть поїсти хоча б один раз в день. Війна в Україні, ймовірно, сприятиме зниженню рейтингів місцевої влади у регіоні, економіка якого протягом багатьох років працювала гірше, ніж в будь-якій іншій частині світу, що може підштовхнути виборців до кандидатів проти істеблішменту.

По-друге, війна в Україні майже напевно загальмує економічне зростання Латинської Америки, і це ще більше посилить невдоволення. Міжнародний валютний фонд повідомляє про очікувані темпи зростання на рівні 2,5% порівняно з 4-5% або вище для інших регіонів. Деякі сектори економіки Латинської Америки можуть виграти від зростання цін на сировинні товари, але ці переваги швидше за все будуть нівельовані складним загальним сценарієм.

Наприклад, вищі ціни на нафту традиційно були позитивом для економіки Венесуели, але руйнація енергетичної інфраструктури країни означає, що їй знадобляться роки, щоб повернутися до рівнів експорту, які вона підтримувала на початку 2000-х років, і компенсувати втрату російської нафти із західних ринків. Сільськогосподарські центри Південної Америки теоретично можуть частково компенсувати глобальний дефіцит пшениці, але численні перешкоди роблять цю перспективу малоймовірною. Бразилія, наприклад, планує збільшити виробництво пшениці на 11% цього року, але їй, як і раніше, доводиться імпортувати пшеницю для задоволення внутрішнього попиту. Крім того, війна в Україні призвела до підвищення вартості добрив, що в поєднанні із залежністю Латинської Америки від імпорту з Росії може фактично знизити обсяги майбутнього врожаю в декількох латиноамериканських країнах. Це скорочення може статися, незважаючи на те, що такі країни, як Бразилія, великий імпортер добрив, продовжують закуповувати цей продукт у Росії.

По-третє, погіршення відносин між Заходом і Росією ставить дилему перед латиноамериканськими урядами, більшість з яких намагається не ставати на чийсь бік. Одним із ключових елементів обґрунтування цієї стратегії є економічний: регіон прагне захистити свої торговельні зв’язки із Заходом, Китаєм та Росією, що пояснює, чому деякі уряди критикують західні санкції проти Росії.

Але стурбованість Латинської Америки новим геополітичним сценарієм також пов’язана з глобальними стратегічними міркуваннями: переважна більшість латиноамериканських лідерів, незалежно від їхніх ідеологічних переконань, охоче сприйняли зв’язки із зростаючим Китаєм і геополітично активнішою Росією як засобом збільшення свого впливу. Хоча більшість латиноамериканських урядів проголосували за резолюції Генеральної Асамблеї ООН, які засуджують вторгнення Росії в Україну, Мексика та Бразилія утрималися під час голосування за резолюцію, яка усуває Росію з Ради ООН з прав людини. Також небагато латиноамериканських лідерів публічно критикували президента Росії Володимира Путіна. Неофіційні дані соціологічних опитувань свідчать, що багато латиноамериканських виборців вважають НАТО відповідальним за війну в Україні, як і Росію. Підживлюваний відверто проросійськими венесуельськими державними ЗМІ і підтриманий навіть більш поміркованими верствами латиноамериканського суспільства, наратив про те, що санкції Заходу, а не саме вторгнення, підривають світову економіку, більш зміцнився в Латинській Америці, аніж раніше вважали експерти на Заході.

У Бразилії два головні кандидати на майбутніх президентських виборах у жовтні 2022 року ретельно уникають зображення Росії як єдиного агресора. У нещодавньому інтерв’ю лівий політик Луїс Інасіу Лула да Сілва наполягав на тому, що президент України Володимир Зеленський несе таку саму відповідальність за війну, як і Путін, і звинуватив Зеленського в тому, що він надто багато з’являється на телебаченні, а не веде переговори про мирну угоду. З іншого боку, вкрай правий президент Жаїр Болсонару приїхав до Москви за кілька днів до вторгнення і заявив, що «солідарний» із Росією. Обидва епізоди викликали подив на Заході, але така позиція не повинна викликати подиву. Попередні президенти Бразилії йшли аналогічним шляхом. Як і після вторгнення Росії в Крим у 2014 році, Бразилія розкритикувала спроби Заходу виключити РФ з G20 і голосно заявляла про негативний вплив санкцій проти Москви на країни, що розвиваються. Ця реальність може ускладнити відносини між Латинською Америкою, Сполученими Штатами та Європою, особливо якщо Сполучені Штати запровадять вторинні санкції, які стосуються компаній, що продовжують вести бізнес із Росією.

Для західних політиків із цієї ситуації випливають дві конкретні політичні проблеми. По-перше, Сполучені Штати повинні очолити зусилля щодо пом’якшення впливу західних санкцій проти Росії на країни, які розвиваються. Інакше заяви Росії про те, що санкції є головним винуватцем майбутніх негараздів у світі, ляжуть на сприятливий ґрунт. По-друге, повернення політики великих держав не повинно призвести до того, що політики у Вашингтоні дозволять короткостроковим інтересам підірвати зміцнення демократії та прав людини. Несподіване рішення уряду США скерувати високопосадовців на зустріч із президентом Венесуели Ніколасом Мадуро та скасувати деякі санкції щодо країни значною мірою інтерпретувалося в Латинській Америці як транзакційна дипломатія. Це змусило деяких експертів стверджувати, що просування демократії має значення у Вашингтоні лише доти, доки це не заважає безпеці та економічним цілям США. Хоча зближення між Сполученими Штатами та Венесуелою може бути бажаною подією, адміністрація президента США Джо Байдена має запевнити, що це оформлено як довгострокові регіональні зусилля, а не раптова потреба знайти альтернативні джерела нафти в той час, коли американське ембарго проти російської енергетики є неминучим.