Купівля дешевої російської нафти надає економічні та політичні переваги: Китай може диверсифікувати свої поставки з міркувань національної безпеки, в той час як Індія може заробити мільярди на експорті продуктів переробки, таких як бензин і дизельне паливо

Поки Росія намагається вирватися із задушливої ​​хватки санкцій, Китай та Індія стають ключовими спонсорами Москви, купуючи великі обсяги російської нафти, опиняючись у центрі війни з Україною та геополітичного протистояння із Заходом. Про це йдеться в аналітичній публікації The New York Times, повідомляє Foreign Ukraine.

Але підрив зусиль Європи та США щодо ізоляції Кремля загрожує серйозними дипломатичними наслідками, яких не хоче жодна країна. Китай уникав відкритої підтримки війни Росії в Україні у публічних заявах, а Індія позиціонувала себе як нейтральну країну.

Дві країни з попитом на їх великих внутрішніх ринках і поставками з їх великих нафтопереробних заводів також відіграють центральну роль визначенні напрямку нафтових цін. Їхні закупівлі російської нафти в останні місяці допомогли послабити тиск.

Їхній апетит до російської нафти або похитне, або підтримає світову економіку, і це є ще одним фактором, який ускладнює здатність Заходу зберігати єдність у війні на виснаження в Україні. Досі Захід залишався непохитним у своїй прихильності до України, але тривалий період високих цін на паливо та потенційного дефіциту в Європі може стати політично неприємним.

«Однією з наслідків цього конфлікту є фундаментальна перебудова глобальної енергетичної системи, торговельних відносин і геополітичних розкладів, коли Китай та Індія тісно пов’язані з Росією», – сказав Джейсон Бордофф, директор Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету.

Найбільший експортний товар Росії, нафта — це валюта війни, яка фінансує кулі та ракети, що падають на полі бою в Україні. Захід намагається перекрити фінансовий кран, частково шляхом позбавлення Європи енергетичної залежності від Росії за допомогою санкцій.

Після початку війни, експорт сирої нафти з Росії скоротився лише незначно, оскільки продажі до Китаю та Індії значною мірою заповнили прогалину, яка утворилась після скорочення продажів в країни Європи. У травні Індія та Китай купували близько 2,4 млн барелів російської нафти на день, що становить половину російського експорту. Принаймні, частина цієї нафти переробляється в дизельне та інше паливо й експортується по всьому світу, зокрема до країн, що виступають проти російського вторгнення в Україну.

Китай та Індія купують нафту із 30-відсотковою знижкою порівняно зі світовою базовою ціною, що є позитивом для обох економік у світі, який страждає від зростаючої інфляції. Незважаючи на знижки, нафтові доходи Росії зростають, оскільки ціни виросли вище 100 доларів за барель.

Зрушення тільки починається, і кількість російської нафти поки що відносно невелика. Справжня перевірка готовності Китаю та Індії купувати російську нафту відбудеться, коли антиросійські санкції набудуть чинності.

Європейська заборона на танкерні постачання російської нафти та рафінованого палива, такого як дизельне паливо, буде запроваджена поетапно протягом наступних шести місяців.

«Ігри в доміно прискоряться у 2023 році, коли набуде чинності європейська заборона», – сказала Сара Емерсон, президент дослідницької фірми ESAI Energy.

Найбільший у світі імпортер нафти, Китай протягом десятиліть відіграє важливу роль на світових енергетичних ринках і значною мірою залежить від Близького Сходу та Росії щодо поставок.

У процесі того, як Сполучені Штати ставали дедалі самодостатнішими у задоволенні своїх енергетичних потреб, ця домовленість означала, що американський флот, який патрулює Перську затоку, ефективно захищав китайські лінії постачання. Китай отримував свою нафту, не занурюючись у заплутану близькосхідну політику, тоді як його торгівля зі Сполученими Штатами збільшилася.

Аналогічну поведінку Піднебесна демонструє і зараз, балансуючи свої економічні та геополітичні інтереси. Імпортувати більше російської нафти не лише дешевше, але й допомагає диверсифікувати поставки.

«Поведінка Китаю відповідає його давнім цілям національної безпеки. Тобто надавати пріоритет транспортним маршрутам, які не можуть бути заблоковані ВМС США, та стримувати Росію, збільшуючи її залежність від Китаю як основного покупця нафти та газу, і все це за мінімально можливих витрат», – вважає Девід Голдвін, старший дипломат Держдепартаменту з енергетики в перший термін адміністрації президента США Барака Обами.

Ця схема уже спостерігалась під час захоплення Росією Криму у 2014 році. Коли Захід запровадив санкції проти Москви, президент Росії Володимир Путін вилетів до Китаю, щоб укласти угоду щодо постачання природного газу, яка розроблялася протягом 10 років. Китай уклав жорстку угоду щодо дешевого газу, зірвавши спроби Заходу ізолювати Москву, але не підтримавши анексію Криму.

Після вторгнення Росії в Україну, Китай йшов тонкою межею, принаймні публічно. Китайські державні ЗМІ та урядовці мовчали про купівлю російської нафти, і китайські нафтові компанії дотримувались аналогічного обережного сценарію.

«Компанії не хочуть, щоб їх звинувачували у допомозі та сприянні путінській військовій машині», — сказала Еріка Даунс, старший науковий співробітник Колумбійського університету.

Апетити Китаю також можуть мати межі. Китай, зазвичай, прагнув забезпечити безліч джерел надходження енергії. І його відносини з Росією вже давно непрості, незважаючи на клятву китайських лідерів у дружбі без обмежень.

«У китайсько-російському співробітництві немає обмежень, але є певний підсумок. Його суть полягає у загальновизнаному міжнародному праві та нормах, які регулюють міжнародні відносини», – вважає Цінь Ган, посол Китаю в США.

До війни в Україні, на частку Росії припадало близько 1% потреб Індії в нафті. За даними Kpler, компанії, що займається даними про сировинні товари, у червні 2022 року російський експорт до Індії сягнув 1,15 млн барелів на день – порівняно з 33 000 барелів на день минулого року і близько 600 000 барелів у березні 2022 року – у той час як постачання до Іраку знизяться до понад 1 мільйона барелів на день.

Для уряду прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді достатня кількість дешевого палива допоможе впоратися з інфляцією та запобігти масовій нестачі палива, яка спровокувала насильство та політичні зміни у сусідній Шрі-Ланці.

Міністр закордонних справ Індії С. Джайшанкар неодноразово захищав стратегію країни від критики, що зростає з боку західних країн. Він сказав, що санкції Заходу щодо Ірану та політика ізоляції щодо Венесуели залишили Індії менше можливостей, оскільки ціни на енергоносії продовжують зростати.

«Вони вичавили решту джерел нафти, які у нас є, а потім кажуть: «Добре, хлопці, ви не повинні виходити на ринок і укладати для своїх народів найвигіднішу угоду. Я не думаю, що це дуже справедливий підхід», – сказав Джайшанкар.

На думку експертів у галузі енергетики, маючи надійну потужність переробки у 5 мільйонів барелів палива на день, Індія могла б споживати додатково 350 000 барелів російської нафти, або приблизно на третину більше, ніж вона імпортує. Індія вже припинила купувати нафту в Мексиці, скоротила закупівлі в Нігерії та відмовилася від поставок із Саудівської Аравії та США.

Поступово російська нафта замінює саудівську та іншу близькосхідну нафту в Азії, яка тепер надходить до Європи. Цей зсув породжує підвищену конкуренцію між членами Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), оскільки Ірак знижує ціни для Європи.

Саудівська Аравія та її союзники у Перській затоці розглядають Азію як свій ринок збуту, і раптово вони виявляються відсунутими на узбіччя. Росія та Саудівська Аравія, основні гравці ОПЕК+, розширеної версії картелю, останніми роками працювали разом, щоб контролювати постачання та підтримувати ціни. Росії, можливо, доведеться виявляти обережність, щоб не надто залежати від Азії, хоча її можливості обмежені.

«Витіснення Росією саудівської сирої нафти в китайській економіці може створити напругу в ОПЕК+. Це робить саудівців більш схильними до кроків, які завдадуть шкоди інтересам Росії і ще більше знизять світову ціну», — сказала Меган Л. О’Салліван, директор проекту «Геополітика енергетики» Гарвардської школи Кеннеді та колишній помічник президента Джорджа Буша-молодшого.