Невелика група добровольців навчають українських військових влучної стрільби, маневрування, надання першої допомоги та інших базових навичок, постійно змінюючи місцезнаходження тренувальних таборів, щоб уникнути ракетного обстрілу з боку Росії

Демократія зазнала нападу. Сполучені Штати бачили загрозу союзникові, а також усьому світовому порядку, але побоювалися, що введення військ може спровокувати ядерну війну. Тож вони вирішили постачати зброю. І невелика кількість американських інструкторів спецпризначення почала непомітно працювати із місцевими військовими. Такою була ситуація у Південному В’єтнамі 1961 року, за кілька років до повномасштабного військового втручання США, коли американська присутність обмежувалася військовою «консультативною групою». Така сама ситуація сьогодні і в Україні: невеликі групи ветеранів американських спецоперацій тренують українських солдатів поблизу лінії фронту і в деяких випадках допомагають планувати бойові завдання. Про це розповідається у спеціальному репортажі The New York Times, повідомляє Foreign Ukraine.

Проте, є помітна різниця. У В’єтнамі інструктори були представниками регулярних військ, що діють, під контролем Пентагону. В Україні, куди Сполучені Штати не хочуть відправляти війська, інструкторами є цивільні добровольці, які отримують підтримку за рахунок онлайн-пожертв та діють повністю самостійно.

«Ось чому я став зеленим беретом», – розповідає Перрі Блекберн-молодший, підполковник армійського спецпризначення у відставці, який провів 34 роки в Іраку, Афганістані, Ефіопії, Єгипті, Сомалі та Йорданії.

Наразі він перебуває в Україні як цивільна особа і займається тим, чим колись займався в армії: навчає місцеві збройні сили боротьбі із спільним ворогом.

«Було б марнотратством не використовувати свої таланти у скрутну хвилину. У моєму віці я бачив достатньо смертей і хочу спробувати зупинити кровопролиття. Ми маємо дати людям ресурси, щоб захистити себе», — сказав 60-річний Блекберн, один із небагатьох солдатів спецпризначення, які в’їхали до Афганістану на початку американського вторгнення 2001 року і зараз фінансує аналогічні зусилля за рахунок тисяч невеликих онлайн-пожертв від громадськості.

Чи є доцільним цей новий тип краудфандингової військової підтримки? Це питання є предметом суперечок. Деякі експерти попереджають, що присутність американських добровольців може призвести до трагічної події, яка втягне Сполучені Штати в ескалацію у стилі В’єтнаму. Росія заявляє, що ставитиметься до бойовиків-добровольців як до найманців і якщо вони потраплять у полон, їх можуть страчувати. Сполучені Штати не радять американцям брати участь у конфлікті. США вивели свої 150 військових інструкторів ще до початку війни і тепер покладаються на кілька десятків командосів з інших країн НАТО, щоб координувати потік зброї всередині України.

Але добровольці відкидають ідею, що вони можуть розпалювати велику війну. Натомість, за їхніми словами, вони працюють над тим, щоб запобігти їй, навчаючи українських військових чинити більш ефективний опір росіянам та стримувати подальшу агресію.

Так чи інакше американці є в Україні. Невідома кількість бореться на передовій. Інші добровільно стають членами груп евакуації поранених, фахівцями зі знешкодження бомб, експертами з логістики та інструкторами. За даними некомерційної організації, яка займається їх евакуацією, щонайменше 21 американця було поранено в боях з початку війни. Двоє вбито, двоє потрапили в полон, а ще один зник безвісти.

Блекберн і невелика група добровольців працюють безпосередньо з українськими військовими, навчаючи влучної стрільби, маневрування, надання першої допомоги та інших базових навичок, постійно змінюючи місцезнаходження тренувальних таборів, щоб уникнути ракетного обстрілу з боку Росії. Вони кажуть, що роблять це без жодної участі Пентагону.

Не всі добровольці, які бажають працювати в українській армії, мають багаторічний досвід. Блекберн та кілька інших ветеранів в Україні розповіли, що їм зустрічалися потенційні інструктори з роздутими резюме і, в деяких випадках, взагалі без військового досвіду.

У заяві Міністерства оборони йдеться, що воно «не пов’язане з жодною з цих груп» і рекомендує «громадянам США не їздити в Україну або негайно виїжджати, якщо це безпечно».

До війни американські військові регулярно відправляли в Україну інструкторів. Щойно Росія напала на Україну, адміністрація Байдена вивела всі війська.

«Ми не будемо вести третю світову війну в Україні», — заявив президент Байден.

Президент пообіцяв, що Сполучені Штати продовжуватимуть підтримувати Україну зброєю, і виділив 6,8 мільярда доларів на допомогу в галузі безпеки. Американські війська тренують українські війська у Польщі та Німеччині.

«Ми проводимо зовнішню політику США так, як не можуть військові», – сказав Ендрю Мілберн, полковник спецпризначення морської піхоти у відставці, який очолює групу ветеранів-добровольців, що проводять навчання та дають поради.

Розмовляючи телефоном із села приблизно за 15 миль від лінії фронту на сході України, Мілберн сказав, що його зусилля підтримують цілі США, одночасно ізолюючи Сполучені Штати від втручання.

Незабаром після початку війни президент України Володимир Зеленський закликав міжнародних добровольців приєднатись до боротьби проти Росії. Першими американцями, які відповіли на його заклик, часто були авантюристи-аматори та військові невдахи, які шукали пригод.

Група, орієнтована на навчання, як правило, старша та досвідченіша. Дехто піднявся до лав елітних підрозділів спеціальних операцій і виконував аналогічну роботу по всьому світу.

Протягом 31 року служби в Корпусі морської піхоти Мілберн обіймав керівні посади в Об’єднаному командуванні спеціальних операцій збройних сил США, зокрема як командир рейдерського полку морської піхоти. Спочатку він вирушив до України як незалежний журналіст, але сказав, що змінив курс, побачивши, як українські військові передають автомати недосвідченим студентам, власникам магазинів та іншим громадянам, перш ніж відправити їх воювати.

Мілберн зв’язався приблизно з 20 іншими ветеранами спецоперацій в Україні, і невдовзі вони почали називати себе «Групою Моцарта» — назву, обрану як протиставлення приватній російській військовій компанії «Група Вагнера». Завдяки контактам, які Мілберн та інші налагодили за кілька років до цього з українськими військами спеціальних операцій, «Група Моцарта» незабаром організувала тренувальні табори недалеко від місця бойових дій. Мілберн сказав, що він навчив близько 2500 українських військовослужбовців.

Група пропонує базові військові інструкції для солдатів, що вирушають на фронт, і час від часу проводить заняття з користування американською зброєю.

Він також надає спеціальні інструкції та поради для українських спецпризначенців.

За його словами, «Група Моцарта» була б природним провідником військової підтримки США, але коли він намагається зв’язатися з американськими військовими чиновниками в Західній Європі як офіційними каналами, так і неофіційними каналами, він не отримує відповіді.

«Щоразу, коли ми простягаємо руку допомоги, ми отримуємо відмову. Вони так бояться, що станеться щось погане, і це виглядатиме так, начебто було прерогативою уряду. Ми персони нон грата», – зазначає Мілберн.

Але Сполученим Штатам варто бути обережними.

«Як і у В’єтнамі, є ризик, що ми крок за кроком будемо втягуватись дедалі глибше у цю війну. Різниця в тому, що в Україні ставки вищі. Участь США почалася з 300 солдатів у 1955 році, які навчали південнов’єтнамських військових. Поступово Сполучені Штати скерували більше людей і збільшили вогневу міць. Американці почали супроводжувати південнов’єтнамські взводи на завданнях, а згодом підтримували їх літаками. Зрештою, інцидент 1964 року в Тонкінській затоці втягнув Сполучені Штати безпосередньо у війну, внаслідок якої 58 000 американців загинули, не досягнувши жодних стратегічних цілей. Я не кажу, що ескалація в Україні відбувається автоматично. Але небезпека полягає в тому, що ми починаємо перетинати червоні лінії ще до того, як дізнаємось, де вони знаходяться», – вважає Джордж Біб, директор Інституту Квінсі.

Звичайно, існують відмінності між Південно-Східною Азією у 1961 році та сучасною Східною Європою.

Уряд Південного В’єтнаму на той час був непопулярним, корумпованим і зіткнувся з комуністичним повстанням у сільській місцевості. А Президент України має високий рейтинг у країні, що об’єдналася проти російських окупантів.

Але так само, як і у В’єтнамі, Сполучені Штати тепер змушені обирати тільки між поганими варіантами, намагаючись підтримати союзника, не протидіючи могутньому супротивнику.

Американці на передовій кажуть, що Росія розпалює конфлікт і що Сполучені Штати не мають іншого вибору, окрім як відреагувати.

І Мілберн, і Блекберн заявили, що Сполученим Штатам варто реагувати більш агресивно і відправити більш сучасну зброю середньої дальності.

Блекберн розуміє обережність Сполучених Штатів, але вважає її недоречною, оскільки обережність лише підігріває російську агресію.

«Вони руйнують цілі міста, вбивають мирних мешканців. Якщо це не ескалація, то що? Я не бачу, щоб це було схоже на роки до В’єтнаму. Для мене це більше схоже на роки перед Другою світовою війною. Озираючись назад, люди в майбутньому будуть дивуватися, чому ми не зробили більше», – зазначає Блекберн.