Як відбудувати Україну після війни в інтересах працівників

Метою відбудови має бути не повернення в Україну периферійного капіталізму, а запровадження елементів соціальної та солідарної економіки

Фото: Majda Slámová/Voxpot

Загальновідомо, що наслідки кризи на ринку праці гостріше відчувають працівники, ніж роботодавці. Українці та українки готувалися до того, що їм доведеться кусати зуби відразу після російської атаки. Але за нинішнього розвитку подій не всі погоджуються, що ситуація, коли бізнес має численні переваги над своїми працівниками, є справедливою. Попри те, що тисячі людей загинули у російсько-українській війні і ще тисячі втратили свої домівки, економічний добробут країни також опинився під загрозою. А тягар, здебільшого, повинні нести працівники. Про це йдеться в аналітичній публікації Віталія Дудіна, керівника громадської організації «Соціальний рух» на сторінках Krytyka Polityczna, повідомляє Foreign Ukraine.

Віталій Дудін

Українські роботодавці працюють, незважаючи на пошкодження майна та інфраструктури. Крім того, за офіційними даними, в Україні щодня на роботі гине одна людина. З 24 лютого 2022 року, за понад 80% випадків смерті на виробництві відповідальна російська армія. Серед загиблих – залізничники, медики та інші працівники бюджетної сфери.

За оцінками, через російську агресію ВВП України цього року впаде на 50%. Були знищені сотні компаній, що призвело до зникнення 30% робочих місць. За даними Financial Times, до кінця року рівень безробіття в Україні сягне рекордних для Європи 25%.

Наразі українським працедавцям розв’язали руки для вирішення проблем, викликаних російським вторгненням. З іншого боку, в парламенті та в уряді реформатори намагаються проштовхнути радикальні реформи трудового законодавства, які б позбавили захисту українських працівників.

Поки що мільйони людей задаються питанням, як пережити воєнну економічну кризу. Але на горизонті вимальовується інше питання: що робити, коли закінчиться війна?

Майбутній занепад економічної могутності та добробуту в Україні, швидше за все, визначатиметься вимушеними змінами, які відбуваються сьогодні.

Демографічний шок на ринку праці

Неважко передбачити, що російська агресія знизила вартість робочої сили в Україні. У травні зарплати впали в середньому на 10% порівняно з довоєнним періодом. У вакансіях в таких галузях, як видобуток сировини, охорона чи інша фізична діяльність, ставки майже вдвічі нижчі.

Загальновідомо, що наслідки кризи на ринку праці гостріше відчувають працівники, ніж роботодавці. Українці та українки готувалися до того, що їм доведеться кусати зуби відразу після російської атаки. Але за нинішнього розвитку подій не всі погоджуються, що ситуація, коли бізнес має численні переваги над своїми працівниками, є справедливою.

Наприклад, Верховна Рада вирішила обмежити значну частину прав українських працівників. Суть полягає в тому, що роботодавці можуть призупинити трудовий договір. У цьому випадку працівник не заробляє гроші, але залишається зв’язаним контрактом. Таким чином, тисячі працівників приватного сектору та робітників були фактично, хоч і неофіційно, безробітними протягом багатьох місяців. Станом на 1 квітня 2022 року близько 5 мільйонів громадян звернулися за отриманням одноразової допомоги у зв’язку з втратою доходу. Проте, на кінець травня 2022 року, кількість зареєстрованих безробітних становила 308 тисяч осіб, тобто в 16 разів менше.

В Україні нелегальна робота процвітає ще більше, ніж раніше. Після нападу Росії, українська держава скасувала всі трудові інспекції. Також не контролюється розкрадання зарплати, яке є ганебною практикою українських роботодавців.

Водночас Україну за останні місяці покинули 6 мільйонів громадян, переважно жінок. У Європі деякі біженці – хоча далеко не всі – опинилися в країнах, де вищі зарплати, де поважають закон і де плата за житло та дитячі садки є доступнішою. Вірніше, не варто очікувати, що молоді матері повернуться на роботу в ці відносно безпечні міста України.

Соціологи прогнозують, що після скасування воєнного стану – а це означає, що чоловіки віком до 60 років тепер не мають права залишати країну – Україну може охопити чергова хвиля еміграції. Чоловіки поїдуть працювати за кордон, приєднаються до родини, яка вже там перебуває, або шукатимуть безпечне місце для життя в умовах триваючого конфлікту.

Якщо Україна хоче, щоб ці демографічні зміни залишилися тимчасовими, вона повинна переглянути свою економічну політику: подумати, як стимулювати громадян залишатися в країні.

Відбудова чи неоліберальна антиутопія?

Такі завдання, як ремонт інфраструктури, запуск промислового виробництва чи задоволення людських потреб, мають виконуватись у ширшому соціально-гуманітарному контексті відбудови. Проте, незважаючи на наявність усталених передових практик, рекомендованих, наприклад, Міжнародною організацією праці, навряд чи при відбудові України будуть враховані потреби населення та його довгострокові інтереси.

Поки що плани відбудови України в основному дотримувалися неоліберальної традиції. Один із них, розроблений українською владою, відомими експертами та бізнес-асоціаціями, значною мірою спирається на принципи дерегуляції та лібералізації. Ці принципи, безсумнівно, будуть реалізовані й еквівалентом Плану Маршалла для України, який було запропоновано європейським партнерам.

Тим часом, український уряд робить деякі кроки самостійно. Наприклад, після знищення Росією великих промислових заводів держава хоче зосередитися на розвитку малого бізнесу як способу запустити економіку. Пропозиції влади щодо відбудови зводяться до кредитів для мікропідприємців та навчання людей у сфері інформаційних технологій. Цей тип інновацій може спрацювати в мирний час. Але сьогодні розвиток самозайнятості гальмуватиме зруйнована інфраструктура, низька купівельна спроможність гривні та загальна дестабілізація економіки. Структурні фактори можуть перешкодити малим фірмам налагодити ланцюги поставок і охопити споживачів.

Українські делегації поїхали до Лугано з проектами та презентаціями, які ґрунтувалися, зокрема, на документі «Програми відбудови України», оприлюдненому у квітні міжнародною групою економістів.

Рекомендації цього плану включають:

1) запровадження більш гнучких трудових контрактів і скасування тих трудових законів, які перешкоджають проведенню ліберальної економічної політики;

2) запровадження державних субсидій для залучення іноземних компаній;

3) широка приватизація, зокрема найбільших українських банків;

4) пріоритетна кредитна підтримка експортного сектору;

5) використання трудомістких некваліфікованих державних інвестицій для ремонту інфраструктури;

6) створення технократичного урядового агентства для розподілу міжнародної допомоги.

Основні загрози, пов’язані з ухваленням подібного плану, пов’язані з тим, що приватизація та скорочення бюджетної сфери призведуть до ліквідації захищених робочих місць, а на їхньому місці створюватимуться смітникові посади. Існує також ризик того, що тільки іноземні корпорації будуть збагачуватися від інфраструктурних робіт, тоді як українська економіка збереже свій переважно видобувний характер, замість того, щоб розвивати інноваційні галузі. Нехтування роллю профспілкових організацій у процесі відбудови лише посилить проблеми незадекларованої зайнятості, безробіття та нерівності.

Проте є багато альтернатив, які варто розглянути в контексті відбудови України.

Зрештою, метою відбудови має бути не повернення в Україну периферійного капіталізму, а запровадження елементів соціальної та солідарної економіки, таких як:

1. Міцна економічна база. Пріоритетом має бути будівництво виробничих потужностей та інфраструктури, які створюватимуть стабільні робочі місця у великих масштабах, підвищуватимуть технічний рівень економіки та орієнтуватимуться на внутрішній попит, а не на експорт. Головним інвестором має бути держава, бо лише вона здатна мобілізувати необхідні ресурси.

2. Зростання суспільної довіри. Щоб гроші йшли в правильному напрямку, до процесу ухвалення рішень має бути залучене все українське суспільство. Громадські роботи та інвестиційні пріоритети мають бути підтримані профспілками.

3. Стабільна зайнятість. Потрібно скасувати військовий закон, який надає українським роботодавцям право призупиняти виконання зобов’язань перед працівниками за індивідуальними та колективними договорами. Інспекторам варто надати ресурси та повноваження, які необхідні для нагляду за українськими робочими місцями. Масові громадські роботи мають супроводжуватися професійним навчанням працівників, щоб забезпечити хороші перспективи на ринку праці. Субсидії мають спрямовуватися українським підприємствам, які працевлаштовують працівників з незахищених верств населення, підвищують заробітну плату або залучають профспілки до процесу ухвалення рішень.

Приватні компанії в умовах кризи показали себе дуже безвідповідальними. Повоєнне українське суспільство потребує інтеграції, яка буде забезпечена розвитком державних і кооперативних підприємств, які не заробляють гроші за рахунок суспільства та довкілля.

Перед Україною стоїть величезне завдання усунути колосальний збиток і перезапустити промисловість. Неоліберальна політика не підходить для реалізації таких планів. Необхідна стратегія, яка базується на державному втручанні в економіку та програмах фінансування зайнятості. Це, у свою чергу, потребує проведення політики перерозподілу шляхом відповідного оподаткування, а також конфіскації надлишку багатства у найбагатших українців. Останнє було б конкретним виявом давно обіцяної політики деолігархізації країни, яка, здається, зникла з радарів із початком війни.

У короткостроковій перспективі, Росія відібрала владу українських робітників. Проте, в довгостроковій перспективі робітничий рух в Україні може ще більше посилитися та призвести до покращення умов праці. Навіть в атмосфері песимізму українське суспільство вірить у більш справедливу модель перебудови.