Як етнічні греки в Україні постраждали від російського вторгнення

Більшість етнічних греків проживали у Маріуполі, але деякі з них померли, а інші змушені були втікати від російських бомбардувань

Наталія Гаракоз померла на початку травня в підвалі свого житлового будинку в оточеному південноукраїнському місті Маріуполь. 86-річна письменниця переїхала до підземного укриття після того, як від російських обстрілів була знищена її квартира та велика бібліотека, де на полицях були книги, які вона написала рідною грецькою мовою і описувала життя грецької діаспори в Україні. Про це йдеться у спеціальному репортажі AlJazeera, повідомляє Foreign Ukraine.

Перша книга була опублікована у 1989 році, коли, внаслідок реформ перебудови, скасували цензуру комуністичної доби та надали українським етнічним грекам можливість висловитися та знову відкрити свою колективну Одіссею.

Її остання книга вийшла у 2013 році, за рік до того, як Росія анексувала Крим, батьківщину предків її спільноти.

«Крим» і «Росія» є ключовими словами в історії маріупольських греків, адже їх діаспора була найбільшою в колишньому Радянському Союзі – за офіційними даними 80 000 осіб, або щонайменше втричі більше, за словами лідерів громади.

Вони були третьою за чисельністю етнічною групою на південному сході Донецької області після українців і росіян, але війна знищила та викорінила їхню громаду.

Хаос маріупольської битви не дав можливості точно дізнатися, як загинула Гаракоз. Але в перші тижні війни Росії проти України, представники міністерства закордонних справ в Афінах заявили, що вони були «шоковані» тим, що від російських бомб загинули декілька етнічних греків поблизу Маріуполя, коли вони викликали представника Москви.

«Багато людей загинули, а інші змушені були виїхати», — розповідає Микола Ахбаш, офіцер поліції та етнічний грек.

Він порівняв завдані війною збитки з «грецькою операцією» сталінської епохи, щоб очистити інтелектуальну еліту спільноти та змусити інших соромитися та мовчати про свою спадщину та етнічну приналежність.

«Це насправді повторюється», — сказав Ахбаш, який втік із Ялти, свого рідного села поблизу Маріуполя на Азовському морі, 25 лютого, наступного дня після початку війни.

За його словами, його колишніх колег-поліцейських, які залишилися, катували, оскільки росіяни та підтримувані Москвою сепаратисти змушували їх переходити на свій бік.

«Одурманені Росією»

Майже 250 років тому, десятки тисяч етнічних греків прибули з Криму на возах і пішки на територію сучасного Донця.

Назвали його містом Пресвятої Богородиці – Маріуполь.

Царській Росії вони були потрібні для роботи на родючих і багатих ресурсами землях, які вона захопила у кримських ханів, монгольської династії, яка прийняла іслам і тюркську мову.

Деякі кримські греки також перейшли на тюркську мову в повсякденному житті, але зберегли свою православну віру.

Інші продовжували розмовляти грецькою, але насичували свою мову тюркськими словами і часто мали тюркські прізвища.

«Вони — один народ зі спільною історією, культурою, релігією та двома мовами», — вважає Олександр Рибалко, лінгвіст і мовний активіст.

Греки прижились у південному Криму та на узбережжі Чорного та Азовського морів принаймні з 700 року до нашої ери – переважно для експорту пшениці з внутрішніх районів. Давньогрецький історик Геродот навіть вважав, що Азовське море розділяє Європу й Азію.

Але вони були потрібні Росії всередині країни. Вони закликали кримських греків залишатись у Донецьку, обіцяючи безкоштовні землі, податкові пільги, звільнення від військового призову та інше.

Маріуполь став їхнім найбільшим містом, їхнім «гніздом, центром, столицею», а їхні села виростали як гриби по всьому Донецьку.

Через одне чи два покоління пільги були скасовані, що стало традицією відносин між російським урядом і грецькою діаспорою.

«Зрештою, греків обдурили», — каже поліцейський Ахбаш, чиє прізвище в перекладі з тюркської означає «біла голова».

«Оливки і туніки»

Він у дитинстві здебільшого розмовляв російською – і вивчив грецьку мову завдяки своїй бабусі, літнім сусідам і учителю середньої школи, одного з небагатьох громадян Греції, яких Афіни відправили до Донецька у 1990-х роках.

Сучасна грецька мова, яку вивчав Ахбаш зі своїм учителем, відрізнялася від п’яти архаїчних діалектів, якими розмовляли українські греки.

«Наша мова була законсервована і продовжувала занепадати, вона не розвивалася на загальногрецькому рівні», — сказав Ахбаш.

Він пише вірші своїм діалектом і співпрацює з лінгвістами, щоб популяризувати мову серед молодих греків.

Але такий ентузіазм зустрічається рідко.

Більшість молодих людей не знають мови своїх предків – здебільшого через те, що в радянські часи наполегливо розмовляли російською мовою.

«Я знаю кілька слів. Мої батьки теж не розмовляли грецькою», — розповіла 24-річна касир ресторану швидкого харчування в центрі Києва Олена Фомаїді.

Вони теж обмаль знають про свою історію, крім того, що пишуть у шкільних підручниках про Стародавню Грецію та роль Візантійської імперії в наверненні східних слов’ян, майбутніх українців, росіян і білорусів, до християнства.

«У багатьох є розуміння, що була Стародавня Греція, оливки і туніки. Смішно спостерігати за фестивалями, де намагаються втілити грецьких богів, викочують амфори», – сказав Ахбаш.

Декого навіть бентежать імена, якими їх грекомовні та тюркомовні етнічні родичі називають себе – Румеї або Урум відповідно.

Обидва слова означають «римський», і це не дивина, а ключ до головної пострадянської ідеології Москви.

«Третій Рим»

Крихітне Московське князівство виросло під егідою монголів, які контролювали більшу частину Східної Європи.

Москва вдавалась до тактики гіперцентралізованого правління, безжального пригноблення регіональної автономії та інакодумства.

Але після повалення монгольського «ярма» – або правителів – московити прагнули підвищити свій престиж серед інших християн.

Отже, великі московські князі запозичили титул «цар» або «кесар» за ім’ям імператорів Риму та його східно-православної правонаступниці – Греко-Візантійської імперії, жителі якої називали себе «римлянами».

Оскільки «Другий Рим, Константинополь, упав під рукою турків-османів, царі назвали Росію «Третім Римом».

Навіть за часів занепаду Російської імперії, під час Першої світової війни, вони мріяли захопити Стамбул і протоки через «історичне право» Росії.

Цей термін знову набув популярності після розпаду СРСР у 1991 році, коли Кремль відродив Православну Церкву – і зрештою перетворив її на ключового ідеологічного союзника, який схвалює майже кожен крок президента Росії Володимира Путіна.

Тим часом Московський патріарх Кирило почав пропагувати концепцію «Русского мира» — «цивілізації», що ґрунтується на релігійно-політичних засадах Візантійської імперії.

Його справжнє ім’я – Володимир Гундяєв і він відомий своєю схильністю до надзвичайно дорогих наручних годинників і розкоші, патріарх прийняв ім’я «Кирило» на честь візантійського грецького ченця, який винайшов кириличний алфавіт, що досі використовується в Росії та Україні.

Кремль запозичив ідеологію Кирила і представив її як транснаціональну «єдність» етнічних росіян і російськомовних, які потребують «захисту» Москви.

Путін використав це, щоб виправдати анексію Криму, підтримку російськомовних сепаратистів у Донецьку та сусідньому Луганську – і цьогорічне вторгнення в Україну.

Крим мав першочергове значення для Москви, тому що там, приблизно у 988 році нашої ери, грецькі ченці охрестили тезку Путіна, Великого князя Володимира, який правив більшою частиною сучасної України та Західної Росії.

Багато українських греків, нащадків «Другого Риму», вітали концепцію «русского мира».

А потім «Русский мир» увірвався в їхній світ, перетворивши Маріуполь на тліючі руїни, де, за даними української влади, від російських обстрілів загинули щонайменше 22 000 мирних жителів.

Немає жодної статистики про те, скільки етнічних греків загинуло під час блокади Маріуполя чи опинилося в Росії в рамках московської «евакуації».

Також невідомо, скільки людей залишилося в місті, в якому немає водопостачання, електрики та базової медичної допомоги після захоплення російськими військами. Вони живуть поруч із тілами своїх сусідів і родичів, які наспіх поховані на подвір’ях або розкладаються в обвалених будівлях.

Схоже, що вторгнення вразило греків і змусило їх замовкнути. Хоча багато їхніх сіл у Донецькій області не постраждали від військових дій, але війна перевернула їхній культурний капітал.