Польща, допомагаючи Україні, інвестує у своє безпечне майбутнє

Сусідня країна вже витратила майже 2 млрд доларів на допомогу Україні

Чим ближче до зими, тим «партія миру» набирає більше вітру у вітрила, і не тільки на захід від Одеру. Втома від українського конфлікту та його економічних витрат робить мир неминучим. Прихильники домовленості з Кремлем також мають готові моделі морально-раціональних аргументів, якими можна завоювати прихильників у «війні за мир». Аргументи  забезпечили: Папа Римський Франциск, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, еліта німецької СДПН на чолі з Олафом Шольцем і старшиною партії Герхардом Шредером, французькі русофіли тощо. Про це йдеться в аналітичній публікації Dziennik, повідомляє Foreign Ukraine.

Аргументи «Партії миру»

Перший набір аргументів зводиться до розпливчастих тверджень про те, що будь-який конфлікт у підсумку все одно завершується мирною угодою між ворогуючими сторонами. Тож краще домагатись цього швидше, зменшивши таким чином страждання мирного українського населення та врятувавши тисячі військових від неминучої загибелі (начебто доля загиблих хвилювала прихильників переговорів із Кремлем). Другий пакет стосується економічних втрат країн ЄС через запроваджені проти Росії санкції, які нібито не мають істотного впливу. Зрештою, існує проблема посилення страху перед енергетичною кризою, зубожінням населення, рецесією та безробіттям. А також додаються індивідуальні витрати кожної країни. У випадку з Польщею вони особливо значні. Якщо скласти голі цифри разом, вони справді справлять враження.

Польська допомога Україні

За підрахунками Польського економічного інституту, пересічні поляки добровільно пожертвували або витратили на допомогу українським біженцям понад 5,5 мільярдів злотих. Крім того, є витрати з державного бюджету, які необхідні для забезпечення близько 3 мільйонів людей: безпека, медична та соціальна допомога, освіта дітей тощо. Тут цифри дуже приблизні, але урядове листування, надіслане з Варшави до Єврокомісії, свідчить про те, що вартість утримання українських біженців становить приблизно 1 мільярд злотих на місяць. Окремий розділ – для військової допомоги у вигляді техніки та амуніції. Згідно з аналізом, опублікованим на початку липня BBC, Варшава вже інвестувала 1,81 мільярда доларів. Однак ці витрати послідовно відшкодовуються зі спеціального фонду, створеного країнами ЄС для фінансування озброєння України (його поточна вартість становить 2,5 млрд євро). Отже, з точки зору Польщі, чи вигідно починати боротьбу за мир? Ну, точно ні. Відповідь на те, чому потрібно вникати у деталі, не пов’язана з простим підсумовуванням витрат.

Версаль і мирна угода

По-перше, теза про неминучість мирної угоди. Так, кожна війна має кінець, але говорити про те, що договір відновить безпечний мир, — це верх наївності чи лицемірства. За останні 100 років більшість збройних конфліктів закінчувалися певною мирною угодою. Як правило, це виявлялося лише етапом переходу до нової реальності або актом, що створював її у зовсім несподіваному для авторів угоди напрямку. Німецька делегація їхала до Версаля, щиро переконана, що союзники продиктують Берліну м’який мир. Відповідальний за агресивну політику Другого Рейху, імператор Вільгельм II зрікся престолу і втік до Нідерландів. СДПН перемогла на чесних виборах і вперше взяла владу в Німеччині. Канцлер-соціаліст Філіп Шайдеман також вважав, що уряди Великої Британії та Франції відчувають спільну відповідальність за шокуючий кривавий конфлікт, у який перетворилася Перша світова війна. Уявіть собі його безмірне здивування, коли через гру між Великою Британією та Францією за участю Польщі від Німеччини відрізали наступні території. Берлін втратив: Гданське Помор’я, Велику Польщу, частину Верхньої Сілезії, хоча очікував, що лише Ельзас і Лотарингія будуть повернуті Франції. Це супроводжувалося зобов’язанням виплатити величезні репарації. У підсумку, німці почувалися обдуреними та пограбованими. Це поширене бажання реваншу чудово використав Адольф Гітлер, коли боровся за владу, а згодом розпочав нову війну.

Припинення вогню в Україні? Яким чином?

Тому, коли ви чуєте голоси за швидке припинення вогню в Україні, варто запитати, як саме це буде виглядати. Відомо, що війська НАТО не введуть і не витіснять російські збройні сили за межі 2014 року і навіть 24 лютого 2022 року. Таким чином, поточні переговори призведуть до нового Версальського договору, коли Київ буде змушений погодитися на втрату 20-30% своєї території. Аналогії з Версалем (хоча Україна зовсім не нагадує кайзерівську Німеччину) тут недоречні. Цей договір містив механізм неминучого штовхання Європи до нової світової війни. Мир, який прем’єр-міністр Орбан активно пропагує, загрожує тим самим. Ані Сполучені Штати Америки, ані ЄвроСоюз не дадуть Україні гарантії, що в разі чергового вторгнення солдати демократичних країн будуть воювати безпосередньо з окупантами. Можливі лише непрямі гарантії у вигляді фінансування відбудови ядра української держави та її переозброєння. Москва, у свою чергу, гарантуватиме, що не виконуватиме жодних домовленостей, якщо її до цього не примусять. А пошматована Україна лише спокусить Росію завершити процес її ліквідації. Крім того, ніщо так не тішить росіян, як можливість обдурити і принизити Захід.

Бомба уповільненої дії

Не змирившись із територіальними втратами, краще озброєна Україна та Росія, навчившись на своїх попередніх помилках, відтворюючи свій військовий потенціал, створять щось на зразок бомби уповільненої дії. Тим паче, що в разі нового вторгнення українці знову воюватимуть самі. Ще одне повномасштабне збройне зіткнення буде лише питанням часу. Боротьба відбуватиметься набагато ближче до польських кордонів, із загрозою ще більшої хвилі біженців і прямого залучення Польщі до військових дій. Сьогодні, коли фронт майже завмер, а російська армія стікає кров’ю на сході України, обидві ці загрози для Польщі стали мінімальними. Ще одна ілюзія прихильників миру полягає у тому, що швидкої домовленості з Кремлем (за рахунок українських територій) позбавить Європу від дорогих енергоносіїв. Іншим чином неможливо читати туманні заяви про високу ціну санкцій ЄС проти Росії. Насправді, Німеччина, а разом з нею й решта ЄС, платять високу ціну за недалекоглядну дурість стати залежною від російського газу, а у випадку Польщі — від вугілля. Однак лікувати клин клином і лікувати недалекоглядну дурість іншою недалекоглядною дурістю в довгостроковій перспективі може бути смертельним. Якщо енергетичний шантаж виявився таким ефективним, чому Кремль має відмовлятися від цього інструменту тиску після припинення війни в Україні? Заради дотримання договорів і домовленостей?

Розгойдування паливного ринку та розпалювання конфліктів

Розгойдування паливного ринку та розпалювання конфліктів, що вражають його, стає необхідністю для Москви. Усе тому, що економічні новини зі США вже свідчать про рецесію два квартали поспіль. Тільки війна тримає ціну бареля нафти в районі 100 доларів. Якщо зараз нафта почне падати, а її експорт становитиме хоча б 70%, дохід Росії від продажу сировини буде пострілом у скроню Кремля. Сумна правда полягає в тому, що Європа зможе остаточно подолати енергетичну кризу лише отримавши нових постачальників газу з Азії, Близького Сходу та Африки. А у перспективі – розвиток атомної енергетики. З іншого боку, проблема поставок нафти, як показала стабілізація цін, знову швидко вирішилася. Всупереч стереотипній думці, найбільшою проблемою на цьому ринку є не брак сировини, а жахливі нафтові країни та ризик надлишку чорного золота.

Питання до прихильників швидкого миру з Росією

Найцікавішим було б запитання до прихильників швидкого миру з РФ – як саме Польща змусить його укласти? Чесно кажучи, Польща має такий інструмент у своєму розпорядженні. Вона мала б не лише утриматися від перевезення зброї, боєприпасів і продовольства в Україну, але й, за прикладом Угорщини, заблокувати можливість транзиту озброєння через свою територію. Відрізана від постачання, українська армія не втримає фронт надто довго. І окупація росіянами не 20, а 50 відсотків території України та вбивство або депортація переважної кількості цивільних осіб змусить уряд у Києві більш охоче говорити про умови капітуляції. Тоді Польща, маючи можливість насолоджуватися таким миром і щастям Кремля, мала б взяти на себе наслідки розриву союзу з американцями та англійцями, а в Європейському Союзі відігравати роль білої ворони. У Берліні, Парижі та Будапешті всі прихильники повернення до співпраці з Росією випили б за здоров’я уряду у Варшаві, а потім пішли б у ЗМІ викривати зраду Польщі, яка огидно встромила ножа в спину України, яка чинить героїчний опір. Тож, якщо не дивитися лише через призму гаманця, стає очевидним, що витрати Польщі на війну в Україну здаються величезними, але необхідними. Вони як інвестиція у безпечне майбутнє. Так, Росія ще може перемогти. Тоді ця інвестиція не принесе очікуваного прибутку. Але навіть послаблення Кремля — це все одно, що купити додаткові роки миру. Вони також можуть бути неоціненними. Насправді, єдине закономірне запитання полягає в тому, чому ті, хто вимагає енергетичної солідарності – Європейська комісія та країни ЄС – водночас не бажають розділити ці витрати з Польщею.