Якщо монгольська армія серйозно налаштована протистояти зовнішнім загрозам і внутрішній нестабільності, вона має пройти реконструкцію організаційної культури, як і українська армія

«Існування малих націй не є самоочевидною впевненістю, а завжди є питанням, ставкою, ризиком, — нагадував письменник чеського походження Мілан Кундера. Ніщо останнім часом так не нагадувало Монголії про цю вразливість більше, аніж війна в Україні. Про це йдеться в аналітичній публікації Тувшинзая Гантулга, позаштатного наукового співробітника Інституту стратегічних досліджень Монголії та колишнього помічника президента Монголії на сторінках The Diplomat, повідомляє Foreign Ukraine.

Монголія, яка оточена Росією та Китаєм, з населенням лише у 3,5 мільйона осіб, отримує багато важких уроків, спостерігаючи за Україною. Такі уроки, які засвоєні меншими країнами, впливатимуть на глобальні події у найближчі роки.

Надзвичайні географічні обмеження Монголії означають, що коли йдеться про питання зовнішньої політики, Улан-Батору, зазвичай, доводиться спочатку враховувати позиції своїх двох сусідів. Але такий підхід неминуче уповільнює формування зовнішньої політики Монголії. В епоху соціальних медіа втрачати час означає втрачати наратив. Уряд Монголії повинен навчитися бути проактивним у своїй комунікації та випереджати наративи. Інакше існує ризик того, що громадська думка неточно відображатиме зовнішню політику Монголії.

У випадку війни в Україні, міністр закордонних справ Монголії Батцецег Батмунх публічно не озвучував заклик Монголії до мирного вирішення конфлікту до 2 березня – майже через тиждень після вторгнення. Навіть тоді повідомлення не було тиражовано англійською мовою.

Глобально пов’язана та соціально свідома монгольська молодь не сприйняла таку затримку легковажно. Соціальні медіа Монголії переповнені критикою щодо бездіяльності уряду їх країни в захисті інтересів України.

З іншого боку, Монголія надіслала Україні гуманітарну допомогу та утрималася від голосування за резолюцію ООН з вимогою вивести російські війська (а не голосувала проти). Хоча цих заходів у жодному разі недостатньо, вони важливі, враховуючи той факт, що Росія майже повністю контролює енергопостачання Монголії та невпинно тисне на Монголію, щоб вона підтримала війну.

Комунікаційні недоліки монгольського зовнішньополітичного істеблішменту посилюються майже відсутністю поважних монгольських голосів у міжнародних ЗМІ. За винятком однієї статті тодішнього прем’єр-міністра у 2005 році у The Washington Post, майже жоден монгол не публікував статті у головному виданні, яке формує громадську думку, наприклад The New York Times або Financial Times.

Це серйозна прогалина, яка має наслідки для національної безпеки. Українці вміло використовують міжнародні засоби масової інформації, щоб інформувати світ про своє становище. Монголи тільки зараз починають усвідомлювати важливість здатності ефективно доводити свої аргументи до міжнародної аудиторії.

Протягом останніх 30 років, Монголія, яка була карликовою країною порівняно з величезними військовими державами, Росією та Китаєм, не бачила потреби витрачати багато грошей платників податків на свою армію. Але війна в Україні дає монголам інший урок: ніхто не може передбачити майбутнє, і Монголія повинна бути готова до будь-якої ситуації.

10 липня, у День державного прапора, уряд Монголії провів, мабуть, найбільший щорічний військовий парад за останні 30 років. Судячи з ентузіазму та фанфар монгольської громадськості, така підвищена увага до збройних сил, схоже, не викликає великого спротиву.

Як відзначають багато міжнародних експертів, успіх України можна пояснити її висококваліфікованими та децентралізованими силами. Як і українська армія 2014 року, армія Монголії досі функціонує за радянським принципом «зверху вниз».

Але за останні вісім років Україні вдалося розширити повноваження своїх сержантів і надати більше автономії невеликим підрозділам. Якщо монгольська армія серйозно налаштована протистояти зовнішнім загрозам і внутрішній нестабільності, вона має пройти таку ж реконструкцію організаційної культури. Враховуючи обмежені розміри та ресурси, Монголія не має іншого вибору, як покладатися на незалежні та менші підрозділи.

Через різні історичні та геостратегічні причини багато монголів вважають, що Росія є єдиною країною, яка може надати Монголії гарантію безпеки. Але нещодавні необґрунтовані заяви російського керівництва про те, що в Монголії знаходяться американські лабораторії біологічної зброї та очевидні військові недоліки Росії в Україні, змушують монголів сумніватися в бажанні та здатності Росії гарантувати стабільність у регіоні.

Монголія перебуває у процесі визначення власного місця в мінливому світовому порядку. Цей процес вимагає витонченого балансування. З одного боку, будучи єдиною діючою демократією в усьому центрі Євразії, монголи можуть глибоко зрозуміти бажання українців жити в демократичному та процвітаючому суспільстві.

З іншого боку, монголи також розуміють, якщо з ними щось станеться, країна залишиться наодинці. Жодна західна країна не могла дати гарантії безпеки Монголії. Росія і Китай нікуди не зникнуть, і так чи інакше Монголії доведеться з ними мирно співіснувати.

Уроки, які менші країни можуть запозичити із війни в Україні, є унікальними для їхніх власних обставин. Але їх об’єднує — підвищена самовпевненість. Творчо обходити обмеження та робити себе незамінними для світової спільноти є ключовим для малих держав. Війна нагадала монголам, що тепер у них немає іншого вибору, як готуватися до можливих непередбачуваних подій.