Багато бійців, які прибули з Білорусі, щоб допомогти протистояти російському вторгненню, провели певний час у в’язницях на батьківщині за протести проти диктатури Лукашенка, яка підтримує Путіна

«Війна тут зовсім інша. Тут ви розумієте, що танки, літаки та артилерія не тільки на вашому боці. Інколи здається, що все це є лише в іншої сторони», — розповідає Станіслав (ім’я не справжнє), доброволець української армії, який командує групою білоруських та іноземних бійців. Про це йдеться у спеціальному репортажі Haaretz, повідомляє Foreign Ukraine.

Розповідаючи про свій військовий досвід, він згадує чотири з половиною роки служби в бригаді Кфір Армії оборони Ізраїлю, яка діє переважно на Західному березі.

Станіслав, який народився в Білорусі, приїхав жити в Ізраїль, коли йому було 8 років. Нещодавно він планував почати вивчати архітектуру в Чехії, але коли Росія напала на Україну в лютому, він знав, що буде допомагати українцям, завдяки своєму військовому досвіду.

У 2020 році, в рік останніх президентських виборів у Білорусі, він був присутній на акціях протесту в Ізраїлі, підтримуючи білоруську опозицію та обурюючись з приводу насильства білоруської поліції щодо демонстрантів, які протестували проти фальсифікації виборів.

Станіслав каже, що ситуація в Україні зовсім не нагадує ту, яку він пережив на Західному березі.

«Я пам’ятаю, скільки часу і зусиль доклали наші командири, щоб солдати залишалися людьми, тому як командир я повинен був це зробити. У нас були зброя та обладнання, але коли над нами летіло каміння та коктейлі Молотова, то доводилося поводитися дуже стримано», – каже Станіслав.

За словами Станіслава, «це кардинально відрізняється від того, що було в Білорусі, де люди виходили з піднятими руками і просто стояли на вулиці. Ні каменів, ні стрілянини, ні терактів не було, а почали стріляти гранатами та кулями з гумовими наконечниками; били під час арешту та після арешту. Це мене обурило».

«Ми впевнено тримаємо гвинтівку»

Станіслав є у складі бригади, яка називає себе «Погоня»; це не організований підрозділ і включає групи білоруських добровольців, розпорошених по підрозділах української армії. За бригадою стоїть відомий у Білорусі блогер Вадим Прокоп’єв.

На початку війни Прокоп’єв відвідав Україну і закликав білорусів йти добровольцями до української армії; Він каже, що кілька сотень людей відповіли на його заклик, але він відмовляється усе деталізувати.

Одним із таких добровольців є 39-річний Іван.

«У 2020 році ми зрозуміли, що не можемо залишатися в Білорусі. Я поїхав у Польщу на заробітки, квартиру шукати, і дружина мала приєднатися до мене. Але коли почалася війна, я все покинув, і дружина ледь не пішла від мене. Тепер все гаразд, ми разом. Ми далеко один від одного, але разом», – розповідає він.

На відміну від Станіслава, більшість білоруських добровольців мали за плечима лише строкову військову службу, у кращому випадку, і не мали бойового досвіду. Дехто перед відправкою на фронт пройшов свого роду інтенсивну базову підготовку в Польщі та Україні.

«Підготовка пройшла добре», — каже, посміхаючись, 30-річний білоруський волонтер, який називає себе Недом. Під час відеодзвінка він додає: «Ми впевнено тримаємо гвинтівку».

Іван каже, що перший бій його вразив, «але вони не втратили орієнтиру».

Нед додає: «Я вважаю, що ми добре впоралися із завданням. … Мета — утримати певну територію, плато, село чи стратегічну точку. Ми займаємо оборону в місцях, де можна сховатися, і коли є загроза прориву росіян в районі, ми швидко збираємось і прямуємо до точки, де очікуємо прориву».

Цим солдатам може бракувати бойового досвіду, але нікому не бракує досвіду життя в умовах диктатури. Багато білорусів у бригаді сиділи в тюрмах за протести на батьківщині.

«Ми брали участь у всіх акціях протесту, крім останньої – я вже тоді зрозумів, що немає сенсу. Спроба змінити ситуацію мирним шляхом мала призвести до масових арештів. Мене заарештували в середині 2021 року, а в тюрмі я опинився серед творчих і розумних людей. Швидко минув час. Ми говорили, будували плани. Кажуть, у в’язницях народжуються навіть стартапи», — каже Нед.

Довгий шлях

Усі білоруські бійці кажуть, що вони в Україні заради Білорусі. По-перше, вони вірять, що лише перемога України над Росією звільнить їхню країну. По-друге, вони сподіваються, що війна в Україні породить національно-визвольну армію Білорусі.

За словами Прокоп’єва, альтернативна білоруська армія «це лише початок комплексної стратегії, яка має на меті відірвати Білорусь від Росії. Повалення президента Білорусі Олександра Лукашенка «це лише одна з тактичних цілей у широкій стратегії».

Але поки що Білоруська національно-визвольна армія – це лише мрія. По-перше, Україна не хоче створювати на своїй території таку силу. Коментатори в Білорусі кажуть, що Київ не хоче підштовхувати Лукашенка, який не відкрив незалежного фронту проти України, хоча він дозволяє росіянам переміщати солдатів через свою країну та запускати звідти ракети. По-друге, білоруси, які воюють в Україні, не єдині.

Так, наприклад, полк імені Кастуся Каліновського, ядро якого складають білоруси, які у 2014 році воювали разом з українцями на Донбасі, не поспішає об’єднуватися з новими бійцями. Існують також інші групи бійців під самостійним командуванням. Прокоп’єв каже, що працює над об’єднанням сил, але до цього, здається, ще далеко.

Єдність є рідкісним явищем серед білоруських опозиційних сил в еміграції. Влітку 2020 року здавалося, що режим Лукашенка може впасти, але демонстрації були придушені за кілька тижнів, і з того часу Лукашенко «закрутив гайки».

Лідерка опозиції Світлана Ціхановська була змушена залишити Білорусь, а лідерка протестів Марія Колсенікова відмовилася їхати у вигнання і зараз відбуває 11 років ув’язнення у виправно-трудових таборах.

Тим часом, незалежні ЗМІ та організації громадянського суспільства були знищені, а журналісти були ув’язнені або заслані. Опоненти Лукашенка вдома та за кордоном впали у відчай та апатію, в опозиції з’явилися тріщини та конфлікти.

Минулого тижня Ціхановська, яку опозиція вважає обраним президентом, а світові лідери визнають представником демократичних сил Білорусі, оголосила про створення уряду у вигнанні. Цей кабінет складається з різних представників опозиції, серед яких колишній міністр культури Білорусі Павло Латушко.

Уповноваженим з нацбезпеки призначили відомого офіцера-десантника Валерія Сахащика, який приєднався до протесту у 2020 році. Прокоп’єв та інші вважають, що коли є міністр оборони, то є шанс на справжню армію.

До перемоги

Уповноваженим із відновлення конституційного ладу – таким собі міністром громадської безпеки – призначили колишнього міліціонера з досвідом боротьби з корупцією Олександра Азарова.

Під час протестів 2020 року Азаров приєднався до опозиції та поїхав у вигнання. Зараз він очолює організацію колишніх співробітників міліції та служби безпеки під назвою Bypol, яка заявляє, що віддана людям, а не Лукашенку. Азаров каже, що зараз його група налічує близько 1000 осіб.

«Наша головна мета — відновити закон і порядок у Білорусі, скинувши Лукашенка з посади», — сказав Азаров під час відеодзвінка за кілька днів до ухвалення рішення про формування уряду у вигнанні.

Навесні 2021 року організація Азарова оголосила про свій план – тиху підготовку до того дня, коли всі білоруські сторони зможуть об’єднатися і розпочати революцію. Коли росіяни напали на Україну в лютому, деякі з членів групи пошкодили залізничну систему країни, щоб перешкодити пересуванню російських військ і зброї.

Ці зусилля сягають своїм корінням у героїзм білоруських партизанів під час Другої світової війни – і вони, безумовно, розлютили Лукашенка. Наприкінці травня білоруське законодавство було змінено; «спроба терору» тепер карається смертною карою.

Поки білоруські волонтери їздять в Україну, у Польщі вони тренуються, щоб служити пулом для Bypol. Азаров каже, що вони будуть готові вторгнутися в Білорусь, коли прийде час. Прокоп’єв, більш обережний і каже: «Бійці зі зброєю і військовим досвідом можуть взяти на себе багато ролей, серед яких і сценарій проникнення на батьківщину».

Тим часом, Станіслав, Іван та Нед покидати свої підрозділи в Україні не планують.

«Це наша єдина надія повалити режим у Білорусі, і ми будемо боротися до перемоги. Я люблю Білорусь і хочу туди повернутися, але не в сучасну Білорусь. Тут я більше потрібен, ніж у Білорусі. Мої друзі, які виступають проти режиму, які залишилися в Білорусі, не знають, що робити. Вони бояться за себе, за своїх рідних. У кожного є мати», — каже Нед.