Анкара вправно розширює свій дипломатичний вплив за рахунок Москви

«Повернення Криму до складу України, невід’ємною частиною якої він є, по суті, є вимогою міжнародного права». Сам по собі цей вражаючий коментар президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана на саміті Кримської платформи у серпні 2022 року, не здивував би нікого, хто уважно стежить за турецько-російськими відносинами. Про це йдеться в авторській колонці Дімітара Бечева, наукового співробітника Carnegie Europe та викладача Оксфордської школи глобальних і регіональних досліджень на сторінках Al-Jazeera, повідомляє Foreign Ukraine.

Проте, це було свідченням не тільки складного жонглювання Ердоганом між його підтримкою суверенітету України та відмовою приєднатися до санкцій проти Росії. Це було вказівкою на можливості, які Туреччина розглядає для розширення своїх відносин з Росією в той час, коли Кремль застряг в Україні.

Чи то в Сирії, чи то на Південному Кавказі, Анкара готується заповнити прогалину, оскільки вплив Москви, здається, скоротиться. Після агресії Росії проти України, Туреччина відіграла роль посередника, і це продемонструвала зернова угода, укладена у липні за допомогою ООН. Торгівельні відносини Туреччини з Росією процвітають. Проте, Ердоган залишався послідовним у підтримці Києва, включно з Кримом, історичною домівкою кримських татар (спільноти, яка вважає Туреччину рідною державою). Постачання Туреччиною безпілотників Bayraktar українським збройним силам залишається найпотужнішим символом військової підтримки Києва з боку Анкари.

Туреччина відчувала загрозу через російську експансію у Чорному морі після війни в Грузії у 2008 році. Крок за кроком Москва відстоювала контроль над буферними державами, поява яких на початку 1990-х років сприяла безпрецедентному зближенню між Росією і Туреччиною.

Власне відчуття вразливості Анкари у поєднанні з глибоко вкоріненою недовірою до західних союзників змусило її шукати примирення зі своїм гігантським імперіалістично налаштованим сусідом замість протистояння. У той же час Туреччина культивувала альянси з іншими чорноморськими державами, які бояться російського реваншизму, такими як Україна, Грузія, Азербайджан, Румунія та Молдова.

Важливо визнати, що зараз Туреччина, схоже, готова зробити наступний крок. Візьмемо, наприклад, північну Сирію. Починаючи з травня 2022 року, Ердоган закликав до операції із зачистки загонів народного захисту (YPG) у районах Таль-Ріфаат і Манбідж. Турецькі збройні сили та їхні союзники із Сирійської національної армії посилили тиск на курдських бійців уздовж лінії зіткнення на захід від Євфрату, а також навколо Кобані, Айн-Ісса та Таль-Тамер на сході. Одночасно Ердоган докладає енергійних дипломатичних зусиль, щоб залучити Росію, а також Іран.

Сирія була в центрі уваги його тристороннього саміту з президентом Росії Володимиром Путіним та президентом Ірану Ебрагімом Раїсі в Тегерані 21 липня, а також на зустрічі Ердогана з Путіним у Сочі 5 серпня. Змусити Росію та Іран підтримати плани всебічного наступу, Ердоган розглядає, як перспективу відновлення відносин із урядом Башара Асада. Однак, якщо Путін відмовиться схвалити нову операцію, можна припустити, що турецькі збройні сили будуть діяти самостійно.

Іншим сценарієм, за яким Туреччина просувається за рахунок Росії, є Південний Кавказ. У липні Анкара та Єреван домовилися відкрити свій кордон, який закритий для громадян третіх країн з початку 1990-х років, і дозволити вантажним рейсам використовувати аеродроми один одного. Турецькі та вірменські дипломати ведуть переговори про встановлення дипломатичних відносин.

Страх перед Туреччиною був основною причиною зближення Вірменії з Росією з точки зору зовнішньої політики та безпеки. Але після того, як Азербайджан переміг вірмен у Нагірному Карабасі ще у листопаді 2020 року за допомогою Туреччини, цінність цього союзу з Росією знизилася.

Зрештою, Москва зберегла нейтралітет і залишила вірменські війська на одинці. Зараз вірменське керівництво прагматично вивчає відкриття відносин з Туреччиною, що може принести економічні та стратегічні вигоди.

Спільною точкою у Сирії та Вірменії є те, що Туреччина методично витісняє Росію з регіону, де вона останніми роками тримала стратегічну перевагу над своїми геополітичними суперниками.

Звісно, Москва здатна зіпсувати такі зусилля. Незважаючи на те, що вони розгублені, росіяни досі мають друзів в особі іранців і Асада в Сирії, а також зручне партнерство з YPG.

Росія також зберігає миротворчий контингент чисельністю у 2000 осіб у Нагірному Карабасі, який може зіграти вирішальну роль у розпалюванні конфлікту. Москва також має певні економічні важелі впливу на Єреван: двостороння торгівля між країнами різко зросла, оскільки Вірменія стала чорним маршрутом для Росії в обхід західних санкцій.

Проте кожному, хто думає, що війна в Україні, зрештою, є конфліктом за участю Москви, Києва та західних столиць, варто було б поглянути далі. Якщо експансія Росії буде зупинена, тоді Туреччина готова поширити свій дипломатичний вплив.